Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
19 серпня 2013 р. № 820/6863/13-а
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Горшкової О.О.,
при секретарі судового засідання - Чепурній Т.В.,
за участю представників сторін: позивач - Мацков О.Г., відповідач - Іщук Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАТ" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРАТ", звернувся до суду із адміністративним позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0000082200 від 16.07.2013 року, №0000072200 від 16.07.2013 року. В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ «Промключ» не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість.
Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що встановлені за наслідком перевірки порушення позивачем вимоги діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення є законними. Зокрема вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки про заниження позивачем суми податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам із контрагентом - ТОВ «Промключ». Так, відповідно до інформації отриманої за наслідками перевірки вищезазначеного суб'єкта господарювання (Акт ДПІ у Московському районі м. Харкова від 26.04.13 № 1679/22.2-05/36036230 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Промключ» з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із ТОВ "Старт-Д" за період з 01.02.2012 року по 31.12.2012 року») було встановлено, що у спірний період контрагент позивача - ТОВ «Промключ», мав господарські відносини із підприємством - ТОВ "Старт-Д", щодо якого була встановлена неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій із контрагентами. Позивачем же під час проведення перевірки не було надано необхідних певних документів для підтвердження реальності господарських відносин із ТОВ «Промключ», а саме: докази на підтвердження розрахунків між підприємствами, копій довіреностей, документів складського обліку, накладних на внутрішнє переміщення ТМЦ, актів списання (звітів про використання). Враховуючи наведене, податковий орган дійшов висновку, що господарські операції між ТОВ «Промключ» та позивачем не мали на меті реального настання правових наслідків, в зв'язку з чим, останній не мав правових підстав для віднесення понесених на їх підстав витрат до складу валових та податкового кредиту з податку на додану вартість.
У судових засіданнях представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, ТОВ "КАРАТ" зареєстроване як юридична особа 12.08.1997 року та перебуває на податковому обліку як платник податків та зборів в Чугуївській ОДПІ.
18.06.2013 року співробітниками Чугуївської ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "КАРАТ" з питань взаємовідносин з ТОВ «Промключ» за період з 01.02.2013 року по 31.03.2012 року, за наслідками якої складено Акт №398/2211/25181114 від 19.06.2013 року.
Під час перевірки було встановлено порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:
- п. 138.1, п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 3018 грн., у т.ч. за півріччя 2012 року в сумі 3018 грн.;
- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 3394 грн., у т.ч. за березень 2012 року в сумі 520 грн., за серпень 2012 року в сумі 2874 грн.
На підставі вищезазначеного акту, 16.07.2013 року Чугуївською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0000072200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 3772,5 грн., у т.ч. за основним платежем 3018 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 754,5 грн.;
- №0000082200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 5091 грн., у т.ч. за основним платежем 3394 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1697 грн.
Позивач, не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.
Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої встановлено, що правочини, укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ «Промключ» є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як насідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.
Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).
Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).
Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Під час розгляду справи було встановлено та не заперечується сторонами, що одним із видів діяльності, яку здійснював позивач у перевіряємий період, було Виробництво продуктів борошно-круп'яної промисловості (код КВЕД 10.61).
З матеріалів справи вбачається, що 16.01.2012 року між ТОВ «Промключ» (Продавець) та ТОВ "КАРАТ" (Покупець), було укладено Договір купівлі-продажу №011601.
На виконання умов вищезазначеного Договору, Продавцем у перевіряємий період було передано у власність ТОВ "КАРАТ" Товар (Мотор-редуктор ЗМП-31,5-90-2,2-110 та Мотор-редуктор МЦ2С-63-45-0,55-111), про що свідчать надані позивачем копії рахунків-фактур №021401 від 14.02.2012 року та №032003 від 20.03.2012 року, видаткових накладних №030701 від 07.03.2012 року та №050701 від 07.05.2012 року на суму 3120 грн. (у т.ч. ПДВ 520 грн.) та 17244 грн. (у т.ч. ПДВ 2874 грн.) відповідно.
Вартість отриманого товару була повністю сплачена Покупцем, про що свідчать надані позивачем копії платіжних доручень №87 від 15.02.2012 року, №182 від 21.03.2012 року та виписок по особовому рахунку.
Згідно із умовами вищезазначеного Договору (п. 3.5), поставка Товару здійснюється на умовах EXW м. Харків, вул. Полтавська, 24 / INCОTERМS-2000/
Суд вказує, що згідно із умовами Інкотермс 2000 (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року), термін EXW англ.. Ex Works, або Франко завод (…назва місця) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.
Частиною 2 статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, придбаний у ТОВ «Промключ» товар (Мотор-редуктори ЗМП-31,5-90-2,2-110 та МЦ2С-63-45-0,55-111) транспортувався силами та за рахунок позивача, а саме водієм ОСОБА_3 на автомобілі ГАЗ 3302 (Фургон-С), д.р.н.НОМЕР_1 (пункт завантаження: вул. Полтавська, 24, м. Харків; пункт розвантаження: вул. Добролюбова, буд.50, м. Чугуїв, Харківська обл.), про що було надано копії відповідних товарно-транспортних накладних №030701 від 07.03.2012 року та №050701 від 07.05.2012 року.
Позивач вказує, що вищезазначений автомобіль використовувався підприємством на підставі Договору оренди автомобіля від 26.01.2011 року, укладеного із гр.. ОСОБА_4, про що свідчать копії відповідних первинних документів, а саме: Договору, свідоцтва про державну реєстрацію автомобіля.
Суд зауважує, що податковим органом, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи не ставився під сумнів факт наявності у ТОВ "КАРАТ" необхідного кваліфікованого персоналу та складських приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей.
Крім того суд зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом -Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.
Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.
Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.
Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.
Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.
Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.
Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).
Враховуючи наведене, суд зазначає, що додатковим доказом, який свідчить про факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Промключ» (Мотор-редуктори ЗМП-31,5-90-2,2-110 та МЦ2С-63-45-0,55-111), є надані позивачем копії довіреностей №25 від 06.03.2012 року та №88 від 03.05.2012 року, видані на ім'я заступника директора по комерційній діяльності ОСОБА_5 та водія ОСОБА_3
На підтвердження факту перебування у трудових відносинах із підприємством вищезазначених осіб, позивачем до суду було надано відповідні довідки.
Як було встановлено під час розгляду справи, в послідуючому приданий у ТОВ «Промключ» товар було використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме під час ремонту обладнання з переробки муки, про що було надано копії відповідних актів списання та карток складського обліку матеріалів.
На підтвердження факту наявності на підприємстві необхідного виробничого обладнання, позивачем було надано копії відповідних первинних документів, а саме: контрактів купівлі-продажу від 09.09.2009 року №05/09 (на купівлю комплекту технологічного обладнання для мукомельного комплексу «Compact-2002») та від 20.04.2011 року №01/11 (на купівлю комплекту технологічного обладнання для мукомельного комплексу «Compact-4V») із відповідними специфікаціями, актів здачі-приймання та вводу в експлуатацію.
Доказів того, що отриманий від контрагента - ТОВ «Промключ», товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ "КАРАТ" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.
Суд зазначає, що на виконання умов договору, ТОВ «Промключ» було виписано на адресу позивача податкові накладні №7 від 15.02.2012 року на загальну суму 3120 грн. (у т.ч. ПДВ 520 грн.) та №6 від 21.03.2012 року на загальну суму 17244 грн. (у т.ч. ПДВ 2874 грн.), які були відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладених. Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло.
На час виконання умов договору та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування
Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.
Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.
Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.
В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.
Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.
Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"
Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.
Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.
У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."
Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.
Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами і правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Щодо посилання контролюючого органу, на те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ «Промключ», в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, суд вважає безпідставними та зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та контрагентом угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.
При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.
Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.
Суд, також вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, у т.ч. по ланцюгу постачання, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.
Щодо посилання податкового органу на ненадання позивачем під час проведення перевірки необхідних певних документів для підтвердження реальності господарських відносин із ТОВ «Промключ», а саме: доказів на підтвердження розрахунків між підприємствами, копій довіреностей, документів складського обліку, накладних на внутрішнє переміщення ТМЦ, актів списання (звітів про використання), суд зазначає наступне.
Згідно п.5.2, 6.4 Розділу II, п.1 Розділу III Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010р., «у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства необхідно відобразити в акті перевірки або факти надання пояснень та копій документів, підстав для їх отримання та додати їх до акта перевірки, або факти відмови надання пояснень та копій документів з додаванням акта, що засвідчує факт відмови.
Суд зауважує, що як на підставу відсутності у позивача на час проведення копії первинних документів, податковий орган посилається на запит Чугуївської ОДПІ від 30.04.2013 року №4096/10/22.0-36 «Про надання пояснень та їх документальне підтвердження», який було отримано 14.05.2013 року.
Як встановлено під час розгляду справи та не заперечується сторонами, ТОВ "КАРАТ" 23.05.2013 року (у встановлений законодавством десятиденний строк) було надано письмові пояснення та копії первинних документів.
В свою чергу, відповідач вказує, що оскільки позивачем на вказаний запит документи не було надано у повному обсязі, то вони відповідно були відсутні під час проведення перевірки.
Разом з тим, як вбачається із змісту запиту Чугуївської ОДПІ від 30.04.2013 року №4096/10/22.0-36, як на підставу його направлення податковий орган посилається на положення п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 та п.п. 73.7 та 73.5 ст.73 ПК України.
Разом з тим, суд зауважує, що порядок витребування податковим органом та надання платниками податків документів саме під час проведення перевірки врегульовано положеннями ст. 85 ПК України.
В свою чергу, в акті перевірки відсутні посилання на той факт, що контролюючий орган на виконання вимог п.п.85.4-85.8 ст.85 ПК України звертався до позивача з вимогою надати копії первинних документів (доказів на підтвердження розрахунків між підприємствами, копій довіреностей, документів складського обліку, накладних на внутрішнє переміщення ТМЦ, актів списання (звітів про використання), засвідчені підписом посадової особи та скріплені печаткою, або надати письмові пояснення.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").
Враховуючи вищевикладене та беручі до уваги відсутність факту звернення податкового органу до позивача з вимогою надати копії первинних документів в порядку п.п.85.4-85.8 ст.85 ПК України та надання позивачем під час судового розгляду усіх необхідних доказів на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентом - ТОВ «Промключ» у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що вказані доводи податкового органу є необґрунтованими.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування сум по господарським операціям із ТОВ «Промключ» та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, в зв'язку з чим, спірні податкові повідомлення-рішення в цій частині є незаконними та підлягають скасуванню.
Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАТ" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000082200 від 16.07.2013 року та №0000072200 від 16.07.2013 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАТ" (63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Добролюбова, 50, код. ЄДРПОУ 25181114) судовий збір в сумі 114 (сто чотирнадцять) грн. 71 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 20.08.2013 року.
Суддя Горшкова О.О.
Суд | Харківський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 19.08.2013 |
Оприлюднено | 21.08.2013 |
Номер документу | 33067367 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Харківський окружний адміністративний суд
Горшкова О.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні