Постанова

від 27.06.2006 по справі 8/236-ап-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/236-АП-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м.Херсон, вул. Горького, 18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

"27" червня 2006 р.                                           Справа № 8/236-АП-06

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Хом"якової В.В. при секретарі Муравльовій Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу  

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Херсон-Супутник"

до Державної податкової інспекції у м.Херсоні  

про  визнання недійсним рішення

за участю представників сторін:  

про  визнання недійсним рішення

за участю представників сторін:  

від  позивача   - Кірющенко Д.М. - представник, дор. від 29.05.2006р.

від  відповідача  - Лазарчук Р.О. - державний податковий інспектор, дор.№ 2/9/10-139 від 02.01.2006р.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма „Херсон-Супутник” (позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним  рішення державної податкової інспекції у місті Херсоні від 7 листопада 2005 року № 0007962301/0 про застосування  штрафних санкцій в сумі 1446835 грн.  на підставі п. 1 ст. 17 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” №265/95- ВР від 6 липня 1995року. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тими обставинами, що податковим органом  не було враховано положення п.1 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі –Закон про РРО), яким позивачу надано право не застосовувати реєстратори розрахункових операцій під час надання послуг. Позивачем надавався комплекс туристичних послуг, який у статті 1 Закону України „Про туризм" № 324/95-ВР від 15 вересня 1995 року  визначений поняттям: „туристичний продукт". Туристичний продукт за видом об'єктів цивільних прав належить до послуг, а отже, на позивача розповсюджується право не застосовувати РРО у випадку надання ним туристичних послуг. Вважає необгрунтованим висновок податкової інспекції про те, що туристичний продукт  є товаром. Згідно з п. 1.13.5 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” в редакції закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 25.03.05 року №2505-ІУ, встановлено, що туристичний продукт - сукупність туристичних послуг, які придбаваються туристичним оператором та поставляються туристу таким туристичним оператором або за його дорученням - туристичним агентом, за обов'язкової наявності туристичної послуги з розміщення туриста та якнайменше однієї іншої туристичної послуги. Для цілей цього Закону про ПДВ  туристичний продукт вважається товаром. Але пункт 1.13.5 ст. 1 Закону про ПДВ підлягав застосуванню лише для нарахування та обчислення податку на додану вартість. При застосуванні інших Законів, в тому числі Закону про РРО, для визначення природи „туристичного продукту" необхідно керуватись статтею 1 Закону “Про туризм” № 324/95-ВР від 15 вересня 1995 року, де вказано, що туристичний продукт є комплексом послуг. Законом України „Про внесення змін до деяких законів України" від 3.06.2005 року № 2642-ІУ було виключено пункт 1.13.5 ст. 1 Закону про ПДВ і таким чином, туристичний продукт перестав бути товаром, продукцією чи будь-яким іншим майном. Позивач звертає увагу на те, що при наданні туристичних послуг відсутній будь-який матеріальний результат. Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України за договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Туроператор не може на свій розсуд вчиняти відносно послуги (туристичного продукту) дії, що передбачені ст.4 Закону України „Про власність" від 07.02.1991 року № 697-ХІІ, а саме туроператор не може володіти, користуватись чи розпоряджатись послугою, так як вона споживається туристом в момент її надання. За даних обставин, туристичний продукт не може поділятись на власну продукцію (товар) і невласну продукцію (товар), так як він е послугою. У випадку неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (пп 4.4.1 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181-111).

Державна податкова інспекція у м. Херсоні (відповідач) позовні вимоги не визнає, мотивуючи свої заперечення тими обставинами, що позивач, надаючи туристичні послуги, продає туристичний продукт не власного виробництва і на нього не розповсюджується норма ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Відповідач стверджує, що послуга має всі загальні характерні ознаки та риси, які притаманні визначенню товару. При продажу туристичними фірмами (турагентами) туристичного продукту, який створено іншим туристичним підприємством, розрахункові операції повинні проводитись із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій. Відповідач вважає, що ним правомірно було застосовано до позивача штрафні санкції за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. У відзиві на позовну заяву зазначає, що „туроператор" створює туристичний продукт, а „турагент" виступає посередником при остаточному споживанні туристичного продукту. В ліцензії позивача зазначено саме турагентську діяльність, а отже, ним туристичний продукт не створюється. В податковому та цивільному законодавстві визначення товару, послуг, саме як термінів ототожнюються. Послуга має всі загальні характерні ознак та риси, які притаманні й визначенню товару. Позивачем, як турагентом, лише виконуються функції посередництва в ланцюжку від створення такого продукту туроператором до споживання його відповідним остаточним споживачем. Таким чином, туристична послуга є товаром, а позивач посередником при реалізації такого товару від виробника до споживача.

Розглянувши матеріали справи в судових засіданнях  22 червня з перервою до 27 червня 2006 року, заслухавши представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В :

Предметом спору є  рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 7 листопада 2005 року №007712301/0 про застосування штрафних санкцій у розмірі 1446835 грн. до товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Херсон-Супутник” за порушення норм  п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" , санкції застосовані на підставі п. 1 ст. 17 цього Закону. За результатами розгляду скарг позивача в адміністративному порядку, передбаченому пп. 5.2.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-111 від 21.12.2000, оскаржуване рішення залишено податковими органами без змін.

Рішення про застосування штрафних санкцій прийняте відповідачем на підставі висновків акту від 27.10.2005  №2032/23-4/30329642 комплексної планової документальної перевірки дотримання ТОВ Фірма “Херсон-Супутник” вимог податкового законодавства за період з 01.07.2002р. по 30.06.2005р., яким встановлено факт реалізації позивачем туристичного продукту, створеного іншими туроператорами за готівкові кошти без застосування реєстратора розрахункових операцій з оформленням прибуткових касових ордерів і видачею квитанцій до прибуткових ордерів на загальну суму 539419 грн. Розмір застосованих фінансових санкцій позивачу визначено з урахуванням вимог ст.ст.239, 250 Господарського кодексу України за період не більше як один рік з дня порушення, виходячи із суми 289367 грн..

Проаналізувавши заявлені позовні вимоги з положеннями чинного податкового законодавства , суд дійшов висновку про їх обгрунтованість з огляду на наступне:

Відповідно до   положень п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.03.1995   р.   №265/95-ВР   суб'єкти   підприємницької   діяльності,   які   здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних, чеків, жетонів тощо) при продажі товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через реєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстраторів розрахункових операцій з роздрукуванням, відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. Відповідно до п. 5 ст. З Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення.

Згідно приписів ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій і оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

З аналізу положень зазначеної статті вбачається, що Закон України про РРО дозволяє не використовувати РРО при наданні послуг підприємствами, установами та організаціями  всіх форм власності, які не належать до підприємств торгівлі та громадського харчування. До того ж законодавство не виділяє чи є послуги власними чи ні, достатньо, щоб підприємство надавало само послуги. Закон про РРО не містить  переліку видів діяльності, які необхідно кваліфікувати як послуги. Тому, податкова інспекція при віднесенні діяльності позивача до сфери продажу товарів, не не надання послуг, повинна була обґрунтувати свої доводи   посиланням на норми інших законодавчих акту, законів, класифікаторів видів економічної діяльності тощо.  Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.

Посилання відповідача на норми Закону України "Про туризм" від 18 листопада 2003 року №1282-ІУ не пояснює підстав віднесення діяльності позивача до сфери продажу товарів. Стаття 1 Закону „Про туризм” визначає, що туристичний продукт - це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про туризм" суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність, є:

- туристичні оператори (туроператори) - юридичні особи, створені згідно з законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність,

-          туристичні агенти (турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також; посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про туризм" за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт). До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.

 Позивач є юридичною особою,  для якої виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і яка в установленому порядку отримала ліцензію на туроператорську діяльність. Отже, позивач не є ні підприємством торгівлі, ні підприємством громадського харчування.

Матеріали справи  свідчать, що позивач надає саме послуги, а не здійснює торгівлю товарами не власного виробництва. Ототожнювання податковою інспекцією термінів “товар” та “послуга” є неправомірним. ДПІ за неясних підстав відмовляє в  самостійному існуванні послуг, як величезній сфері нематеріального виробництва. У ст. 261 Господарського кодексу України зазначено, що до сфери матеріального виробництва належать галузі, що визначаються видами діяльності, які   створюють,  відновлюють   або  знаходять  матеріальні  блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності. При цьому спеціально застережено, що всі інші види діяльності  сукупно становлять сферу нематеріального  виробництва (невиробничу сферу).  ГКУ  при віднесенні галузей до сфери матеріального виробництва головним критерієм вважає їх причетність до матеріальних благ, у тому числі і у сфері обігу (реалізації), тобто, торгівлі. Стаття 263 ГКУ дає визначення господарсько-торговельної діяльності. “Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг ... Господарсько-торговельна  діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу". Таким чином, ГКУ виділяє до окремої класифікаційної групи всі інші галузі, що не оперують матеріальними благами та належать на цій підставі до сфери нематеріального виробництва. В контексті визначення господарсько-торговельної діяльності, яке міститься у ст. 263 ГКУ, згадка про послуги вживається лише у зв'язку з допоміжною діяльністю, що забезпечує реалізацію товарів шляхом надання відповідних (тобто супутніх такій реалізації) послуг. До того ж, на в акті перевірки, ні у відзиві на позовну заяву відповідач не пояснює, які саме товари купує та згодом продає  турагент. Розділяти весь процес реалізації туристичного продукту на складові частини, штучно відокремлюючи, наприклад, продаж путівок від інших послуг турагента,  є безпідставним.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки, підприємство позивача не є підприємством торгівлі та харчування та надавало туристичні послуги в місцях своєї господарської діяльності шляхом проведення розрахунків у касі підприємства і оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку, то  розрахунки за вказаними операціями у відповідності до ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" не підлягають проведенню через реєстратори розрахункових операцій.

Відтак, у відповідача не було підстав застосовувати до позивача штрафні санкції, передбачені п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг",

Докази, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення. За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, понесені позивачем при поданні позову до суду в розмірі 3 грн. 40 коп. відшкодовуються йому з Державного бюджету.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 94, 159-163, 167 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити. Визнати   нечинним   рішення   Державної  податкової  інспекції  в   м.Херсоні   від   7 листопада 2005 року № 0007962301/0 про застосування  до товариства з обмеженою відповідальністю Фірми „Херсон-Супутник” штрафних санкцій в сумі 1446835 грн.

2.  Відшкодувати ТОВ фірма “Херсон-Супутник” (м.Херсон, вул.Комсомольська, 3, к.1, р/р 26001110940301 в ХФ АБ "Брокбізнесбанк", МФО 352372, код ЄДРПОУ 14121701) з Державного бюджету 3 грн. 40 коп. державного мита, видати позивачеві виконавчий лист.

3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

4. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                  В.В. Хом"якова

Постанова підписана