Ухвала

від 14.08.2013 по справі 2а-11023/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" серпня 2013 р. К/9991/78836/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Олексієнка М.М., Олендера І.Я.,

за участю секретаря судового засідання Лосік Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2012 року по справі № 2а-11023/12/2670

за позовом Київського міського центру зайнятості

до ОСОБА_4

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Київський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Київського міського центру зайнятості кошти у розмірі 16 022,48 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що з 6 квітня 2011 року ОСОБА_4 зареєстрована в Солом'янському районному центрі зайнятості міста Києва як така, що шукає роботу.

Наказом Солом'янського районного центру зайнятості міста Києва від 13 квітня 2011 року № НТ110413 відповідачу надано статус безробітного, призначено допомогу по безробіттю з 13 квітня 2011 року по 6 квітня 2012 року та розпочато виплату допомоги по безробіттю з 13 квітня 2011 року.

З 14 жовтня 2011 року у зв'язку з працевлаштуванням ОСОБА_4, наказом Солом'янського районного центру зайнятості міста Києва від 17 жовтня 2011 року № НТ111017 відповідачу припинено виплату допомоги по безробіттю та знято з обліку.

За результатами розслідування обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідачу, складено акт від 21 жовтня 2011 року №356, яким встановлено, що перебуваючи на обліку в службі зайнятості, ОСОБА_4 одночасно перебувала в трудових правовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Володимир ЛТД» (далі - ТОВ «Володимир ЛТД») та отримувала дохід.

На підставі наказу, виданого Київським міським центром зайнятості у зв'язку з встановленням зазначених вище фактів, відповідачу було надіслано лист-повідомлення від 21 жовтня 2011 року № 5929 з пропозицією протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно отриману допомогу по безробіттю в розмірі 16022,48 грн.

ОСОБА_4 вказану вимогу позивача не виконала.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_4 коштів, суд першої інстанції виходив з того, що у діях відповідача був відсутній умисел, що полягав у невиконанні ОСОБА_4 обов'язків, покладених статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та фактично відповідач не відносилась до зайнятого населення.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову виходив з того, що на момент звернення відповідача до центру зайнятості та надання їй статусу безробітної, ОСОБА_4 в розумінні статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» не була безробітною.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Статтею 2 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Судами встановлено, що наказом ТОВ «Володимир ЛТД» від 31 березня 2011 року № 48-К відповідача звільнено з посади інженера з охорони праці за власним бажанням з 14 квітня 2011 року на підставі її заяви. На зворотній стороні наказу від 31 березня 2011 року відповідачем здійснено відмітку про ознайомлення з наказом без зазначення дати ознайомлення. В табелі обліку використання робочого часу за квітень 2011 року зазначено про явку ОСОБА_4 на робоче місце з 1 квітня 2011 року по 14 квітня 2011 року. Крім того, ОСОБА_4 у II кварталі 2011 року отримувала доходи від ТОВ «Володимир ЛТД» в розмірі 966,98 грн., що підтверджено листом Державної податкової служби України від 30 серпня 2012 року.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 на момент звернення до центру зайнятості та надання їй статусу безробітної, не була безробітною.

Пунктом 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки 13 квітня 2011 року, в день отримання статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Володимир ЛТД», про що в порушення вимог статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» не повідомила центр зайнятості, то сума коштів, нарахована на випадок безробіття відповідачу підлягає стягненню на користь Київського міського центру зайнятості.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій, а тому у відповідності до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2012 року - без змін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Олесієнко М.М.

Олендер І.Я.