Рішення

від 13.08.2013 по справі 905/4615/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 Р І Ш Е Н Н Я    іменем України 13.08.2013                                                                                                   Справа № 905/4615/13                                Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Макогон Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт», м.Київ, до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Політекс-строй»,  м. Донецьк, про: стягнення 16513грн.94коп. За участю представників сторін від позивача – не з'явився; від відповідача – не з'явився;                                                                                              СУТЬ СПОРУ Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт», м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Політекс-строй», м. Донецьк про стягнення 16513грн.94коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 13218грн.40коп., штрафу у сумі 2643грн.68коп. та 22,5% річних у сумі 651грн. 86коп. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання №11022 від 11.02.2013р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару. 16.07.2013р. позивач надав супровідним листом №04-7/13 від 04.07.2013р. документи для долучення до матеріалів справи, зокрема клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. У зв'язку з неявкою відповідача та з метою надання йому права на захист, враховуючи клопотання позивача, справа слуханням відкладалась на 13.08.2013р, але відповідач у судові засідання не з'явився, витребуваних документів не надав, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.         Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися відповідачу за адресою, вказаною позивачем в позовній заяві,  витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 30.07.2013р. – 83096, м. Донецьк, вул. Куйбишева, буд. 72. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”. За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. 08.08.2013р. позивач надав супровідним листом №01-08/01 від 01.08.2013р. документи для долучення до матеріалів справи, зокрема письмові пояснення щодо періоду нарахування 22,5% річних. Крім того, просив суд розглядати справу без представника позивача за наявними у справі матеріалами. До судового засідання 13.08.2013р. представники сторін не з'явилися. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.         Суд відзначає, що відсутність представників сторін в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установлені законом строки. Про необхідність витребування від сторін будь–яких інших доказів, надання додаткових доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, встановлено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. З врахуванням вищенаведеного, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України. Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ: 11.02.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Політекс-строй», м. Донецьк (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт», м.Київ (продавцем) був укладений договір поставки №11022 (далі-договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити пакувальні матеріали за якістю, в кількості, в строки, за ціною, асортиментом і найменуванням згідно рахунку на поставку конкретної партії товарів, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити їх. Вартість договору складається з вартості товарів, відпущених продавцем покупцю в період дії цього договору. Згідно п. 2.2 договору ціни встановлюються на кожну партію за згодою сторін, є договірними. Відповідно до п.2.3 договору оплати проводиться в формі 50% передоплати та 50% з відстрочкою платежу протягом 14 календарних днів. Пунктом 3.2 договору визначено, що під датою поставки розуміється дата оформлення видаткової накладної, виписаної на ім'я покупця і підписаної її представником, що засвідчує факт приймання товарів. Як встановлено п.3.4 договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати його вартості. Згідно з п. 5.1 договору, даний договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2013р. За змістом позову позивач стверджує, що у виконання умов договору №11022 від 11.02.2013р. за видатковою накладною №РН-001783 від 26.02.2013р. здійснив поставку товару відповідачу загальною вартістю 26438грн.40коп., однак відповідач не здійснив повну оплату товару, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 13218грн.40коп., яка в тому числі заявлена до стягнення. 18.07.2013р. позивач направив відповідачу претензію №16-5/13 від 16.05.2013р. з вимогою сплатити виниклу заборгованість у розмірі 13218грн.40коп., означена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права. Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків: Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів. Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України. Предметом позову, є стягнення суми боргу у розмірі 13218грн.40коп., штрафу в сумі 2643грн.68коп. та 22,5% річних у сумі 651грн.86коп. Підставою позову є договір поставки № 11022 від 11.02.2013р. Договір № 11022 від 11.02.2013р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків визначених ним, за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України). Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.          Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона–постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок поставити товар, а у відповідача прийняти та оплатити його. До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами. Матеріалами справи підтверджується, що позивач за видатковою накладною №РН-001783 від 26.02.2013р. поставив відповідачу товар загальною вартістю 26438грн.40коп. Відповідно до умов п.1.1. договору № 11022 від 11.02.2013р., предметом договору  є поставка пакувальних матеріалів за якістю, в кількості, в строки, за ціною, асортиментом і найменуванням згідно рахунку на поставку конкретної партії товарів. Так, в матеріалах справи наявний рахунок-фактура №СФ-01418 від 11.02.2013р., відповідно до якого поставки підлягає плівка стретч 17х500х300 (ручна) у рулоні, кількістю 648.00000, загальною вартістю з ПДВ 32620грн. 32коп. Поставлений за видатковою накладною №РН-001783 товар відповідає товару, обумовленому у вказаному рахунку, накладна містить посилання на рахунок-фактуру №СФ-01418 від 11.02.2013р. Відповідно до наявного у матеріалах справи платіжного доручення №@2PL819235 від 21.02.2013р. відповідач здійснюючи перерахування позивачу грошових коштів у розмірі 13220грн.00коп. у призначенні платежу посилається на оплату згідно рахунку №СФ-01418 від 11.02.2013р. Отже сторони вчиняли дії з виконання договору № 11022 від 11.02.2013р. Наразі у матеріалах справи не містяться будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Таким чином товар за видатковою накладною №РН-001783 від 26.02.2013р. поставлений на підставі укладеного між сторонами договору № 11022 від 11.02.2013р. Факт отримання товару відповідачем за накладною №РН-001783 від 26.02.2013р. підтверджується підписом його уповноваженого представника за довіреністю №20 від 13.02.2013р. в графі „отримав”. Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, отже суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 11022 від 11.02.2013р. Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину. Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений  інший строк оплати товару. Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до п.2.3 договору оплати проводиться в формі 50% передоплати та 50% з відстрочкою платежу протягом 14 календарних днів. Як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення №@2PL819235 від 21.02.2013р. на суму 13220грн.00коп. відповідач належним чином виконав свої зобов'язання за договором № 11022 від 11.02.2013р. в частині здійснення попередньої оплати товару. Враховуючи передбачені п.2.3. умови договору щодо строків оплати, граничний строк остаточного розрахунку наступив для відповідача 12.03.2013р., а вже з 13.03.2013р. у відповідача почалося прострочення виконання грошового зобов'язання щодо повного розрахунку за отриманий товар.   Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Докази сплати суми заборгованості за товар в розмірі 13218грн.40коп. суду не надані, заявлений розмір боргу підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою №22-07/01 від 22.07.2013р. за підписом директора ТОВ «Пакпрінт», у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню. Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач на підставі п.4.1 договору № 11022 від 11.02.2013р. просить суд також стягнути з відповідача 22,5% річних у сумі 448грн.16коп. та суму штрафу у розмірі 13218грн. 40коп. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України). В першу чергу кодекс виходить з того, що суб'єкти цивільних правовідносин мають право на власний розсуд визначитися із тим, чи використовувати будь-яке забезпечення виконання зобов'язань, а також вільно обрати спосіб забезпечення, керуючись ст. 546 Цивільного кодексу України. Відповідно до п. 4.1 договору сторони дійшли згоди, що за відмову від оплати поставлених товарів покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 20% від вартості поставленої партії товарів та 22,5% річних. Тобто сторони визначили, що настання такого виду відповідальності як сплата 22,5% річних та штрафу у розмірі 20% від вартості поставленої партії товарів можливо лише за наявності певної умови, а саме у разі відмови відповідача від оплати поставлених товарів. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач заявив про відмову здійснювати оплату товару, навпаки відповідач вчиняв дії з належного виконання умов договору з оплати товару шляхом здійснення 21.02.2013р. оплати товару більше ніж 50% його вартості. Тобто, у даному спірному випадку дії відповідача розцінюються судом саме як прострочення виконання своїх зобов'язань з остаточного розрахунку за отриманий товар, а не відмова здійснити його оплату. Договором не передбачено право позивача здійснювати нарахування штрафу у розмірі 20% від вартості поставленої партії товарів та 22,5% річних у разі саме прострочення відповідачем оплати отриманого товару. Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. На підставі викладеного вимоги позивача в частині стягнення 22,5% річних та штрафу на підставі п.4.1 договору № 11022 від 11.02.2013р. є такими, що не підлягають задоволенню.         Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у передбаченому законодавством розмірі покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.          Наведене правило  застосовується незалежно від того,  за якою ставкою сплачений судовий збір. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 530, 549, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Політекс-строй»,  м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 13218грн.40коп., штрафу у сумі 2643грн.68коп. та 22,5% річних у сумі 651грн.86коп. – задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Політекс-строй» (адреса: 83096, м. Донецьк, вул.Куйбишева, будинок 72, код ЄДРПОУ 36512067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» (адреса: 02660, м. Київ, вул.Закревського, будинок 22, код ЄДРПОУ 34343964) суму основного боргу в розмірі 13218грн. 40коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 1377грн. 16коп.         Видати наказ після набрання рішення законної сили.         У задоволенні решти позовних вимог – відмовити. У судовому засіданні 13.08.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.         Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.                                               Повний текст рішення складено та підписано 19.08.2013р. Суддя                                                                                                               Ю.В. Макарова