Рішення

від 19.06.2013 по справі 905/3474/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.06.2013р. Справа № 905/3474/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехмонтах-метал», м. Донецьк

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Комсомольське рудоуправління», Донецька обл., м. Комсомольськ

про: стягнення 25236грн.88коп.

За участю представників сторін

від позивача: Тітов Я.А. (довіреність від 03.12.2012р.),

від відповідача: Повещенко В.І. (за довіреністю № 08/64 від 03.01.2013р.),

Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні

06.06.2013р. оголошувалась перерва до 19.06.2013р.

СУТЬ СПОРУ

18.05.2013р. позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтехмонтах-метал», м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Комсомольське рудоуправління», Донецька обл., м. Комсомольськ про стягнення 25236грн.88коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 22314грн.10коп., нарахованої на підставі ч. 6 ст.231 Господарського кодексу України суми у розмірі 2434грн.54коп., 3% річних у сумі 488грн. 24коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 260 від 23.02.2012р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

05.06.2013р. відповідач надав через канцелярію відзив на позовну заяву №8/1287 від 04.06.2013р. за змістом якого просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, припинити провадження у справі відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України. У відзиві відповідач посилається на те, що ПАТ «Комсомольське рудоуправління» 18.05.2013р. оплатило суму боргу у повному обсязі, у підтвердження чого суду надані копії платіжних доручень №2000041634 від 18.05.2013р. на суму 12000грн.00коп., №2000041633 від 18.05.2013р. на суму 9600грн.00коп., №2000041635 від 18.05.2013р. на суму 719грн.28коп., що разом становить 22319грн.28коп.

13.06.2013р. позивач надав суду заяву від 13.06.2013р. у якій підтвердив повну оплату суми основного боргу, просив суд надати інформацію стосовно часу роботи господарського суду Донецької області 18.05.2013р. Запитуваєма інформація надана позивачу листом від 17.06.2013р.

19.06.2013р. позивач надав супровідним листом для доручення до матеріалів справи платіжні доручення №2000041634 від 18.05.2013р., №2000041635 від 18.05.2013р. №2000041633 від 18.05.2013р. із зазначенням часу проведення відповідної банківської операції.

19.06.2013р. позивач в порядку ст. 22 ГПК України звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог в частині нарахування 3% річних, а саме просить суд стягнути з відповідача суму 3% річних у розмірі 483грн. 06коп.

Вказана заява подана позивачем внаслідок надмірної сплати відповідачем суми виниклої заборгованості за поставлений товар у розмірі 5грн. 18коп., вказана обставина не спростована відповідачем під час судового засідання 19.06.2013р.

Відповідно до приписів ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог і у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням.

В судовому засіданні 19.06.2013р. позивач усно просив суд припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині вимог, просив суд покласти судові витрати у повному обсязі на відповідача у зв'язку з тим, що на момент подачі позову до канцелярії суду відомості щодо повної оплати суми основного боргу у позивача були відсутні, банківська операція з їх перерахування здійснена за часом пізніше, ніж подана позовна заява до суду.

В судовому засіданні 19.06.2013р. відповідач підтримав позицію, викладену у відзиві.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

23.02.2012р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки № 260, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити: будівельні матеріали, сантехнічні вироби надалі продукція, згідно специфікації до цього договору, за цінами узгодженими сторонами на момент відвантаження.

Згідно із п. 2.1 договору сума договору складає: суму усіх специфікацій, доданих до цього договору.

Відповідно до п. 2.2 договору, ціни на продукцію узгоджуються специфікаціями, котрі є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.1 розрахунки за поставлену продукцію здійснюються в національній валюті України по факту постачання протягом 7 календарних днів з моменту постачання, якщо інше не передбачено у специфікаціях.

Пунктом 10.5 договору сторони погодили, що строк дії договору з дня підписання по « 31» грудня 2012р.

В позовній заяві позивач посилається на те, що за видатковими накладними №РН-07768 від 13.07.2012р., №РН-07980 від 18.07.2013р., №РН-07977 від 18.07.2012р здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 22319грн.28коп., але станом на час подання позовної заяви заявлена заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням початкового сальдо складає 22314грн.10коп.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, є стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 22314грн.10коп., 3% річних у розмірі 483грн. 06коп. та нарахованої на підставі ч. 6 ст.231 Господарського кодексу України суми у розмірі 2434грн. 54коп., підставою позову є поставка товару за договором № 260 від 23.02.2012р.

Договір № 260 від 23.02.2012р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно із п. 2.1 договору сума договору складає: суму усіх специфікацій, доданих до цього договору.

Відповідно до п. 2.2 договору, ціни на продукцію узгоджуються специфікаціями, котрі є невід'ємною частиною цього договору.

Як вже зазначалось вище, умовами договору № 260 від 23.02.2012р. передбачено, що ціна товару, який поставляється за договором, визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

У договорі № 260 від 23.02.2012р. відомості про ціну товару відсутні, як і відсутня у матеріалах справи оформлена єдиним документом специфікація до вказаного договору, яка містить вартість товару.

Разом з цим, матеріали справи містять рахунок-фактуру №СФ-09577 від 25.06.2012р., який в тому числі містить ціну кожної позиції товару, який був поставлений відповідачу за спірними видатковими накладними, наразі накладні містять посилання на вказані рахунок та договір № 260 від 23.02.2012р.

Виходячи з вищевикладеного, розглянувши матеріали справи у сукупності, суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутня оформлена єдиним документом специфікація до договору № 260 від 23.02.2012р., в матеріалах справи є рахунок-фактура №СФ-09577 від 25.06.2012р., підписані обома сторонами видаткові накладні, які в тому числі містять вартість товару та за якими здійснилося приймання товару представником відповідача без будь-яких зауважень в частині виконання позивачем умов договору № 260 від 23.02.2012р, що свідчить про те, що сторони узгодили всі істотні умови поставки.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Судом встановлено, що позивачем у виконання умов договору № 260 від 23.02.2012р. за видатковими накладними №РН-07768 від 13.07.2012р., №РН-07980 від 18.07.2013р., №РН-07977 від 18.07.2012р. поставлений відповідачу товар загальною вартістю 22319грн. 28коп.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, отже суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 260 від 23.02.2012р.

Як встановлено частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У п. 3.1 договору сторони дійшли згоди, що розрахунки за поставлену продукцію здійснюються в національній валюті України по факту постачання протягом 7 календарних днів з моменту постачання, якщо інше не передбачено у специфікаціях.

Враховуючи передбачені п.1.1. умови договору щодо строків оплати: накладна №РН-07768 від 13.07.2012р. повинна бути оплачена до 20.07.2012р. включно; граничний строк оплати за накладними від 18.07.2013р. №РН-07980 та №РН-07977 наступив для відповідача 25.12.2012р.

Як стверджує позивач, станом на час звернення до суду з позовом відповідач не виконав своє зобов'язання з повної оплати отриманого від позивача товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 22314грн.10коп. Під час розгляду справи повну оплату суми основного боргу у розмірі 22314грн.10коп. позивач не заперечив, але наполягав на тому, що про її здійснення на час подачі позову до канцелярії суду не було відомо позивачу.

Судом встановлено, що відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень від 18.05.2013р. №2000041634, №2000041633, №2000041635 на загальну суму 22319грн. 28коп. відповідач в добровільному порядку у повному обсязі сплатив поставлену продукцію.

Як свідчать матеріали справи, позовна заява була подана безпосередньо до канцелярії суду 18.05.2013р.

Відповідно до рішення Кабінету Міністрів України від 19.12.2012р. було перенесено робочі дні у травні, а саме з п'ятниці 03 травня 2013р. на суботу 18 травня 2013р. Враховуючи викладене, відповідно до наказу голови господарського суду Донецької області №4 від 25.01.2013р. - 18.05.2013р. було робочим днем, час роботи господарського суду Донецької області: з 8:00 до 15:45, обідня перерва з 12:00 до 12:45.

Суд, дослідивши надані через канцелярію суду 19.06.2013р. представником позивача платіжні доручення встановив, що проведення банківських операцій з перерахування відповідачем на користь позивача грошових коштів за платіжними дорученнями №2000041634 від 18.05.2013р., №2000041633 від 18.05.2013р., №2000041635 від 18.05.2013р. за часом здійснено пізніше, ніж встановлений час роботи господарського суду у відповідний день.

Відповідач не довів суду того, що позивач був обізнаний про повну оплату суми основного боргу до фактичного подання позову до суду.

Сплата суми основного боргу у розмірі 22314грн. 10коп., яка є предметом судового розгляду за змістом п. 1.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України є підставою припинення провадження у справі.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 483грн.06коп., які нараховані на суму боргу в розмірі 9600грн. 00коп. за накладною № РН-07768 від 13.07.2012р. за період з 21.07.2012р. по 15.04.2013р.; за накладними №РН-07980, №РН-07977 від 18.07.2012р. на суму боргу 12719грн.28коп. за період з 26.07.2012р. по 15.04.2013р.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши арифметичний розрахунок позивача в частині стягнення 3% річних, за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, встановив, що заявлений розмір вимог в цій частині не перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний позивачем період, внаслідок чого вимоги в цій частині у розмірі 483грн.06коп. підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати товару, позивач на підставі п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України просить суд також стягнути з відповідача суму штрафної санкції у розмірі 2434грн.54коп.

Відповідно до розрахунку, позивач здійснює нарахування у розмірі однієї облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов'язання з своєчасної оплати товару.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Водночас правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України). В першу чергу Кодекс виходить з того, що суб'єкти цивільних правовідносин мають право на власний розсуд визначитися із тим, чи використовувати будь-яке забезпечення виконання зобов'язань, а також вільно обрати спосіб забезпечення, керуючись ст. 546 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Але, як вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору № 260 від 23.02.2012р., сторони письмово не визначили штрафні санкції як засіб забезпечення виконання відповідачем зобов'язань з своєчасної оплати товару за вказаним договором та її розмір.

Слід зазначити, що застосування такого способу забезпечення виконання зобов'язання у даній сфері правовідносин не є обов'язковим в силу прямої вказівки закону.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення суми в розмірі 2434грн.54коп. не можуть бути задоволені судом через недотримання сторонами передбаченої ст. 547 Цивільного кодексу України обов'язкової письмової форми для такого виду забезпечення виконання зобов'язань.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 1814грн.40коп.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

В підтвердження повноважень адвоката, позивачем до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю №2887 від 23.08.2008р. на ім`я Тітов Ян Анатолійович.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Тітов Ян Анатолійович підтверджуються письмовим договором про надання юридичних послуг № 10 від 10.12.2012р., відповідно до умов якого адвокат зобов'язується надати замовнику весь комплекс адвокатських послуг, пов'язаних з захистом прав та охоронюваних законом інтересів замовника, пов'язаних з стягненням боргу за поставлений несплачений товар з Приватного акціонерного товариства «Комсомольське Рудоуправління».

Згідно із п. 4.1 договору вартість наданих адвокатом послуг замовнику визначається додатковою угодою.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди №1 від 18.12.2012р. до договору №10 від 10.12.2012р. виконавець (адвокат) надав замовнику (позивачу) послуги відповідно до договору про надання адвокатських послуг №10 від 10.12.2012р., котрі складаються з:

- аналізу порушеного права замовника-15 хвилин;

- збору необхідної нормативної документації для захисту порушеного права замовника - 15 хвилин;

- закріплення за замовником надання необхідних документів для подальшого виконання договору та підготовки складання позовної заяви для подання до суду-30хвилин;

- обробки документів та аналіз доказів - 30 хвилин;

- підготування, складання та подання позовної заяви до суду - 2 години 30 хвилин.

Згідно з п. 5 Додаткової угоди №1 від 18.12.2012р. замовник та адвокат визначили, що за надання послуг замовник оплачує виконавцю 4 години роботи, що складає 1814грн.40коп.

Позивач відповідно до квитанції № 18 від 18.01.2012р. перерахував адвокату суму в розмірі 1814грн.40коп., призначення платежу - договір про надання адвокатських послуг №10 від 10.12.2012р.

Позивачем та адвокатом 18.12.2012р. складений двосторонній акт приймання-передачі виконаних робіт до Додаткової угоди №1 від 18.12.2012р., до договору про надання адвокатських послуг №10 від 10.12.2012р., за яким адвокатом здійснено надання адвокатських послуг замовнику, засвідчено, що замовник не має претензій до виконавця.

Беручи до уваги, що адвокат Тітов Ян Анатолійович представляв інтереси позивача особисто у судових засіданнях 06.06.2013р. та 19.06.2013р., у яких відстоював позовні вимоги, а також те, що підписавши та скріпивши своєю печаткою Додаткову угоду №1 від 18.12.2012р. до договору №10 від 10.12.2012р. та акт приймання-передачі виконаних робіт до Додаткової угоди №1 від 18.12.2012р. позивач фактично прийняв та погодився з повним виконанням адвокатом свої обов'язків по наданню правової допомоги, суд дійшов висновку, що вартість наданих послуг є об'єктивною та співрозмірною з розміром заявлених вимог.

За змістом ст. 44 ГПК України витрати з оплати послуг адвоката відносяться до складу судових витрат, які підлягають розподілу у загальному порядку, встановленому ст. 49 ГПК України.

Приймаючи до уваги прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати товару, що призвело до звернення позивача з даним позовом, погашення відповідачем заявленої суми основного боргу вже після подання позову, відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача, на відповідача також покладаються судові витрати пропорційно розміру правомірно заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 548, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, п. 1-1) ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехмонтах-метал», м.Донецьк до Публічного акціонерного товариства «Комсомольське рудоуправління», Донецька обл., м. Комсомольськ про стягнення про стягнення суми у розмір 25236грн. 88коп. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комсомольське рудоуправління» (адреса: 87250, Донецька обл., Старобешивський район, м. Комсомольське, вул. Леніна, будинок 1-1, код ЄДРПОУ 00191827) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехмонтах-метал» (адреса: 83049, м. Донецьк, вул. Воїнська, будинок 16, офіс 12, код ЄДРПОУ 33956931) суму 3% річних у розмірі 483грн.06коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 1554грн. 17коп., витрати на оплату послуг адвоката у сумі 1639грн.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехмонтах-метал», м.Донецьк до Публічного акціонерного товариства «Комсомольське рудоуправління», Донецька обл., м. Комсомольськ в частині стягнення основного боргу в сумі 22314грн.10коп.- припинити, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 19.06.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 25.06.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова