Рішення

від 14.08.2013 по справі 22-ц/796/8049/2013

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Мазурик О.Ф.,

суддів: Прокопчук Н.О., Пікуль А.А.,

при секретарі: Мурзі М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна», в особі директора Анатолу Чоботару та в особі виконавчого директора ОСОБА_3, про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням конституційного права на відпустку,-

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» (далі - ТОВ «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна», Товариство) в особі директора Анатола Чоботару про захист порушеного права на відпустку.

Змінивши позовні вимоги просила суд стягнути з ТОВ «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» в особі виконавчого директора ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням конституційного права на відпустку, 50 000 грн. (а.с.76).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що проведеною в лютому 2013 року Територіальною державною інспекцією з питань праці у м. Києві (далі - ТДІзПП) перевіркою наказів ТОВ «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» про надання відпусток встановлено, що протягом 2011 та 2012 року Товариством щорічні відпустки повної тривалості ОСОБА_1 не надавались, що є порушенням ч. 5 ст. 80 КЗпП України.

Вказала, що порушення відповідачем її права на відпустку потягло негативні наслідки для її здоров'я. Відмова у наданні відпустки, у той час, коли вона мала потребу у ній за станом здоров'я, завдала значних моральних страждань. Це призвело до погіршення нормальних життєвих зв'язків, зміни кола спілкування зі звичайних друзів на лікарів. Перебування у лікарні на Новорічні свята порушило її життєві плани. Після звернення до суду з позовом про захист порушеного права на відпустку на роботі створений важкий моральний клімат.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначила, що рішення є незаконним та необґрунтованим. Зазначила, що висновок суду, що вона звернулась з позовом до неналежного відповідача, не відповідає нормам процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Посилаючись на те, що в позовній заяві у якості відповідача зазначено ТОВ «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна», просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Позивачка, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, причини неявки не повідомила. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України її неявка не перешкоджає розглядові апеляційної скарги.

Представник ТОВ «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» - Томко Ю.С. в судовому засіданні просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ТОВ «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 15 червня 2009 року ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» на посаді менеджера.

З матеріалів справи вбачається, що 21 лютого 2013 року інспектором праці ТДІзПП у ТОВ «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» проведено перевірку додержання законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності (а.с. 79-80).

У ході перевірки встановлено, що на Товаристві порушуються вимоги ч. 4 ст. 79 КЗпП України, а саме черговість надання працівникам відпустки на Товаристві не визначається графіком відпусток.

Перевіркою наказів про надання відпусток встановлено, що ОСОБА_1 протягом 2011 та 2012 року щорічні відпустки повної тривалості не надавались.

Згідно ч. 5 ст. 80 КЗпП України забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

За результатами перевірки відносно виконавчого директора Товариства ОСОБА_3 за порушення вимог законодавства про працю складено протокол за ознаками ч. 1 ст. 41 КУпАП та видано припис на усунення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Згідно постанови Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2013 року ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, провадження по справі закрито у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Закриваючи провадження у вказаній справі про адміністративне правопорушення, судом встановлено, що ОСОБА_3, обіймаючи посаду виконавчого директора TOB «Інтердін Інтернешинал Рілокейшп Україна», допустила порушення норм чинного трудового законодавства, що виразилось у ненаданні щорічної відпустки працівнику ОСОБА_1 протягом 2011 та 2012 року; працівнику ОСОБА_6, як матері двох дітей до 15 років, яка прийнята до TOB «Інтердін Інтернешинал Рілокейшп Україна» 21.04.2011, не надається щорічна додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів; працівникам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заробітна плата за час відпустки виплачена з порушенням строків, чим порушено ст.ст. 79, 80, 182-1, 115 КЗпП України, ст. 19 Закону України «Про оплату праці» та ст. 21 Закону України «Про відпустки», що відображено в акті перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26-06-12/137 від 21.02.2013, тобто вчинила правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 41 КУпАП (а.с. 100).

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 45 Конституції України передбачено право на відпочинок кожному, хто працює. Це право забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки.

За встановлених обставин колегія суддів вважає доведеним факт порушення законних прав ОСОБА_1 на щорічну відпустку.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки судовим рішенням у адміністративній справі встановлено порушення виконавчим директором TOB «Інтердін Інтернешинал Рілокейшп Україна» законних трудових прав позивача, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи, що порушення права на щорічну відпустку призвело до моральних страждань позивачки, що є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, заподіяної порушенням його трудових прав,

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позов пред'явлено до неналежного відповідача.

Проте, з такими висновками суду погодитися не можна з огляду на наступне.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивачка просила суд стягнути моральну шкоду з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» в особі виконавчого директора ОСОБА_3, та доводила обставини недодержання Товариством, де вона працювала на посаді менеджера, законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Суд першої інстанції вірно встановивши, що позов заявлено до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» в особі виконавчого директора ОСОБА_3, залишивши поза увагою, що позов заявлено до ТОВ «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна», невмотивовано зазначив, що позов заявлено до ОСОБА_3, в зв'язку з чим помилково дійшов висновку, що позов заявлено до неналежного відповідача.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду, що позивачка звернулася до неналежного відповідача не відповідає обставинам справи.

Оскільки судом встановлено, що ТОВ «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» в порушення вимог трудового законодавства безпідставно не надавало позивачці щорічну оплачувану відпустку, внаслідок чого ОСОБА_1 була вимушена захищати свої права в судовому порядку, тривалий час не мала права на відпочинок, судова колегія на підставі ст. 237-1 КЗпП України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав працівника у сфері трудових відносин, в розмірі 5 000 грн. Саме такий розмір компенсації, з урахуванням тривалості порушення протягом більше двох років, колегія суддів вважає адекватним психологічним і фізичним стражданням позивачки, розумним і справедливим.

Колегія суддів не вбачає підстав для застосування, заявленого відповідачем, строку позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 неодноразово письмово зверталася до відповідача з проханням надання щорічної відпустки.

Згідно письмових заперечень ТОВ «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» позивачка 05.11.2012 року звернулась до Товариства із заявою про надання відпустки за 2012 рік з 03.12.2012 по 28.12.2012 року.

Враховуючи положення ст. 21 Закону України «Про відпустки», якою встановлено, що заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше як за три дні до її початку, правомірним є видання роботодавцем наказу про надання відпустки не пізніше ніж за три дні до її початку.

Враховуючи, що останнім днем видання наказу було 30.11.2012 року, з заявою до суду за захистом порушеного права на відпочинок ОСОБА_1 звернулася 06.02.2013 року, тобто в межах тримісячного строку позовної давності.

Крім того, не надання працівникові щорічної відпустки є триваючим правопорушенням, оскільки працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення моральної шкоди у зв'язку з порушенням трудового законодавства визначальними є встановлення дня фактичного надання щорічної відпустки.

Як вбачається з матеріалів справи щорічна відпустка ОСОБА_1 була лише під час розгляду справи в суді.

Згідно наказу № 8-К від 27.03.2013 року ОСОБА_1 була надана щорічна відпустка тривалістю 24 календарних дні на період з 15 квітня по 12 травня 2013 року (а.с. 103).

З позовною вимогою про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 звернулася до суду 21 березня 2013 року (а.с. 74).

Отже, ураховуючи те, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення.

Судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» в особі директора Анатолу Чоботару та в особі виконавчого директора ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням конституційного права на відпустку - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» (ідентифікаційний код: 35196112, юридична адреса: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 3 Б, офіс № 197) на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 5 000 (п'ять тисяч) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтердін Інтернешинал Рілокейшн Україна» (ідентифікаційний код: 35196112, юридична адреса: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 3 Б, офіс № 197) у дохід держави судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді: