Рішення

від 26.02.2009 по справі 02-7/1742-8/515/07-18/192/08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

02-7/1742-8/515/07-18/192/08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.09                                                                            Справа №  02-7/1742-8/515/07-18/192/08

Суддя   Носівець В.В.

за позовом Заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах –позивач –Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м.Запоріжжя

до відповідача-1: товариства з обмеженою відповідальністю “Ассоль-2007”, м. Запоріжжя

до відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький лікеро-горілчаний завод”, м. Запоріжжя

про визнання недійсним рішення третейського суду від 19.03.2007 р. у справі № 18

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від прокуратури: Толсторебров І.М., посвідчення № 301 від 01.03.2006 р.;

від позивача: Фалілєєва Ю.Д. (довіреність № 01/169 від 14.11.2008 р., посвідчення №0789 від 04.08.2000 р.);

від відповідача-1: в судовому засіданні 18.12.2008 р. –Гуня Т.В. (паспорт серії СМ № 670453 від 18.01.2005 р., довіреність від 12.07.2007 р.); в інші судові засідання представник не з'явився;

від відповідача-2: Забродін О.М. –арбітражний керуючий (посвідчення від 19.01.2007 р., підстава –ухвала суду від 16.04.2008 р. у справі № 5/3/239(02);

СУТНІСТЬ СПОРУ:

У зв'язку із скасуванням Вищим господарським судом України рішення господарського суду Запорізької області від 25.03.2008 р. у справі № 02-7/1742-8/515/07, розпорядженням виконуючого обов'язки голови господарського суду Запорізької області Проскурякова К.В. № 1273 від 14.08.2008 р. справа № 02-7/1742-8/515/07 передана на розгляд судді Носівець В.В. Ухвалою суду від 15.08.2008 р. матеріали справи № 02-7/1742-8/515/07 прийняті до провадження суддею Носівець В.В. з присвоєнням справі №02-7/1742-8/515/07-18/192/08, справу призначено до розгляду на 23.09.2008 р. У зв'язку із надходженням касаційної скарги на постанову ВГСУ від 17.07.2008 р., справу № 02-7/1742-8/515/07-18/192/08 28.08.2008 р. було направлено до Вищого господарського суду України.

За результатами розгляду касаційної скарги, матеріали справи було повернуто до господарського суду Запорізької області. Ухвалою суду від 24.11.2008 р. судове засідання було призначено на 18.12.2008 р. У судовому засіданні 18.12.2008 р. оголошувалась перерва до 22.12.2008 р. Ухвалою суду від 22.12.2008 р. строк вирішення спору було продовжено до 10.04.2009 р., розгляд справи відкладено на 22.01.2009 р. Ухвалою суду від 22.01.2009 р. до участі у справі було залучено іншого відповідача –товариство з обмеженою відповідальністю “Запорізький лікеро-горілчаний завод”, розгляд справи розпочався заново, судове засідання було призначено на 26.02.2009 р. Розгляд справи закінчений 26.02.2009 р. прийняттям рішення, за згодою представників сторін в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення. Справу розглянуто без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.  

Вищим господарським судом України у постанові від 17.07.2008 р. у справі № 02-7/1742-8/515/07 вказано, що під час розгляду даного спору першочерговим є визначення дійсного власника спірного майна на момент укладення договору, що був предметом розгляду третейського суду, та достеменне з'ясування, чи відповідає склад учасників судового процесу в оскаржуваному рішенні третейського суду законодавчо встановленим вимогам. Таким чином, колегія суддів вказала на необхідність під час нового розгляду справи господарським судом взяти до уваги викладене в постанові та вирішити спір у відповідності із чинним законодавством.

Так, прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позові та поясненнях від 23.09.2008 р. № 10-01-04007, і просили суд задовольнити їх та визнати недійсним рішення третейського суду AD HOC від 19.03.2007р. у справі № 18. Зазначили, що арбітражним керуючим ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод” 27.02.2007 р. було укладено договір купівлі-продажу № 1 з ТОВ“Ассоль-2007”, відповідно до якого у власність ТОВ “Ассоль-2007” перейшли об'єкти незавершеного будівництва у складі недобудованого побутового та недобудованого виробничого корпусів, які є державним майном і перебувають в оренді у ТОВ “Т.Нік”. Рішенням третейського суду AD HOC від 19.03.2007 р. по справі № 18 визнано дійсним укладений між ТОВ “Ассоль-2007” і ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод” договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 27.02.2007 р. № 1 та визнано за ТОВ“Ассоль-2007” право власності на об'єкт незавершеного будівництва у складі недобудованого побутового корпусу, площею 348,7кв. м. (літера “Б-4”), і недобудованого виробничого корпусу площею 1 701,8 кв. м. (літера “В”), який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Артема, 53, на земельній ділянці площею 0,35 га і загороджений парканом із залізобетонних плит довжиною 166 м. Заявники вказують, що зазначене рішення третейського суду є незаконним і підлягає скасуванню з наступних підстав. Відповідно до ст. 6 Закону України “Про третейські суди” третейський суд може розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних, господарських правовідносин, за винятком справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство. Натомість, третейським судом зазначене при порушені справи, прийнятті позовної заяви до розгляду і безпосередньо при розгляді справи по суті, враховано не було. Третейський суд не дослідив форму власності об'єкта незавершеного будівництва, не виявив належного відповідача, і як наслідок –всупереч діючому законодавству, виніс рішення по справі, яка підвідомча господарському суду, в результаті чого приміщення перейшли з державної у приватну власність. При цьому, як вбачається з оспорюваного рішення, третейський суд обґрунтував правомірність набуття ТОВ “Ассоль-2007” права власності на об'єкт незавершеного будівництва насамперед робочим проектом будівництва, актом оцінки цілісного майнового комплексу, затвердженим РВ ФДМ України по Запорізькій області 05.05.2000 р., бухгалтерськими документами на будівництво тощо. При цьому, не було взято до уваги, що 27.01.2003 р. між РВ ФДМУ по Запорізькій області та ТОВ“Запорізький лікеро-горілчаний завод” укладено угоду про розмежування та оцінку державного майна і майна, що належить товариству, в результаті чого 21.02.2003 р. РВ ФДМ України по Запорізькій області затверджено акт оцінки вартості майна цілісного майнового комплексу, яким встановлено, що державі належать об'єкти незавершеного будівництва вартістю 300,6 тис. грн. Окрім того, рішенням господарського суду Запорізької області від 29.03.2006 р. по справі № 22/48/06 в позові ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод” до РВ ФДМ України по Запорізькій області про припинення права держави на об'єкти незавершеного будівництва – відмовлено. Зазначене рішення господарського суду підтвердило право власності держави на об'єкти незвершеного будівництва. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 51 Закону України “Про третейські суди” рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване у разі, якщо справа, по якій прийнято рішення, не підвідомча третейському суду відповідно до закону. Також заявники на підтвердження своєї позиції зазначили наступне. Договір оренди цілісного майнового комплексу ДП “Запорізький лікеро-горілчаний завод” спочатку був укладений з організацією орендарів “Запорізький лікеро-горілчаний завод”, яка виступила засновником орендного підприємства “Запорізький лікеро-горілчаний завод”. Майно державного підприємства розташоване на двох виробничих площадках: по вул. Артема, 53 (знаходився основний виробничий комплекс) та по вул. Базова, 1а (предмет судового розгляду, об'єкт незавершеного будівництва – недобудований виробничий та недобудований побутовий корпуси). Вартість названого об'єкту на момент укладення договору згідно балансу станом на 01.10.1992р. складала 7 200,0 тис. руб. (72,00 грн.). В подальшому орендне підприємство було перереєстроване у ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод”, а договір переукладено в новій редакції (додаткова угода № 29/4 від 08.09.2000 р.) Згідно матеріалів інвентаризації та акту оцінки майна станом на 01.04.2000 р. відновна вартість незавершеного будівництва, яка була розрахована шляхом індексації вартості майна з січня 1992 р., становила 300,6 тис. грн. Витрати орендаря на цей період становили 1002,5 тис. грн. В подальшому, підписавши акт оцінки майна, представники орендаря тим самим підтвердили, що все напрацьоване орендарем під час оренди, і наявне на його балансі на момент оцінки, майно (1583,6 тис. грн., із них: основні засоби –580,3 тис. грн., нематеріальні активи –0,9 тис. грн. та незавершене будівництво –1002,5 тис. грн.), підлягає стягненню в рахунок погашення зобов'язань орендаря і належить державі. Залишок непокритого наявним майном боргу становив 710,9 тис. грн. Ці кошти також підлягали поверненню орендодавцю в установленому діючим законодавством порядку. По акту приймання-передачі орендарем було повернене тільки державне майно, що було передано в оренду, на суму 1 804,2 тис. грн. (основні фонди –1503,9 тис. грн., незавершене будівництво –300,6 тис. грн.), а підлягало поверненню все власне майно орендаря, в тому числі і незавершене будівництво. Крім того, ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод” протягом всього терміну оренди не одержувало згоду на здійснення поліпшень (будівництва, реконструкції) об'єкта оренди, тому воно не має права претендувати на майно, що було створене без надання згоди орендодавця. В результаті, вся вартість незавершених капітальних вкладень за проіндексованою вартістю 1002,4 тис. грн., є державною власністю, незалежно від того, на якому орендованому об'єкті (незавершеному будівництві чи іншому майні), були здійснені поліпшення. Крім того, прокурор та позивач звертають увагу суду на те, що постановою ЗАГС від 14.09.2007 р. по справі № 02-7/1742 та постановою ВГСУ від 20.12.2007 р. було розглянуто питання правомірності звернення прокурора із вказаними вимогами до суду. Вказаними судовими рішеннями було встановлено, що прокурором в межах наданих законом повноважень щодо представництва інтересів в суді, обґрунтовано подано позов у даній справі та зазначено, яким чином спірні відносини порушують інтереси держави у сфері майнових правовідносин. У відповідності до статті 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Тому не підлягає доказуванню факт правомірності звернення прокурора до суду з позовом про визнання недійсним рішення третейського суду від 19.03.2007 р. № 18.

На підставі викладеного, заявник та позивач просять суд задовольнити позовні вимоги і визнати недійсним рішення третейського суду AD HOC від 19.03.2007 р. у справі № 18.

Відповідач-1 в судові засідання 22.12.2008 р., 22.01.2009 р. та 26.02.2009 р. не з'являвся, про час та дати розгляду справи був повідомлений належним чином. В судовому засіданні 18.12.2008 р. представник відповідача-1 проти задоволення позовних вимог заперечив, вважаючи їх безпідставними і необґрунтованими. В обґрунтування своїх заперечень пояснив, що РВ ФДМУ України по Запорізькій області не є стороною у справі, яка розглядалася третейським судом, тому що договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва був укладений між ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод” та ТОВ “Ассоль-2007”. ТОВ “Ассоль-2007” про продаж даних об'єктів дізналося з оголошення в газеті. Договір було укладено з дотриманням усіх правових приписів, тому відповідач-1 є добропорядним набувачем права власності згідно зі статтями 203, 204 ЦК України. ТОВ “Ассоль-2007” за об'єкти незавершеного будівництва сплатило 1200000 грн., які були перераховані на спеціальний рахунок ФДГУ “Агентство з питань банкрутства” в Запорізькій області. За рахунок цих коштів була погашена заборгованість по зарплаті перед працівниками ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод”, утримані та перераховані податки та платежі до бюджету. Відповідно до ст. 6 Закону України “Про третейські суди” третейський суд може розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних, господарських правовідносин, за винятком справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство. В даному випадку справа розглядалася третейським судом, бо сторонами були ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод” та ТОВ “Ассоль-2007”, порушень норм ст. 6 Закону України “Про третейські суди” не було. Крім того, зазначив, що 27.01.2003 р. між РВ ФДМ України у Запорізькій області та ТОВ“Запорізький лікеро-горілчаний завод” було укладено угоду про розмежування та оцінку державного майна і майна, що належить товариству. В результаті цієї угоди було складено Акт оцінки вартості майна цілісного майнового комплексу ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод”, в якому прописано, що загальна вартість незавершеного будівництва (п. 4.1 Акту оцінки) становить 1303,00 тис. грн., в т. ч. 1002,40 тис. грн. належить ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод”, а державі належала лише грошова частка у розмірі 300,60 тис. грн. Позивач жодного разу не надав конкретного доказу, що недобудовані виробничий та побутовий корпуси передані в натурі, та що об'єкти незавершеного будівництва мають статус державного майна. Крім того, при розгляді справи № 22/48/06 господарським судом Запорізької області (рішення від 29.03.2006 р. у справі № 22/48/06) в позові ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод” до РВ ФДМ України по Запорізькій області про припинення права державної власності на об'єкти незавершеного будівництва, питання про визнання права власності в натурі не розглядалось і тому право власності держави на ці об'єкти –не підтверджено. ПП АФ “Професіонал-Інформ” проводило аналіз облікової документації майна банкрута ТОВ“Запорізький лікеро-горілчаний завод”, в результаті якого було виявлено, що на об'єкт незавершеного будівництва, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Артема, 53, витрачено власні кошти підприємства, які формувалися ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод” за рахунок частки доходу підприємства та амортизаційного фонду. Центральні фінансові вкладення із коштів інноваційного фонду держави або інших державних джерел на побудову об'єктів, не виявлено. Виходячи з наведеного, відповідач-1 вважає, що частка держави в об'єкті незавершеного будівництва у складі недобудованого виробничого корпусу (літера “В”) та недобудованого побутового корпусу (літера “Б-4”) відсутня. Відповідач-1 пояснює, що якщо припустити, що державі належить частка в об'єктах незавершеного будівництва у складі недобудованого виробничого корпусу (літера “В”) та недобудованого побутового корпусу (літера “Б-4”), то відповідно до ст.ст. 357, 364 ЦК України вимоги РВ ФДМУ України по Запорізькій області –безпідставні, оскільки вартість незавершеного будівництва становить 1303,00 тис. грн., з якої державі належить лише грошова частка у розмірі 300,6 тис. грн., а 1002,40 тис. грн. належало ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод”, яка була збільшена за власний рахунок орендаря. Відповідач-1 вказує, що ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод”, починаючи з 2005 р., неодноразово зверталось до РВ ФДМ України по Запорізькій області з проханням надати дозвіл на реалізацію об'єктів незавершеного будівництва з подальшим поверненням грошової суми в розмірі частки, що належить державі, після реалізації або викупу цієї частки. РВ ФДМ України по Запорізькій області ніякої відповіді на ці звернення не надало. На момент первісного розгляду справи про банкрутство ТОВ“Запорізький лікеро-горілчаний завод” (яка тривала не один рік) РВ ФДМ України по Запорізькій області не заявило жодної вимоги щодо повернення державі 300,60 тис. грн.

У зв'язку із викладеним, представник відповідач-1 просив суд в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 26.02.2009 р. проти задоволення позову не заперечив. Письмових, усних пояснень по суті спору не надав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, суд, –

ВСТАНОВИВ:

За зверненням Фонду державного майна України по Запорізькій області (далі –Фонд) прокуратурою Запорізької області було проведено прокурорську перевірку щодо законності відчуження державного майна реорганізованого державного підприємства “Запорізький лікеро-горілчаний завод”, за результатами якої було встановлено, що 25.04.2006 р. між Фондом (орендодавець) та ТОВ “Т.Нік” (орендар) було укладено договір № 1944 оренди цілісного майнового комплексу реорганізованого державного підприємства “Запорізький лікеро-горілчаний завод” (далі –Завод), розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Артема, 53. За умовами п. 1.1. вказаного Договору, орендодавець (Фонд) передав, а орендар (ТОВ “Т.Нік”) прийняв у строкове платне користування цілісний майновий комплекс ДП “Запорізький лікеро-горілчаний завод”, до складу якого увійшли об'єкти незавершеного будівництва, а саме: недобудовані виробничий та побутовий корпуси.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.03.2006 р. у справі №22/48/06 у задоволенні позову Заводу до Фонду про припинення права власності держави на частку у спільному майні, а саме: об'єкти незавершеного будівництва –недобудований побутовий корпус, площею 348,7 кв. м. (літера “Б-4”) і недобудований виробничий корпус площею 1701,8 кв. м. (літера “В”), розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Артема, 53, та визнання права власності на ці об'єкти за Заводом, відмовлено.

27.02.2007 р. арбітражним керуючим Заводу та ТОВ “Ассоль-2007” було підписано договір купівлі-продажу № 1, відповідно до якого у власність ТОВ “Ассоль-2007” перейшов об'єкт незавершеного будівництва у складі недобудованого побутового та недобудованого виробничого корпусів, які перебувають в оренді у ТОВ “Т.Нік”.

Рішенням третейського суду AD HOC від 19.03.2007 р. по справі № 18 позов задоволено, укладений між ТОВ “Ассоль-2007” і ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод” договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 27.02.2007 р. № 1 визнано дійсним, за ТОВ “Ассоль-2007” визнано право власності на об'єкт незавершеного будівництва у складі недобудованого побутового корпусу площею  348,7 кв. м. (літера “Б-4”) і недобудованого виробничного корпусу площею 1701,8 кв. м. (літера “В”), який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Артема, 53, на земельній ділянці площею 0,35 га, і загороджений парканом із залізобетонних плит довжиною 166 м.

Вважаючи, що оскільки предметом договору купівлі-продажу № 1 від 27.02.2007р. є державне майно, то спір про визнання дійсним цього договору та визнання права власності на вищевказане майно не підвідомчий третейському суду, заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Запорізькій області звернувся до господарського суду Запорізької області з відповідною позовною заявою лише до ТОВ «Ассоль-2007». На час звернення із вказаною позовною заявою до суду ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод” було ліквідовано, на підставі відповідного рішення суду (справа №5/3/239 (02).

В процесі розгляду справи судом з'ясовано, що постановою господарського суду Запорізької області від 27.02.2008 р. у справі № 16/37/08 визнано банкрутом ТОВ “Ассоль-2007”, а ухвалою від 10.06.2008 р. у справі № 16/37/08 ліквідовано банкрута –ТОВ“Ассоль-2007”. Згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (серія АВ № 629163 станом на 27.11.208 р.) статус відомостей про юридичну особу –ТОВ “Ассоль-2007” не підтверджено; стан юридичної особи –припинено.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано.

Таким чином, провадження у справі відносно відповідача-1 –ТОВ “Ассоль-2007, підлягає припиненню на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України.

Крім того, ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.04.2007 р. у справі №5/3/239 ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод” ліквідовано, провадження у справі припинено. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 09.08.2007 р. у справі № 5/3/239 ухвалу господарського суду Запорізької області від 10.04.2007 р. залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2008 р. у справі № 5/3/239(02) постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.08.2007 р. та ухвалу господарського суду Запорізької області від 10.04.2007 р. скасовано, справу передано на розгляд господарського суду Запорізької області. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.03.2008 р. у справі № 5/3/239(02) відмінено державну реєстрацію припинення юридичної особи –ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод”, Завод поновлено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців –Довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (серія АВ № 626975 станом на 21.01.2009 р.).

Оцінивши представлені докази, господарський суд вважає, що провадження у справі відносно відповідача-1 підлягає припиненню, а у задоволенні позову слід відмовити з огляду на наступне.

Статтею 12 ГПК України встановлено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Статтею 1 Закону України “Про третейські суди” визначено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та  господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Такі винятки встановлені ст. 6 Закону, до них віднесені: 1) справи у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справи, пов'язані з державною таємницею; 4) справи у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції  або Конституційним Судом України; 8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

Відповідно до ст. 48 Закону України “Про власність”, що був чинним на момент винесення оспорюваного рішення, захист права власності здійснюється судом або третейським судом.  

Статтею 51 Закону України “Про третейські суди” передбачено, що рішення третейського суду може бути оскаржене стороною та скасоване лише з наведених підстав: 1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16-19 цього Закону.

Відповідно до п. 1.3 рекомендацій ВГС України № 04-5/639 від 11.04.2005 р. “Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України “Про третейські суди” (з наступними змінами та доповненнями) Закон передбачає можливість подання заяви про скасування рішення третейського суду лише стороною у справі (частина друга статті 51 Закону). Отже, місцевий господарський суд повинен відмовляти у прийнятті такої заяви, якщо її подано не стороною у справі, тобто позивачем або відповідачем, які згідно зі статтею 2 Закону не були сторонами третейського розгляду. Треті особи відповідно до частини третьої статті 34 Закону не користуються правом оскарження рішення третейського суду.

Пунктом 1.15 зазначених рекомендацій встановлено, що господарський суд при розгляді заяви про скасування рішення третейського суду не здійснює оцінку законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише з'ясовує наявність чи відсутність підстав для його скасування, передбачених ч. 3 ст. 51 Закону.

Нормами Закону України “Про третейські суди” та будь-яким іншим правовим актом не передбачено підстав оспорювання рішення третейського суду особою, яка не була стороною третейського розгляду, але вважає порушеним, в зв'язку з прийняттям рішення, своє право або охоронюваний законом інтерес.  

Отже, РВ ФДМ України по Запорізькій області –позивач по даній справі, не було стороною у справі № 18, розглянутій третейським судом, та не має, відповідно до Закону, права на оскарження рішення, що винесено третейським судом. За предметною підвідомчістю спір, за яким винесено рішення третейським судом по справі № 18 міг бути переданий на розгляд третейського суду, оскільки предмет спору не є винятком, передбаченим ст. 6 Закону, так як жодна із сторін третейської справи не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, державною установою чи організацією.

Таким чином, склад учасників судового процесу в оскарженому рішенні третейського суду відповідає законодавчо встановленим вимогам.

У зв'язку із вищевикладеним, господарський суд не вбачає підстав для визнання недійсним рішення третейського суду AD HOC від 19.03.2007 р. у справі № 18 та його скасування.

Що стосується визначення дійсного власника спірного майна на момент укладення договору, що був предметом розгляду третейського суду, суд зазначає наступне: постановою ВГСУ у справі № 5/3/239(02) від 12.02.2008 р. встановлено, що матеріалами даної справи (а саме: це акт прийому-передачі державного орендованого майна від 02.04.2003 р., складений у зв'язку із розірванням договору оренди № 29 від 15.12.1992 р.) підтверджується, що спірний об'єкт –є об'єктом незавершеного будівництва, який належить державі, в особі РВ ФДМУ по Запорізькій області. Крім того, в цій же постанові зазначено, що рішенням господарського суду Запорізької області № 22/48/06 від 29.03.2006 р. не припинено право власності держави на об'єкти незавершеного будівництва.

Однак, акт прийому-передачі державного орендованого майна від 02.04.2003 р. (ар. с. 33 т. 1) не може слугувати підтвердженням і підставою (правовстановлюючою) наявності права власності держави на недобудований побутовий корпус, площею 348,7 кв. м. (літера “Б-4”), і недобудований виробничий корпус площею 1 701,8 кв. м. (літера “В”), які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Артема, 53, оскільки вказаним актом передано із відповідального безоплатного зберігання Заводу основні фонди на суму 1503,6 тис. грн. (перелік яких є у додатку № 1 до цього акту) та незавершене будівництво відновною вартістю 300,6 тис. грн. (перелік відсутній), тобто актом визначено частку держави в цьому майні в грошовому вигляді і вона склала 300,6 тис. грн., яка і була повернута РВ ФДМУ по Запорізькій області як державне майно, і не орендарем, як зазначає позивач, а охоронцем цього майна. Крім того, 27.01.2003 р. Фондом і Заводом була укладена угода щодо розмежування та оцінки державного майна та майна, що належить орендодавцю та орендарю –ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод” в результаті прийняття рішення щодо розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства “Запорізький лікеро-горілчаний завод” (метою розмежування, як зазначено в преамбулі угоди є: розмежування майна на те, що належить Орендодавцю (Фонду) та орендарю (Заводу) у цілісному майновому комплексі ТОВ“Запорізький лікеро-горілчаний завод”, заснованого на базі переданого в оренду державного майна по договору оренди № 29 від 15.12.1992 р.) (ар. с. 29-30 т. 1). Актом оцінки вартості майна цілісного майнового комплексу ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод” при припиненні або розірванні договору оренди станом на 31.01.2003 р. від 21.02.2003 р. (ар. с. 31-32 т. 1), зазначено, що відновна вартість незавершених капітальних вкладень, у тому числі незавершеного будівництва складає: 1303,0 тис. грн., в т.ч., що належить державі 300,6 тис. грн., орендарю 1002,4 тис. грн. Отже, Фондом і Заводом зафіксовані факти, що не тільки держава, а і інша сторона –орендар має частку в цьому майні в грошовому вигляді і вона дорівнює 1002,4 тис. грн.

Згідно зі статтею 331 ЦК України …право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна)… До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна)…

Позицію позивача, що оскільки у 1991-1992 роках Завод був державним, а потім орендним підприємством, то і об'єкти, недобудовані Заводом, є державною власністю, суд вважає хибною. В матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані (правовстановлюючі документи) щодо права державної власності на недобудований побутовий корпус, площею 348,7 кв. м. (літера “Б-4”), і недобудований виробничий корпус площею       1701,8 кв. м. (літера “В”), які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Артема, 53, а саме: котлован, фундамент, нульовий цикл. Державна частка, в даному випадку, була визначена не в майні і не у власності, як того вимагає законодавець (глава 26 книги третьої ЦК України: «право спільної власності»), а у долі будівництва спірних об'єктів, а цією долею були державні грошові кошти –300,6 тис. грн. Державні грошові кошти, що виділялися Заводу, (виходячи із матеріалів справи) не можна ідентифікувати, як такі, що пішли на будівництво саме котловану, фундаменту, нульового циклу цих двох недобудованих корпусів, або на будівництво інших частин цих об'єктів тощо. За таких обставин, суд вважає, що Фонд мав можливість витребувати у Заводу державну частку в грошовому вигляді, що дорівнює 300,6 тис. грн., однак з подібними заявами до Заводу або до суду, Фонд не звертався. Сторонам не виділялися жодні частки в об'єктах незавершеного будівництва, оскільки за актом прийому передачі від 02.04.2003 р. Фонду було передано державне майно на суму 1804,2 тис. грн., на інше власне майно Заводу був накладений мораторій, в зв'язку із банкрутством Заводу. Не зважаючи на це Фонд все одно вважає, що поверненню підлягало не тільки державне майно, а й взагалі все власне майно Заводу, як орендаря державного майна. Підставою такого повернення Фонд вважає ст. 272 ЦК УРСР (в ред. 1963 р.) та ст. 27 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна»: вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можуть бути відокремлені без шкоди для майна, компенсації не підлягають. Щодо цього суд зауважує, що з моменту підписання у 2003 році акту приймання-передачі державного майна до розгляду справи третейським судом справи №18 у 2007 р. (як і до сьогодні) подібного спору, відносно зазначених Фондом обставин, судом або будь-яким іншим органом у межах своєї компетенції розглянуто не було. Крім того, сторонами, як зазначено вище, підписувалися документи про розмежування майна, на те що належить державі і на те що належить Заводу, і визначення часток такого майна; якщо ж Фонд вважає, що державі належить все майно Заводу, то навіщо ним з 2003 р. підписувалися документи про розмежування та визначення часток держави і часток Заводу у майні спірного цілісного майнового комплексу.

Відносно рішення у справі № 22/48/06 від 29.03.2006 р., то суд зазначає, що позивачу суд відмовив в задоволенні позовних вимог, виходячи із того, що сторонами в судовому засіданні не було представлено жодного правовстановлюючого документу на спірні об'єкти незавершеного будівництва.

Якщо особа, яка не була стороною третейського розгляду вважає порушеним, в зв'язку з прийняттям рішення третейським судом, своє право або охоронюваний законом інтерес вона має право звернутися до господарського суду (або іншого) в передбаченому законом порядку, обрати відповідний спосіб захисту свого порушеного права або інтересу (ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України) і обґрунтовувати та доводити свою правову позицію, в передбаченому чинним законодавством порядку, а не в супереч Закону України “Про третейські суди”, де передбачено, що рішення третейського суду може бути оскаржене стороною…

Таким чином, із наданих прокуратурою та позивачем документів вбачається, що на момент укладення договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 27.02.2007 р. № 1, що був предметом розгляду третейського суду, державне майно було передано власнику, в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, іншим власним майном розпоряджалося ТОВ “Запорізький лікеро-горілчаний завод”. На підставі акту приймання-передачі від 11.02.2004 р. інвентаризаційна комісія Заводу передала, а ліквідатор Заводу прийняв майно підприємства-банкруту, що знаходилося на балансі боржника, а саме: по рахунку № 205 (будівельні матеріали): будівельні матеріали, серед яких ригель…, плити…, колони…, залізобетонні плити…, фундаментні блоки… тощо. Все зазначене в акті майно, в тому числі будівельні матеріали, були включені ліквідатором до ліквідаційної маси, як власне майно Заводу. Більш того, під час первісного розгляду справи про банкрутство Заводу, з 2002 р. по 2007 р. РВ ФДМУ по Запорізькій області не зверталося до суду або ліквідатора із кредиторськими вимогами (поточними чи конкурсними). Звіт ліквідатора був затверджений/схвалений комітетом кредиторів, а пізніше, у квітні 2007 року, затверджений судом. Лише у червні 2007 р. РВ ФДМУ по Запорізькій області вирішило звернутися до суду з заявою про перегляд ухвали про затвердження звіту ліквідатора за нововиявленими обставинами. Вказана заява була повернута заявнику без розгляду, з огляду на те, що Фонд не був стороною у справі про банкрутство.

Так, в жодному документі, наданому заявником позову і сторонами у справі, не зазначено про передачу такого майна, як об'єкт незавершеного будівництва; у наданих документах іде мова про передачу незавершеного будівництва у грошовому виразі, що відображає частки участі двох осіб у будівництві спірних корпусів. Тобто майно, як таке, не передавалося.

На момент укладення договору, що був предметом розгляду третейського суду, власника спірного майна взагалі не було, з огляду на положення ст. 331 ЦК України, а до завершення будівництва були власники лише матеріалів, що використані в процесі будівництва цих недобудованих об'єктів, що виражені у грошових частках в цьому майні (матеріалах): держави –у сумі 300,6 тис. грн. та орендаря – у сумі 1002,4 тис. грн.

Також суд зауважує, що подаючи і обґрунтовуючи позов про визнання недійсним рішення третейського суду заявник і позивач, власне, намагаються визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1 від 27.02.2007 р. укладений відповідачами, обґрунтовуючи і доводячи фактично недійсність цієї угоди, а не рішення третейського суду, але, згідно із судовою практикою (постанова ВГСУ від 19.04.2007 р. у справі № 15/269-8/311/06), права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого статями 203, 215 Цивільного кодексу України, незалежно від того чи відповідає спірна угода Закону. В такому випадку, позивач може захистити свої права шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо були підстави, встановлені статтею 388 Цивільного кодексу України. Головна мета цивільно –правового захисту права власності –є відновлення порушеного права, відновлення попереднього майнового стану особи, права якої були порушені.

Керуючись ст.ст. 22, 29, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Провадження у справі щодо товариства з обмеженою відповідальністю “Ассоль-2007” (код ЄДРПОУ 34869714) припинити.

2.          В позові відмовити.

Суддя                                                                                                                      В.В. Носівець

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису. Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 26.03.2009 р.