Рішення

від 06.08.2013 по справі 910/13025/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13025/13 06.08.13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Разом»

до 1) Київської міської ради

2) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання договору оренди земельної ділянки подовженим, зобов'язання вчинити дії

Суддя Удалова О.Г.

за участю представників прокуратури:

від позивача Адаменко В.П. (за дов.)

від відповідача-1 не з'явились

від відповідача-2 Тимченко О.М. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Разом» звернулося з позовом до Київської міської ради (відповідача-1) та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідача-2) про визнання договору оренди земельної ділянки, розташованої по вул. Новозабарській, 21, в Оболонському районі міста Києва, площею 0,6887 га (кадастровий номер 8000000000:78:056:0013), укладеного 26.08.2005 р. між позивачем та відповідачем-1, продовженим на новий строк з 26.08.2011 р. по 26.08.2014 р., а також зобов'язання відповідача-2 внести до бази даних Державного земельного кадастру відомості про продовження дії спірного договору на новий строк.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач здійснює фактичне користування земельною ділянкою, а тому договір оренди земельною ділянкою є продовженим в силу ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Вимоги до відповідача-2 мотивовані необхідністю зареєструвати зміни до договору у передбаченому законом порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2013 р. порушено провадження у справі № 910/13025/13 та призначено її розгляд на 25.07.2013 р.

У судове засідання 25.07.2013 р. представник відповідача-1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач-2 у наданому суду відзиві позовні вимоги відхилив, зазначивши, що він не наділений повноваженнями з реєстрації прав власності на земельні ділянки, оскільки ці функції виконуються Державним агентством земельних ресурсів України.

Суд відклав розгляд справи на 06.08.2013 р.

У судовому засіданні представником позивача було підтримано позовні вимоги.

Представник відповідача-2 проти позову заперечив.

Відповідач-1 відзиву на позов не надав, у судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

26.08.2005 р. між Київською міською радою (орендодавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Разом» (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., про що внесено запис за № 613, зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 05.09.2005 р. за № 78-6-00306.

Відповідно до умов п. 1.1, п. 2.1 Договору орендодавець, на підставі п. 31 рішення Київської міської ради від 24.06.2004 р. за № 339/1549, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку, розташовану по вул. Новозабарська, 21; розмір 6887 кв. м.; цільове призначення - для експлуатації та обслуговування адміністративних, складських, господарських, виробничих будівель та споруд; кадастровий № 8000000000:78:056:0013.

Згідно з п. 3.1 Договір укладено строком на 3 роки.

Відповідно до п. 8.3 Договору орендар після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, при умові належного виконання обов'язків відповідно до умов цього Договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору.

Згідно з п. 11.7 Договору після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору, У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж на 3 місяці до закінчення строку дії Договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

На виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв у своє володіння і користування земельну ділянку, що розташована по вул. Новозабарська, 21 у м. Києві площею 6887 кв. м., що підтверджується актом приймання-передачі від 05.09.2005 р.

Строк дії укладеного між сторонами Договору закінчився 05.09.2008 р.

Позивач листами від 19.12.2007 р. № 155, від 28.05.2008 р. № 059, від 09.04.2009 р. № 019, від 18.05.2009 р. № 026 звертався до відповідача з проханням продовжити термін дії Договору оренди, укладеного 26.08.2005 р. Відповідач відповідей на вказані листи не надавав.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить визнати договір оренди земельної ділянки подовженим, посилаючись на те, що продовжує користуватися земельною ділянкою, зокрема, сплачує орендну плату.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Статті 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України.

Статтею 116 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влад або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Стаття 9 Земельного кодексу України встановлює, що до повноважень Київської міської рад у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

В силу ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, він підлягає поновленню на той самий строк, і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Законом, зокрема, ст. 33 Закону України «Про оренду землі» не передбачено порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а тільки шляхом волевиявлення орендодавця.

Способом волевиявлення Київської міської ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

Суду не надано доказів прийняття Київською міською радою рішення про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки або про відмову у поновленні.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 ГК України, якою визначено також способи захисту суб'єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.

Звертаючись до суду позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України, який повинен бути спрямований на реальне відновлення порушених прав позивача.

Законом в даному випадку не передбачено такого способу захисту прав, як визнання договору продовженим.

Частиною 1 статті 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Покладення рішенням суду примусу на відповідача вчинити певні дії можливе тільки за наявності одночасно двох правових підстав: наявність визначених законом підстав для зобов'язання вчинення дій та порушення чи ущемлення прав позивача їх не вчиненням. За відсутності хоча б однієї з цих правових підстав вимоги позивача не можуть бути задоволені.

Необхідною умовою укладення та поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, при цьому зобов'язання цього органу поновити договір оренди земельної ділянки за відсутності такого рішення є порушенням його виключного права на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Крім того, слід зазначити, що порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України, з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Згідно вказаної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку, що передбачено пунктом другим статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Враховуючи викладене, доводи позивача про те, що спірний договір оренди земельної ділянки має бути пролонгований на новий строк, судом не приймаються.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про визнання спірного договору оренди продовженим та внесення до бази даних відомостей про його продовження, є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 19.08.2013 р.

Суддя О.Г. Удалова