Постанова

від 20.08.2013 по справі 1/102-б (7/109-б)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 року Справа № 1/102-Б (7/109-Б) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого) Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П. розглянувши касаційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" на постанову та ухвалуРівненського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 року господарського суду Волинської області від 06.03.2013 року у справі господарського суду№ 1/102-Б (7/109-Б) Волинської області за заявоюПАТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Волинського головного регіонального управління" до Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" про визнання банкрутом у судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ КБ "Приватбанк":не з'явилися, Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України": не з'явилися, Генеральної прокуратури України:Баклан Н.Ю. (посв. №008813 від 11.10.2012 року).

ВСТАНОВИВ:

ухвалою господарського суду Волинської області від 05.07.2007 року за заявою ПАТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Волинського головного регіонального управління" (далі - ініціюючого кредитора) порушено провадження у справі №7/109-Б про банкрутство Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" (далі - боржника) за загальною процедурою, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Законом) , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (том 1, а.с. 1 - 2).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 06.08.2007 року залучено до участі у справі Державний департамент з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, введено процедуру розпорядження майном боржника, зобов'язано Державний департамент з питань банкрутства Міністерства економіки України та з питань Європейської інтеграції України подати суду до 01.09.2007 року пропозиції щодо кандидатури розпорядника майна боржника (том 1, а.с. 73 - 74).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 26.11.2007 року, залишеною без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2008 року, провадження у справі №7/109-Б припинено з підстав недоведення ініціюючим кредитором неможливості стягнення заборгованості боржника в ході виконавчого провадження та недолучення доказів повернення виконавчого документа без виконання у зв'язку з відсутністю коштів боржника (том 1, а.с. 89 - 90, 110 - 111).

Постановою Вищого господарського суду України від 09.04.2008 року Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2008 року та ухвалу господарського суду Волинської області від 26.11.2007 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для розгляду на стадії розпорядження майном. Колегія суддів касаційного суду зазначила про те, що законодавство про банкрутство не пов'язує поняття безспірності грошових вимог кредитора з необхідністю доведення обставин неможливості задоволення грошових вимог ініціюючого кредитора за наслідками виконавчого провадження, тому обрання способу задоволення грошових вимог ініціюючого кредитора шляхом завершення виконавчого провадження чи шляхом порушення справи про банкрутство боржника є правом самого кредитора, яке не може обмежуватися судом за наявності безспірних вимог до боржника, що перевищують 300 мінімальних розмірів заробітної плати (том 1, а.с. 128 - 131).

Розгляд справи №1/102-Б (7/109-Б) на стадії розпорядження майном неодноразово зупинявся та відкладався ухвалами суду, зокрема, ухвалою суду від 18.12.2008 року провадження у справі зупинено до розгляду судом кримінальної справи, порушеної щодо директора боржника за обвинуваченням його у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 222, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України (том 2, а.с. 23).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 26.09.2011 року поновлено провадження у справі №1/102-Б (7/109-Б) (том 2, а.с. 69), яке в подальшому неодноразово відкладалося ухвалами суду (том 2, а.с. 84, 84 - зворот, 89, 96, 96 - зворот, 119 - 122).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 22.02.2012 року зупинено провадження у справі №1/102-Б до набрання законної сили рішенням господарського суду Волинської області від 15.02.2012 року у справі №6/40-50 за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Волинського головного регіонального управління" до Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" про стягнення 78 078, 38 грн. та за зустрічним позовом Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" до ПАТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Волинського головного регіонального управління" про визнання кредитного договору №2460 від 28.02.2001 року недійсним (том 2, а.с. 132 - 140).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 28.01.2013 року поновлено провадження у справі №1/102-Б, розгляд справи призначено на 20.02.2013 року; у судовому засіданні від 20.02.2013 року оголошено перерву до 06.03.2013 року (том 2, а.с. 171, 171 - зворот, 181).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 06.03.2013 року (суддя Гончар М.М.) знято мораторій, накладений ухвалою господарського суду Волинської області від 05.07.2007 року у справі №7/109-Б, провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" припинено (том 2, а.с. 189 - 191).

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ініціюючий кредитор звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 06.03.2013 року, справу передати на розгляд місцевого господарського суду, мотивуючи тим, що судом першої інстанції необґрунтовано припинено провадження у справі та зазначено про те, що стягнення спірної заборгованості через органи державної виконавчої служби впродовж 2002 - 2005 років не мало наслідком повного задоволення грошових вимог ініціюючого кредитора та стало підставою для його звернення до суду зі заявою про порушення провадження у справ про банкрутство боржника.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Бригинець Л.М., суддів: Демидюк О.О., Савченко Г.І.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Волинської області від 06.03.2013 року - без змін з тих же підстав (том 3, а.с. 119 - 122).

Не погоджуючись з винесеною постановою, ПАТ КБ "Приватбанк" (далі - скаржник) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 29.04.2013 року та ухвалу суду першої інстанції від 06.03.2013 року, справу передати на розгляд місцевого господарського суду, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 129 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статей 1, 6, 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 29.04.2013 року та ухвалу суду першої інстанції від 06.03.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вислухавши прокурора Генеральної прокуратури України Баклан Н.Ю., дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 4 1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону, провадження у справах про банкрутство регулюються цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України (в редакції статті, чинній на момент порушення провадження у справі про банкрутство).

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом (в редакції статті, чинній на момент порушення провадження у справі про банкрутство).

При цьому, безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в частині 8 статті 7 Закону (в редакції статті, чинній на момент порушення провадження у справі про банкрутство) , в якій, зокрема, зазначено, що кредитор повинен додати до заяви рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

Відтак, згідно із Законом, вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими чи розрахунковими, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. З такими висновками погодився Верховний Суд України у постанові №06/337 від 17.10.2006 у справі №3/157.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 3 статті 35 ГПК України, вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Частинами 1, 2 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою суду від 05.07.2007 року порушено провадження у справі про банкрутство боржника за заявою ініціюючого кредитора у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань щодо повернення коштів та сплати відсотків за кредитним договором №2460 від 28.02.2001 року та додаткових угод до нього на загальну суму 998 717, 52 грн., в тому числі 898 895, 72 грн. - сума неповерненого кредиту, 99 821, 80 грн. - відсотки за кредитом та судові витрати, а також 83 407, 84 грн. пені; ухвалою від 06.08.2007 року введено процедуру розпорядження майном боржника (том 1, а.с. 1 - 2, 73 - 74).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на підтвердження існування грошових вимог до боржника в розмірі 998 717, 52 грн. та їх безспірності, ініціюючим кредитором надано рішення господарського суду Волинської області від 27.08.2002 року у справі №4/119-50, згідно якого з боржника стягнено на користь ініціюючого кредитора 1 204 585, 47 грн., в тому числі 1 070 000 грн. основного боргу, 134 585, 47 грн. відсотків, 1 700 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (том 1, а.с. 37, 37 - зворот).

Також суди встановили, що на виконання зазначеного рішення господарського суду видано наказ №4/119-50 від 07.09.2002 року (том 1, а.с. 38) , за яким постановою ВДВС Волинського обласного управління юстиції від 20.09.2002 року відкрито виконавче провадження (том 1, а.с. 30).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, листом №16.0.0/01-1799 від 14.03.2005 року ініціюючий кредитор, керуючись приписами статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", відкликав наказ господарського суду №4/119-50 від 07.09.2002 року про стягнення з боржника 1 204 585, 47 грн. та просив зняти арешт з рахунків боржника у банках, який було накладено ВДВС на виконання зазначеного наказу (том 1, а.с. 84) , у зв'язку з чим 28.03.2005 року постановою органу державної виконавчої служби виконавчий документ повернено стягувачеві (том 1, а.с. 86).

Судами встановлено, що відповідно до вироку суду, винесеного за результатами розгляду кримінальної справи за обвинуваченням директора боржника ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 222, частиною 2 статті 366, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, який набрав законної сили 11.03.2011 року, цивільний позов ПАТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Волинського головного регіонального управління", який є ініціюючим кредитором у даній справі, про стягнення з директора підприємства-боржника невиплаченої суми кредиту та відсотків за користування кредитом залишено без розгляду у зв'язку з відсутністю доказів на підтвердження заборгованості (том 2. а.с. 72 - 77). Зокрема, за результатами проведення експертного дослідження у кримінальній справі виявилося неможливим дати висновок про заборгованість підприємства-боржника перед банком через відсутність документів, що її підтверджують, про що було зазначено експертом у судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 21.02.2012 року ініціюючим кредитором уточнено грошові вимоги до боржника, що виникли за спірним кредитним договором, та визначено їх у розмірі 1 587 542, 81 грн. станом на 04.07.2007 року, при цьому, доказів на підтвердження уточненої суми заборгованості ініціюючим кредитором не було подано як до суду першої інстанції, так і до апеляційного суду (том 2, а.с. 126 - 128).

Припиняючи провадження у справі про банкрутство ухвалою від 06.03.2013 року, суд першої інстанції виходив з того, що ініціюючим кредитором не підтверджено належними та допустимими доказами у справі наявності безспірної заборгованості боржника, на підставі якої порушено провадження у справі про банкрутство, з врахуванням заяви про уточнення грошових вимог від 21.02.2012 року, а також не виконано зобов'язань відповідно до ухвал від 12.10.2011 року та від 16.11.2011 року щодо надання суду на затвердження мирової угоди, укладеної між кредиторами та боржником, тоді як застосування до боржника інших судових процедур у справі про банкрутство, окрім розпорядження майном та мирової угоди, є неможливим з огляду на знаходження боржника в переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, погодився з висновками суду першої інстанції та не знайшов правових підстав для зміни чи скасування прийнятої у справі ухвали від 06.03.2013 року.

При цьому, апеляційним судом зазначено про те, що на момент поновлення провадження у справі у 2008 році не було дотримано приписів частини 3 статті 6 Закону (в редакції, чинній на момент порушення провадження у справі) про необхідність підтвердження ініціюючим кредитором обставин незадоволення боржником вимог ініціюючого кредитора протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, та їх фактичного існування на момент звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство, оскільки виконання наказу господарського суду, виданого на підставі рішення суду за 2002рік про стягнення з боржника на користь ініціюючого кредитора суми заборгованості за спірним кредитним договором, відкликано ініціюючим кредитором у 2005 році, а поновлення виконавчого провадження судами визнано незаконним.

Також апеляційний суд встановив обставини надання кредитних коштів, відповідно до пункту 3 спірного кредитного договору, під заставу всіма основними та оборотними засобами позичальника (том 1, а.с. 8, 8 - зворот) . Однак, до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство ініціюючий кредитор, грошові вимоги якого забезпечені заставою майна боржника, не додав доказів неможливості стягнення заборгованості за рахунок предмета застави.

Також суди встановили обставини здійснення розрахунків між ініціюючим кредитором та боржником за зобов'язаннями за спірним кредитним договором, що підтверджується аудиторським висновком про результати операційного аудиту боржника від 03.11.2008 року, згідно якого в період з 28.08.2002 року по 01.08.2008 року боржник провів оплату банку в рахунок погашення кредиту та відсотків за користування кредитом за договором №2460 від 28.02.2001 року на суму 1 073 600, 18 грн. (реєстр оплати залучено до аудиторського висновку) (том 3, а.с. 26, 26 - зворот) , а також платіжним дорученням №2 від 04.12.2009 року про остаточне погашення кредиту на суму 132 803, 29 грн. (том 3, а.с. 65).

Пунктом 27 Постанови Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року роз'яснено про те, що за змістом частини третьої статті 6 та частин першої і восьмої статті 7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише в разі підтвердження кредитором (кредиторами) своєї (своїх) вимоги (вимог) до неплатоспроможного боржника документами, що свідчать про їх безспірність. Тому судам на підставі частини другої статті 8 Закону та пункту 3 частини першої статті 63 ГПК України слід відмовляти у прийнятті заяв кредитора (кредиторів) про порушення справи про банкрутство, якщо безспірність його (їх) вимог не підтверджено відповідними документами.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 "Про судову практику в правах про банкрутство" від 18.12.2009року (пункт 36) роз'яснено: "Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору)".

Отже, встановивши обставини погашення грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника в ході провадження у справі про банкрутство в повному обсязі, що підтверджується аудиторським висновком та платіжним дорученням, що наявні в матеріалах справи, а також непідтвердження належними та допустимими доказами у справі заборгованості боржника перед ініціюючим кредитором, заявленої згідно із заявою про уточнення грошових вимог від 21.02.2012 року, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку про необхідність припинення провадження у справі про банкрутство №1/102-Б (7/109-Б), з чим погоджується колегія суддів касаційного суду.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно з частиною 5 статтею 5 Закону (в редакції, чинній на момент порушення провадження у справі) , положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об'єктів, який визначено частиною 1 статті 1 Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" №847-XIV від 07.07.1999 року згідно з Додатком №1.

Отже, чинним законодавством виключається можливість здійснення банкрутства щодо державних підприємств, приватизація яких заборонена, шляхом введення процедури санації чи ліквідації. До таких юридичних осіб можуть бути застосовані виключно процедури розпорядження майном та мирова угода.

Зокрема, у Додаток №1 до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", включено: " 00951439 - Луцький комбінат хлібопродуктів №2, 263021, м. Луцьк, вул. Івана Франка, 53" правонаступником якого згідно пункту 1.1 Статуту є боржник (том 1, а.с. 45 - зворот).

Отже, суди попередніх інстанцій вірно встановили факт знаходження боржника у переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та дійшли обґрунтованого висновку про припинення провадження у справі у зв'язку з ненаданням сторонами на затвердження суду мирової угоди.

При цьому, розбіжність у найменуванні підприємства-боржника згідно з його статутними документами та найменуванні підприємства, що міститься у Додатку №1 до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", не спростовує факту перебування боржника в переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, оскільки код ЄДРПУО - 00951439 боржника є тотожним коду підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2", зазначеному у Додатку 1 до Закону, а включення підприємства до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації не забороняє такому підприємству в подальшому здійснити зміну найменування, що в цілому не змінює правового статусу юридичної особи, як такої, майно якої не підлягає приватизації.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновком апеляційного суду, згідно мотивувальної частини постанови від 29.04.2013 року, про те, що процедура розпорядження майном у даній справі не вводилася, оскільки зазначене спростовується за змістом пункту 2 ухвали господарського суду Волинської області від 06.08.2007 року, яка не була предметом апеляційного та касаційного оскарження і є чинною (том 1, а.с. 73 - 74).

Доводи скаржника про неналежну оцінку судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими, як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, що виходить за межу повноважень касаційного суду відповідно до статті 111 7 ГПК України.

З огляду на встановлене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції, згідно приписів статей 111 5 , 111 7 ГПК України, вважає постанову апеляційного суду від 29.04.2013 року та ухвалу суду першої інстанції від 06.03.2013 року прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи скаржника вважає такими, що не спростовують обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, та спрямовані на нову оцінку доказів, що виходить за межі компетенції касаційного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 року та ухвалу господарського суду Волинської області від 06.03.2013 року у справі №1/102-Б (7/109-Б) залишити без змін.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко