Постанова

від 16.08.2013 по справі 826/9651/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 16 серпня 2013 року                      № 826/9651/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І.  розглянувши у письмовому провадженні  адміністративну справу за позовом  Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Розвиток-21 сторіччя" про  стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 244 263,46грн. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Розвиток – 21 сторіччя» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 243922,0 грн. та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарські санкції у розмірі 341,46 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в порушення ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-XII із змінами та доповненнями, відповідачем повинно було бути працевлаштовано 7 інвалідів, проте не працевлаштовано жодного інваліда, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів за 2012 рік у розмірі 243922,0 грн. Крім того, за невиконання відповідачем нормативу щодо працевлаштування інвалідів, на підставі п.3.7 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерством праці та соціальної політики України від 15.05.2007р. №233, позивачем нараховано пеню в розмірі 341,46 грн. Відповідач проти позову заперечував та звертав увагу суду на те, що протягом 2012 року ним щомісячно подавалась звітність за формою № 10-ПІ до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, що свідчить про вжиття ним заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів. У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.            08.08.2013 в судовому засідання за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України та надано час протягом тижня для подачі додаткових доказів по справі. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Розвиток – 21 сторіччя" подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік” – по формі 10-ПІ (поштова-річна), затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007р. №42, в якому вказано, що середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства у 2012 році становила 182 особи, відповідно до 4-х відсоткового нормативу відповідачем повинно було працевлаштовано 7 інвалідів, а працевлаштовано – 0 інвалідів. Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007року №70 та Положенням про Фонд України соціальної захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від  26.09.2002р. № 1434. Відповідно до положень ч.2 ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця. Відповідно до ст.1 Закону України “Про реабілітації інвалідів в Україні” від                 06.10.2005р. №2961-ІV визначено, що робоче місце інваліда – місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда – окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо. Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю. Відповідно до частини восьмої ст.69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом. Положеннями частини першої статті 5 Закону України “Про зайнятість населення” встановлено, що держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідам, які не досягли пенсійного віку. Статтею 7 даного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікацій і знань, з урахуванням його побажань. Згідно ст.20 Закону України “Про зайнятість населення” підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості, зокрема, працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, в кількості, визначеній місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, та інвалідів у кількості, визначеній згідно із Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній та соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, є Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Частиною другою ст.4 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріального забезпечення, посильній трудовій та громадській діяльності. Частиною третьою ст.18 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст.18-1 Закону інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до положень частини першої та другої ст.19 даного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Згідно з вимогами частини третьої ст.19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини п'ятої статті    19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (ч.6 ст.19 Закону). Статтею 20 Закону встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Відповідно до частини другої ст.20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Частинами третьою та четвертою статті 20 передбачено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою ст.19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст.250 Господарського кодексу України. У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом (ч.5 ст.20 Закону). Відповідно до частини восьмої ст.20 Закону порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів – використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України. Згідно ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Таким чином, згідно ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відповідача повинен був працевлаштувати 7 інвалідів, а працевлаштував 0, тобто свій обов'язок не виконав. Відповідно до п.3.4 Порядку нарахуванню пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007р. №233, нарахування пені як роботодавцем та і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно (тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу). На виконання п.3.7 зазначеного Порядку, позивачем розраховано суму пені на дату її подання, що складає 9      518,27коп. Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності  в діях суб'єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Судом встановлено, що відповідачем не виконано вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. В судовому засіданні Відповідач не надав Суду доказів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 243922,0 грн. Проте відповідач зазначає, що законодавчо на нього покладено обов'язок створювати робочі місця для інвалідів, проте працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами та громадськими організаціями, тобто обов'язок підприємства щодо  створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.           Відповідно до п. 4.2 рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 №07.2-10/2 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування» вказано, що законодавчо на підприємство покладені чіткі завдання виконання яких дозволяє сказати, що норматив працевлаштування виконаний. Серед таких: виділити і створити робочі місця для працевлаштування інвалідів; створити відповідні умови праці з врахуванням індивідуальних програм реабілітації інвалідів; забезпечити їх іншими соціально-економічними гарантіями, передбаченими чинним законодавством; надати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; подати в центр зайнятості  звітність про працевлаштування інвалідів.           Як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки Голосіївського районного центру зайнятості від 13.06.2013 №20-4408, ТОВ «Розвиток – 21 сторіччя» протягом 2012 року не подавало звіти за формою 3-ПН (про наявність вакансій).           Враховуючи викладене, твердження відповідача, що ним виконано  обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів є необґрунтованим і спростовується матеріалами справи.   Оцінивши за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню. У відповідності до частини другої ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України  розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню в повному обсязі. На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 69, 70, 71, 103, 158-163, 172, 177, 179 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов задовольнити. 2 Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю  «Розвиток – 21 сторіччя» (код ЄДРПОУ 33397872) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 243  922 (двісті сорок три тисячі дев'ятсот двадцять дві) грн. та пеню за порушення строків сплати вказаної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 341 (триста сорок одну) грн. 46 коп. до дохідної частини Державного бюджету України на р/р 31219230700001 ГУ ДКСУ м. Києва, МФО 820019, код ЄДРПОУ 37993783, код призначення платежу 50070000;01 адміністративно-господарська (штрафна) санкція  за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 212 рік. без ПДВ. Згідно ст.ст. 185-186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Суддя                                                                                                В.І. Келеберда