Постанова

від 19.08.2013 по справі 801/6624/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 серпня 2013 р. 10:25 Справа №801/6624/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Дудіна С. О., за участю секретаря судового засідання Павленко Н. О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001221702 від 17.05.2013 р.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_3,

представника позивача - ОСОБА_3, паспорт серії НОМЕР_4,

представник відповідача - не з'явився.

Суть спору:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АРК з позовом до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001221702 від 17.05.2013 р.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, щодо завищення позивачем розміру податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з контрагентом ТОВ «Хорс-Енерджи». Так, позивач стверджує, що реальність господарських операцій підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а висновки відповідача зроблені без їх урахування.

Відповідач надав письмові заперечення проти позову, згідно яких вказав на відсутність у позивача права на віднесення сум ПДВ, сплачених ТОВ «Хорс-Енерджи», до податкового кредиту липня 2012 року з огляду на положення акту перевірки контрагента позивача, відповідно до якого було встановлено, що ТОВ «Хорс-Енерджи» укладало нікчемні угоди, тобто без мети настання реальних наслідків.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

16.08.2013 р. до Окружного адміністративного суду АР Крим від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Сакською ОДПІ АР Крим ДПС в період з 22.04.2013 р. по 24.04.2013 р. проведена невиїзна позапланова документальна перевірка з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість, при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Хорс-Енерджи» за період з 01.07.2012 р. по 31.07.2012 р., за результатами якої складений акт № 232/17.2/НОМЕР_2 від 26.04.2013 р., відповідно до висновків якого встановлено порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, а саме: завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 15946,67 грн. у зв'язку з недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України та у зв'язку з не підтвердженням реальності проведених господарських операцій з вказаним контрагентом.

17.05.2013 р. на підставі вищевказаного акта перевірки Сакською ОДПІ АР Крим ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001221702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 19934,00 грн., у тому числі 15947,00 грн. - за основним платежем, 3987,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Правомірність винесення відповідачем зазначених податкових повідомлень-рішень є предметом спору у цій справі.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 09.07.2012 р. між ТОВ «Хорс-Енерджи» (постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір поставки № ДГ-24, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується продати, а покупець прийняти паливно-мастильні матеріали (товар) і оплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених цим договором, згідно заявки покупця.

Відповідно до умов пп. 2.2 п. 2 вказаного договору постачальник вважається таким що виконав свої зобов'язання з продажу товару з моменту передачі товару покупцю. Факт передачі товару підтверджується підписаною видатковою накладною, актом прийому-передачі.

Згідно з пп. 3.1 п. 3 договору № ДГ-24 ціна на продукцію встановлюється в розмірі відпускної ціни постачальника, погодженої з покупцем, що вказана в заяві і рахунку-фактурі.

З пп. 3.3 та пп. 3.4 п. 3 договору поставки вбачається, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок, вказаний постачальником. Покупець здійснює 100% передоплату вартості товару.

На виконання умов цього договору позивачем було отримано від постачальника бензин А-92 у кількості 10400 літрів, що підтверджується видатковою накладною №РН-020 від 09.07.2012 р. на загальну суму 95680,00 грн. у тому числі ПДВ 15946,67 грн. та актом прийому-передачі № 020 від 09.07.2012 р. на цю саму суму.

Транспортування паливно-мастильного матеріалу у зазначеному об'ємі до позивача підтверджується наявною в матеріалах справи товарно-транспортною накладною від 09.07.2012 р. № ТТН-020.

За результатом поставки ТОВ «Хорс-Енерджи» була виписана податкова накладна: № 21 від 09.07.2012 р. на загальну суму 95680,00 грн., у тому числі ПДВ 15946,67 грн., яка була отримана позивачем 09.07.2012 р., що підтверджується наявним у матеріалах справи реєстром отриманих та виданих податкових накладних.

Суми сплаченого ПДВ у розмірі 15946,67 грн. за накладною № 21 від 09.07.2012 р. була включена позивачем до складу податкового кредиту липня 2012 року, про що свідчить Додаток 5 до податкової декларації з ПДВ за вказаний звітний період.

Оплата вартості отриманого пального підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 243 від 23.07.2012 р. та № 244 віцд 24.07.2012 р.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів \ послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

До обов'язкових реквізитів податкової накладної, перелік яких закріплений в підпункті 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, законодавець відносить:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Матеріали справи свідчать, що податковий кредит за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ «Хорс-Енерджи» був сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства.

Наявна в матеріалах справи податкова накладна № 21 від 09.07.2012 р. містить всі реквізити, визначені в якості обов'язкових підпунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, та відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379.

Судом встановлено, що фактично висновок податкового органу про заниження позивачем сум податку на додану вартість зроблений на підставі тверджень про фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ «Хорс-Енерджи», непідтвердження їх первинними документами, з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, суд погоджується з твердженням податкового органу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Така правова позиція викладена, зокрема, в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Крім того, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Досліджуючи наявність господарської мети при вчиненні позивачем угоди з ТОВ «Хорс-Енерджи», суд звертає увагу на таке.

Згідно довідки статистики одними з видів господарської діяльності позивача за КВЕД-2010 є: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (46.71); діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами (46.12); роздрібна торгівля пальним (47.30).

Відповідно до наявних в матеріалах справи торгових патентів серії ТПБ № НОМЕР_5, № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7, позивачу надано право реалізації ПММ на АЗС, розташованих за адресами: АДРЕСА_2; АДРЕСА_3; АДРЕСА_4.

Під час судового розгляду позивачем суду були надані правовстановлюючі документи на нерухоме майно, яке в сукупності утворює комплекс автозаправних станцій, де, серед іншого, відбувалась реалізація отриманого за договором поставки бензину А-92.

Так, земельні ділянки, розташовані за вказаними адресами, належать на праві тимчасового користування позивачу на підставі договорів оренди земельної ділянки: № б/н від 08.01.2004 р., № 1632 від 26.09.2002 р. та № б/н від 28.01.2008 р., а розміщені на них об'єкти нерухомості (комплекс, нежитлові будівлі) належать підприємцю на праві приватної власності, що підтверджується відповідними витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно: № 17454900 від 22.01.2008 р., № 22171066 від 16.03.2009 р. та № 18568062 від 18.04.2008 р.

Отже, придбання позивачем у ТОВ «Хорс-Енерджи» паливно-мастильних матеріалів безпосередньо пов'язано з основною діяльністю позивача.

Крім того, подальша реалізація бензину А-92, отриманого від ТОВ «Хорс-Енерджи» за договором поставки № ДГ-24 від 09.07.2012 р., вказує на правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість та підтверджує зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку, як одним з обов'язкових елементів встановлення факту здійснення господарської операції.

Так, придбані у ТОВ «Хорс-Енерджи» паливно-мастильні матеріали були в подальшому реалізовані, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами з реалізації ПММ за липень 2012 р.

Таким чином, рух активів, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції, господарська мета при вчиненні позивачем правочинів з ТОВ «Хорс-Енерджи», їх реальність безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а тому за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення позивачем податкового кредиту липня 2012 року неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Крім того, слід зауважити, що в даній справі необхідною умовою є встановлення статусу постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «Хорс-Енерджи», останнє було зареєстровано як платник податку на додану вартість, відомості стосовно зазначеного підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначеного контрагента у позивача не виникало. Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.

Стосовно посилання відповідача в акті перевірки на факт відсутності у ТОВ «Хорс-Енерджи» фізичних, тезнічних та технологічних можливостей для вчинення задекларованих господарських операцій (трудових ресурсів, транспортних засобів тощо), суд зазначає наступне.

Посилання ДПІ на вказані обставини не можна вважати підставою та доказом нереальності здійснюваних господарських операцій суб'єкта підприємницької діяльності, оскільки укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Аналогічна правова позиція щодо неможливості здійснення донарахувань з ПДВ на підставі викладених висновків викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.03.2013 р. у справі № К/9991/75343/12.

За таких обставин суд приходить до висновку про дотримання ФОП ОСОБА_1 необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Крім того, висновок про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, викладений в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 р. (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 14222198), та підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах на підставі ч. 2 ст. 162 та ст. 244-2 КАС України.

Стосовно висновків податкової інспекції щодо порушення позивачем вимог цивільного законодавства в частині укладення угоди, що суперечить моральним засадам суспільства, суд зазначає наступне.

Відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності викладеного в акті перевірки висновку про заниження позивачем податку на додану вартість, у той час як матеріали справи свідчать, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим донарахування відповідачем сум податкових зобов'язань суд вважає протиправними. Відповідно, неправомірним є також застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

З урахуванням цього, спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 199,34 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 КАС України з Державного бюджету шляхом безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Сакської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби.

В судовому засіданні 19.08.2013 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 23.08.2013 р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сакської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби № 0001221702 від 17.05.2013 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 199,34 грн. (сто дев'яносто дев'ять гривень тридцять чотири копійки) судового збору шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Сакської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (96500, вул. Курортна, 57, м. Саки, АР Крим, ідентифікаційний код 34415656).

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.