Рішення

від 08.08.2013 по справі 910/12589/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12589/13 08.08.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/12589/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АД ШИНА»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Владиоль»;

про стягнення 71576,98 грн.

Представники сторін:

від позивача: Рябко А.О., довіреність б/н від 01.06.2013р.;

від відповідача: Кащенко В.В., директор, паспорт серії АС 168562 від 13.02.1997р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «АД ШИНА» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Владиоль» (надалі - відповідач) про стягнення 71576,98 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору довгострокового постачання № 1619 від 06.12.2012р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 49560,49 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 3499,10 грн., штраф - 9912,10 грн., 36% річних у сумі 8456,51 грн. та втрати від інфляції - 148,78 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2013р. порушено провадження у справі № 910/12589/13 та призначено її розгляд на 25.07.2013р.

Присутніми в судовому засіданні представниками позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та надано витребувані судом докази.

Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з можливістю врегулювати спір у добровільному порядку, проте витребувані судом докази не надав.

Представник позивача проти відкладення розгляду справи не заперечував.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена перерва до 08.08.2013р.

Присутній у судовому засіданні 08.08.2013р. представник позивача подав пояснення по справі, в яких зазначив про помилковість нарахування штрафу в сумі 9912,10 грн. та просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 49560,49 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 3499,10 грн., штраф - 9912,10 грн., 36% річних у сумі 8456,51 грн. та втрати від інфляції - 148,78 грн.

Отже, суд вважає, що на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач уточнив позовні вимоги, тому відповідно позов розглядається в межах нової ціни позову - 61664,88 грн.

Представник відповідача повторно вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 04.07.2013р. не виконав, витребувані докази, зокрема письмовий відзив на позов, суду не надав. При цьому, представник відповідача вдруге просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на можливість врегулювати спір у добровілллльному порядку.

Представник позивача заперечив проти відкладення розгляду справи, оскільки відповідачем жодних дій, направлених на врегулювання спору вжито не було.

Суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача щодо відкладення розгляду справи.

Оскільки про поважність причин неподання витребуваних судом доказів відповідач не зазначив, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.12.2012р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір довгострокового постачання № 1619, відповідно до умов п. 1.1 якого позивач зобов'язується на протязі дії договору поставляти відповідачу товар за його замовленнями окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в накладних, які є невід`ємною частиною договору (далі - товар), а відповідач зобов`язується приймати товар і оплачувати на встановлених договором умовах.

Загальний обсяг та асортимент (номенклатура) товару, що поставляється за цим договором, визначається кількістю та асортиментом (номенклатурою) товару, поставленого окремими партіями за всіма видатковими накладними відповідно до умов договору на протязі його дії (п.1.2 договору).

Згідно п. 1.3. договору, загальна сума договору складає суму ціни товару, вказану в видаткових накладних протягом дії Договору.

Як визначено у п. 2.1, договір вступає в дію з моменту його підписання повноважними особами обох сторін та діє до 31 грудня поточного року включно.

У разі відсутності до дати закінчення строку дії договору повідомлення рекомендованм листом від будь-якої із сторін про розірвання договору, строк дії цього договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного календарного року включно (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 4.1 договору, ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами в видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що відповідач зобов`язаний провести повний розрахунок за отриману по накладній партію товару в термін 30 днів від дати зазначеної у видатковій товарній накладній.

Накладні, за якими поставляється товар за цим договором, а також додаткові угоди та інші двосторонні документи до договору, що підписані повноваженими представниками сторін, вважається невід`ємною частиною цього договору (п.10.1 договору).

Як встановлено судом та вбачається з наявних у справі доказів, на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 49560,49 грн., згідно накладної № ABSI007286 від 06.12.2012р., копія якої залучена до матеріалів справи.

Факт отримання товару відповідачем також підтверджується довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 275 від 06.12.2012р. (Типова форма № М-2).

Натомість, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар у визначений договором строк не розрахувався.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позиваем на день розгляду справи становить 49560,49 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленою накладною та не надано доказів оплати переданого товару, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 49560,49 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, які нараховані за період з 06.01.2013р. по 27.06.2013р., пеню в сумі 3499,10 грн., 36% річних - 8456,51 грн., та інфляційні втрати - 148,78 грн., розраховані за період січень-травень 2013 року.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно п. п. 8.3. Договору при простроченні оплати товару Покупець зобов"язаний сплати суму боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції за кожен календарний день періоду прострочення платежу, а також пеню, нараховану на суму заборгованості за кожен календарний день періоду прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення.

У разі порушення покупцем строкоів перерахування платежів, передбачених договором або специфікаціями, на термін більше 30-ти календарних днів, покупець на письмову вимогу постачальника сплачує додатково штраф у розмірі 20% від несвоєчасно сплаченої суми (п. 5.4. договору).

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок суми пені, судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 3499,10 грн.

Також, у п. 8.3. договору сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора збовязаний сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36 відсотків річних від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення , незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних, задовольняє останні в сумі 99,07 грн., оскільки при розрахунку інфляційних втрат позивачем не було враховано дефляцію.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 36% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України) та умовах договору, а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення річних, підлягають задоволенню в сумі 8456,51 грн., за розрахунком позивача, який є арифметично правильним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Владиоль» (03124, м. Київ, вул. М.Василенка, 7-А; код ЄДРПОУ 36509824) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АД ШИНА» (02660, м. Київ, вул. Закревського, 16, код ЄДРПОУ 35974863) 49560 грн. 49 коп. - боргу, 3499 грн. 10 коп. - пені, 8456 грн. 51 коп. - 36 % річних, 99 грн. 07 коп. - інфляційних втрат, 1719 грн. 11 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 14.08.13. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов