Рішення

від 13.08.2013 по справі 910/11395/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11395/13 13.08.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулвер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РС Груп"

про стягнення 1 422 727, 28 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Катан В.В. за довіреністю № 155/3/3-1 від 01.03.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вулвер" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РС Груп" (далі - відповідач) про стягнення 1 422 727, 28 грн., в тому числі 1 238 600, 00 грн. основного боргу, 152 511, 18 грн. пені, 30 501, 36 грн. 3 % річних та 1 114, 74 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 28 454, 55 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва області від 17.06.2013 р. було порушено провадження у справі № 910/11395/13 та призначено її до розгляду на 16.07.2013 р.

11.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках у банківських установах, які належать відповідачу. Заява мотивована тим, що враховуючи обставини тривалого невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, а також ухилення від досудового врегулювання спору, що виник між сторонами, у позивача існують побоювання щодо ускладнення або неможливості виконання прийнятого у даній справі рішення у разі невжиття заходів до забезпечення позову.

Крім того, 11.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі, а також письмові пояснення, в яких він звертає увагу, що спірний Договір поставки було укладено у 2012 році, про що свідчать як укладені до нього Додаткові угоди, так і листування між сторонами. При цьому, позивач повідомляє про те, що станом на 09.07.2013 р. основний борг відповідача склав 1 128 600, 00 грн., у зв'язку зі здійсненими проплатами: 17.06.2013 р. на суму 10 000, 00 грн. та 09.07.2013 р. на суму 100 000, 00 грн.

16.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що його представник - адвокат Іванов М.В. перебуває на лікарняному.

У судовому засіданні 16.07.2013 р. від представника позивача надійшла довідка про стан розрахунків між сторонами, відповідно до даних якої станом на 16.07.2013 р. борг відповідача складає 1 128 600, 00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2013 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи відкладено на 13.08.2013 р.

У судовому засіданні 13.08.2013 р. від представника позивача надійшло клопотання про розгляд заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, довідка про стан розрахунків за Договором поставки обладнання № РС-175/12 від 10.01.2012 р., відповідно до якої заборгованість відповідача перед позивачем станом на 13.08.2013 р. склала 1 128 600, 00 грн., а також письмові пояснення у справі, відповідно до яких позивач повторно викладає доводи щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Крім того, через відділ діловодства господарського суду міста Києва під час судового засідання від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, складене від імені представника відповідача - Іванова М.В., в якому він повідомляє про те, що з 13.08.2013 р. перебуватиме у відрядженні у м. Львові для надання правової допомоги клієнту у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим не може бути присутнім в судовому засіданні 13.08.2013 р.

Представник відповідача в судове засідання 13.08.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом залишено без задоволення подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання відповідача про відкладення розгляду справи в силу його необґрунтованості.

Так, відповідачем до вказаного клопотання від 13.08.2013 р., як і до раніше поданого до суду 16.07.2013 р., не надано доказів існування обставин, на які він посилається в його обґрунтування.

Крім того, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Вказані обставини подання суду необґрунтованих належним чином клопотань в сукупності з тривалим ненаданням письмових пояснень у справі та заперечень проти заявлених позовних вимог, а також витребуваних судом документів, можуть свідчити про зловживання відповідачем процесуальними правами.

Так, в Інформаційному листі № 01-08/140 від 15.03.2010 р. "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" Вищий господарський суд України роз'яснив, що матеріали справ, звернення господарських судів і учасників судового процесу та інша інформація, яка надходить до Вищого господарського суду України, свідчать, що в діяльності деяких сторін, третіх осіб у справах набула поширення практика зловживання своїми процесуальними правами. Зокрема, мають місце нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 13.08.2013 р. судом розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено в її задоволенні відмовити з огляду на необґрунтованість.

Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як вбачається зі змісту заяви позивача, він посилається лише на те, що відповідач не виконує взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого йому товару.

Однак, доказів того, що відповідачем вчиняються або готуються дії, спрямовані на погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості, а також відчуження активів, разом із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову суду надано не було.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 13.08.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.01.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки обладнання № РС-175/12, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити у зумовлений строк покупцеві обладнання відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною Договору, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього грошову суму відповідно до умов Договору.

Відповідно до п. 2.3. Договору його сторони визначили, що право власності на товар переходить до покупця в момент повної оплати вартості отриманого товару від постачальника за видатково-прибутковою накладною.

Згідно з п. 6.1. Договору вартість товару та порядок розрахунків для кожної партії вказується у специфікаціях, що є невід'ємною частиною Договору.

Також, 10.01.2012 р. сторони підписали Додатки № 1 та 2 (Специфікація) до Договору, якими узгодили товар - електродвигун трифазний асинхронний з короткозамкненим ротором загальною вартістю 3 050 400, 00 грн. та його технічні характеристики.

Відповідно до п. 2. Додатку № 2 до Договору оплата здійснюється наступним чином: 1 016 800, 00 грн. після отримання підтвердження замовлення, як передплата, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника у цьому договорі; 1 016 800, 00 грн. через 10 тижнів після отримання підтвердження замовлення, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника у цьому договорі; 1 016 800, 00 грн. після отримання підтвердження про готовність до відвантаження товару, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника у цьому договорі.

При цьому, в п. 2.4. Додатку № 2 до Договору сторони визначили, що всі рахунки повинні бути оплачені протягом 15 календарних днів після дати рахунків.

Відповідно до п. 9.1. Договору він вступає в дію з дати його підписання обома сторонами та скріплення печатками і діє протягом одного року. Якщо у випадку, коли обов'язки по Договору не будуть виконані сторонами чи одною з сторін, то дія цього Договору продовжується до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Так, 10.01.2012 р. позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № VU-000008 на суму 1 016 800, 00 грн.

12.04.2012 р. позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № VU-0000211 на суму 1 016 800, 00 грн.

16.08.2012 р. позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № VU-0000478 на суму 1 016 800, 00 грн.

При цьому, 16.08.2012 р. позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу товар на суму 3 050 400, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № VU-0000251 від 16.08.2012 р., актом приймання-передачі обладнання від 16.08.2012 р. та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 826 від 16.08.2012 р.

У свою чергу, як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач за поставлений йому товар розрахувався з позивачем лише частково на суму 1 921 800, 00 грн., а саме: 10 000, 00 грн. - 27.01.2012 р., 150 000, 00 грн. - 16.02.2012 р., 50 000, 00 грн. - 17.02.2012 р., 40 000, 00 грн. - 21.02.2012 р., 50 000, 00 грн. - 21.02.2012 р., 80 000, 00 грн. - 27.02.2012 р., 636 800, 00 грн. - 16.03.2012 р., 5 000, 00 грн. - 08.05.2012 р., 5 000, 00 грн. - 11.05.2012 р., 5 000, 00 грн. - 18.05.2012 р., 20 000, 00 грн. - 01.06.2012 р., 10 000, 00 грн. - 13.07.2012 р., 100 000, 00 грн. - 18.07.2012 р., 150 000, 00 грн. - 25.07.2012 р., 300 000,00 грн. - 26.07.2012 р., 50 000, 00 грн. - 27.07.2012 р., 5 000, 00 грн. - 15.08.2012 р., 5 000, 00 грн. - 28.08.2012 р., 50 000,00 грн. - 12.03.2013 р., 10 000, 00 грн. - 19.03.2013 р., 30 000, 00 грн. - 27.03.2013 р., 50 000, 00 грн. - 02.04.2013 р., 10 000, 00 грн. - 17.06.2013 р., 100 000, 00 грн. - 09.07.2013 р.

Таким чином, станом на момент розгляду спору по суті борг відповідача перед позивачем складає 1 128 600, 00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що оплата здійснюється наступним чином: 1 016 800, 00 грн. після отримання підтвердження замовлення, як передплата, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника у цьому договорі; 1 016 800, 00 грн. через 10 тижнів після отримання підтвердження замовлення, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника у цьому договорі; 1 016 800, 00 грн. після отримання підтвердження про готовність до відвантаження товару, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника у цьому договорі. Всі рахунки повинні бути оплачені протягом 15 календарних днів після дати рахунків.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

При цьому, провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 110 000, 00 грн. основного боргу, який було погашено після порушення провадження у даній справі, слід припинити на підставі приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Так, як на тому наголошено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 152 511, 18 грн. пені, 30 501, 36 грн. 3 % річних та 1 114, 74 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Пунктом 7.1. Договору сторони визначили, що за порушення грошових зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 152 511, 18 грн. пені, 30 501, 36 грн. 3 % річних та 1 114, 74 грн. інфляційних втрат.

При цьому, розрахунок пені, проведений позивачем на суму боргу в розмірі 1 238 600, 00 грн. за період в 138 днів 2012 року та 162 дня 2013 року є невірним, оскільки позивачем проігноровано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, яка визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, позивач не враховує положення укладеного між сторонами Договору щодо початку виникнення зобов'язань з оплати товару.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з перерахунком, здійсненим судом з урахуванням вищевказаного та зважаючи на те, що у 2012 році було 366 дні, розмір пені, нарахований на обраний позивачем базис для розрахунку - суму боргу в розмірі: 1 238 600, 00 грн., має складати 92 894, 99 грн.

При цьому, суд враховує, що у випадку проведення позивачем нарахувань на всю суму боргу з урахуванням проведення відповідачем окремих часткових проплат шляхом поступового зменшення суми боргу, розмір нарахованої пені та відсотків річних становив би більшу суму, однак оскільки позивачем було вирішено нараховувати пеню лише в частині боргу в розмірі 1 238 600, 00 грн., судом здійснено перерахунок з урахуванням зазначеного.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судовий збір в частині позовних вимог, провадження з розгляду яких судом припиняється у зв'язку з добровільним виконанням зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару після порушення провадження у даній справі, судом покладається на відповідача, оскільки спір в цій частині виник з його вини.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 80, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 110 000 (сто десять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу - припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РС Груп" (01103, місто Київ, Печерський район, вулиця Кіквідзе, будинок 12, код ЄДРПОУ 36147417) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулвер" (02121, місто Київ, Дарницький район, вулиця Вірменська, будинок 5-А, код ЄДРПОУ 34183165) 1 128 600 (один мільйон сто двадцять вісім тисяч шістсот) грн. 00 коп. основного боргу, 92 894 (дев'яносто дві тисячі вісімсот дев'яносто чотири) грн. 99 коп. пені, 30 501 (тридцять тисяч п'ятсот одну) грн. 36 коп. 3% річних, 1 114 (одну тисячу сто чотирнадцять) грн. 74 коп. інфляційних втрат, 25 062 (двадцять п'ять тисяч шістдесят дві) грн. 22 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В частині стягнення 59 616 (п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот шістнадцять) грн. 19 коп. пені відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.08.2013 р.

Суддя В.С. Ломака