Рішення

від 30.07.2013 по справі 905/4054/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.07.2013р. Справа № 905/4054/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Макогон Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом : Дочірнього підприємства «Сантехкомплект», м.Донецьк, Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект», м.Донецьк,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрроссістем», м. Донецьк,

про : стягнення 17812грн.81коп.

За участю представників сторін

від позивача - Стаканкова А.В. (довіреність від 29.05.2013р.);

від відповідача - не з'явився;

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Дочірнє підприємство «Сантехкомплект», м.Донецьк, Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект», м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрроссістем», м. Донецьк про стягнення 17812грн.81коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 14157грн.01коп., інфляційних витрат у сумі 14грн.16коп., 3% річних у сумі 102грн.39коп. та штрафу в сумі 3539грн.25коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання №3 від 09.01.2013р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

20.06.2013р. позивач надав супровідним листом №б/н від б/д документи для долучення до матеріалів справи, зокрема клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У зв'язку з неявкою відповідача та з метою надання йому права на захист, справа слуханням відкладалась на 30.07.2013р, але відповідач у судові засідання не з'явився, витребуваних документів не надав, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України , не скористався.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися відповідачу за адресою, вказаною позивачем в позовній заяві та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 13.06.2013р. - 83037, м. Донецьк, вул. Петровського, буд. 4. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

30.07.2013р. позивач в порядку ст.22 ГПК України звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, а саме просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 14157грн.00коп. та керуючись 78 ГПК України заявив про відмову від позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат у сумі 14грн.16коп.

Вказана заява в частині зменшення суми основного боргу подана внаслідок допущення помилки у її розмірі, про що вказано у самій заяві.

Суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог і у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням.

Під час судового засідання 30.07.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням наданої заяви про зменшення позовних вимог та відмови від інфляційних витрат від 30.07.2013р., повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної позиції по суті спору. Крім того позивач стверджував, що специфікації до договору поставки № 3 від 09.01.2013р. між сторонами не укладалися, найменування товару та його кількість визначалися сторонами у видаткових накладних, рахунку на оплату.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд відзначає, що відсутність представника відповідача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установлені законом строки. Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, надання додаткових доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, встановлено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

З врахуванням вищенаведеного, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Вислухавши під час судових засідань представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

09.01.2013р. між Дочірнім підприємством «Сантехкомплект», м.Донецьк (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрроссістем», м. Донецьк (покупцем) був укладений договір поставки №3 (далі-договір) відповідно до умов якого продавець зобов'язався в обумовлені в договорі терміни поставити (передати у власність), а покупець прийняти та оплатити продукцію (далі - товар) у кількості та номенклатурі (асортименті), згідно доданих до договору рахунках, накладних та специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Згідно п. 2.1 договору ціна товару за одиницю та за позиціями визначається у відповідних рахунках і попередньо узгоджується з покупцем.

Відповідно до п.2.3 договору оплата за товар за договором здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця у розмірі 50% попередньої оплати, решта суми перераховується продовж 3 банківських днів з моменту відвантаження товару.

Пунктом 3.2 договору визначено, що датою поставки вважається дата оформлення видаткової накладної на товар.

Згідно з п. 7.3 договору, договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2013р. Незалежно від закінчення терміну договору сторони зобов'язані виконати свої зобов'язання за договором.

За змістом позову позивач стверджує, що у виконання умов договору №3 від 09.01.2013р. за видатковою накладною №2244 від 23.01.2013р. здійснив поставку товару відповідачу загальною вартістю 28314грн.00коп., однак відповідач не здійснив остаточну оплату товару в розмірі 50% його вартості.

Внаслідок вказаних обставин позивач стверджує, що виникла заборгованість за товар у сумі 14157грн.00коп., яка і заявлена до стягнення з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

09.04.2013р. позивач направив відповідачу претензію №54 від 05.04.2013р., з вимогою повернути грошові кошти, яка залишена відповідачем без відповіді та частково задоволена.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, є стягнення суми боргу у розмірі 14157грн.00коп., інфляційних витрат у сумі 14грн.16коп., 3% річних у сумі 102грн.39коп. та штрафу в сумі 3539грн.25коп.

Підставою позову є договір поставки № 3 від 09.01.2013р.

Договір № 3 від 09.01.2013р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків визначених ним, за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач за видатковою накладною №2244 від 23.01.2013р. поставив відповідачу товар загальною вартістю 28314грн.00коп.

За змістом договору № 3 від 09.01.2013р. відомості про найменування товару та його ціну відсутні, разом з цим у п.1.1. вказаного договору сторони передбачили, що асортимент товару, його кількості визначаються у рахунках, накладних та специфікаціях, відповідно до п.2.1. договору ціна товару за одиницю визначається у відповідних рахунках.

У матеріалах справи відсутня оформлена єдиним документом специфікація до вказаного договору. Разом з цим в матеріалах справи наявний рахунок на оплату за замовленням №2255 від 21.01.2013р. з посиланням на договір № 3 від 09.01.2013р.

Як вбачається з видаткової накладної №2244 від 23.01.2013р., у якості підстави здійснення господарської операції за нею вказаний договір № 3 від 09.01.2013р., товар, постачаємий за вказаною накладною повністю відповідає асортименту та ціні товару, який визначений у вище вказаному рахунку. Вказане свідчить про те, що сторони узгодили предмет, ціну товару, тобто всі істотні умови поставки.

У матеріалах справи не містяться будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи.

Таким чином суд дійшов до висновку, що товар за видатковою накладною №2244 від 23.01.2013р. поставлений на підставі укладеного між сторонами договору № 3 від 09.01.2013р.

Факт отримання товару відповідачем за накладною №2244 від 23.01.2013р. підтверджується підписом його представника за довіреністю №101 від 23.01.2013р. в графі „отримав".

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, отже суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 3 від 09.01.2013р.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п.2.3 договору, оплата за товар за договором здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця у розмірі 50% попередньої оплати, решта суми перераховується продовж 3 банківських днів з моменту відвантаження товару.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 43 від 21.01.2013р., відповідач здійснив позивачу попередню оплату товару у розмірі 14157грн.00коп., тобто у розмірі 50%.

Матеріали справи містять гарантійний лист №86 від 23.01.2013р. за змістом якого відповідач гарантує перерахувати залишок грошових коштів у розмірі 14157грн.00коп. до 29.01.2013р.

Враховуючи передбачені п.2.3. умови договору щодо строків оплати, граничний строк остаточної оплати товару за накладною №2244 від 23.01.2013р. наступив для відповідача 28.01.2013р., а вже з 29.01.2013р. почалося прострочення виконання свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку за отриманий товар.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази сплати суми заборгованості за товар в розмірі 14157грн.00коп. суду не надані, заявлений розмір боргу підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою №92 від 29.07.2013р. за підписом директора Дочірнього підприємства «Сантехкомплект» Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект», м.Донецьк, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 102грн.39коп., яка нарахована за період з 29.01.2013р. по 29.05.2013р. на суму 14 157,01грн.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що правомірно заявленою до стягнення є сума боргу у розмірі 14157грн.00коп.

Суд зробивши власний розрахунок 3% річних на суму 14157грн.00коп. за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365(2013) : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, в межах обраного позивачем періоду нарахування, вважає, що заявлена до стягнення сума 3% річних не перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний позивачем період. У зв'язку з чим, заявлена сума 3% річних в розмірі 102грн.39коп. є такою, що підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в сумі 3539грн. 25коп., який нарахований на суму 14157грн.01коп. через прострочення оплати товару, отриманого відповідачем за накладною № 2244 від 23.01.2013р. більш ніж на 30 календарних днів.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Зокрема, у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у п. 4 ст. 231 вказаного Кодексу встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, згідно п. 5.2 договору у разі порушення строків оплати товару, передбачених п. 2.3 більш ніж 30 днів, покупець додатково сплачує продавцю штраф у розмірі 25% від вартості несплаченого товару.

Отже, укладаючи договір, сторони узгодили міри відповідальності, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідно до матеріалів справи є очевидним, що відповідач прострочив виконання обов'язку з оплати продукції, отриманої за накладною №2244 від 23.01.2013р. більш ніж 30 днів, це обумовлює правомірність застосування до останнього господарських санкцій, передбачених п.5.2 договору.

Суд відзначає, що правомірно заявленою до стягнення є сума боргу у розмірі 14157грн.00коп.

Суд зробивши власний розрахунок суми штрафу дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір штрафу не перевищує розмір, який може бути нарахований. У зв'язку з викладеним, заявлена сума штрафу в розмірі 3539грн. 25коп. є такою, що підлягає задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 14грн.16коп., які нараховані на суму основного боргу у розмірі 14157грн.01коп. за період з лютого 2013р. по квітень 2013р. включно.

30.07.2013р. позивач звернувся до суду із заявою про відмову від позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 14грн.16коп.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Згідно ч.ч. 1,4 ст. 78 цього Кодексу відмова від позову опосередковується письмовою заявою позивача та є підставою для припинення провадження у справі.

Заява про відмову від позову в частині стягнення пені здійснена уповноваженою на вчинення такої дії особою - представником позивача за довіреністю № б/н від 29.05.2013р. та у встановленій діючим законодавством формі.

Судом не встановлено підстав для неприйняття відмови від позову у вказаній частині вимог.

З урахуванням викладеного, суд приймає відмову позивача від позову в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 14грн.16коп., відповідно до п. 4 ст. 80 ГПК України припиняє провадження по справі в цій частині вимог.

Суд відзначає, що ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору. Такої ж самої правової позиції дотримується Пленум ВГСУ у своїй постанові № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

Враховуючи зазначені приписи, у в зв'язку з відмовою позивача від позовних вимог в частині стягнення пені, судовий збір, сплачений позивачем у відповідній частині відшкодуванню та поверненню не підлягає.

Приймаючи до уваги, що зменшення розміру позовних вимог в частині суми основного боргу на 0,1коп. пов'язане з помилкою позивача, судовий збір у відповідній частині буде покладатися на позивача.

Згідно з ч.1 ст. 49 ГПК судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Наведене правило застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачений судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 627, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 78, п. 4 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Дочірнього підприємства «Сантехкомплект» Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрроссістем», м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 14157грн.00коп., 3% річних у сумі 102грн.39коп. та штрафу в сумі 3539грн.25коп. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрроссістем» (адреса: 83037, м. Донецьк, вул.Петровського, будинок 4, код ЄДРПОУ 36512891) на користь Дочірнього підприємства «Сантехкомплект», м.Донецьк, Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект» (адреса: 83060, м. Донецьк, пер. Кисловодський, будинок 31А, код ЄДРПОУ 24818484) суму основного боргу в розмірі 14157грн.00коп., 3% річних у сумі 102грн.39коп., штраф в сумі 3539грн.25коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 1719грн. 13коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Припинити провадження в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 14грн.16коп., у зв'язку з відмовою позивача від позовних вимог в цій частині.

У судовому засіданні 30.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова