Рішення

від 19.08.2013 по справі 901/2271/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.08.2013Справа № 901/2271/13 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма-БНА"

до фізичної особи - підприємця Качуровського Володимира Івановича

про стягнення 380600,22грн.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники сторін не з'явились.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма-БНА» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до фізичної особи - підприємця Качуровського Володимира Івановича з вимогами стягнути з відповідача суму боргу по орендній платі згідно договору у розмірі - 297 220,80 грн., пеню - 51 004,33 грн., інфляційні нарахування у розмірі - 15 932,27 грн., річні в сумі - 16 442,82 грн., всього 380 600,22.грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання з боку відповідача умов договору оренди приміщення від 01.06.2009, укладеного між сторонами у справі, в частині своєчасності та повноти сплати орендних платежів, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 297220, 80грн. Крім того, за неналежне виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував до сплати суму пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Позивач явку свого представника у жодне судове засідання не забезпечив. 16.08.2013 на адресу суду від нього надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, у зв'язку із значним віддаленням та складним становищем з наявністю залізничних квитків у кримському напрямку. У клопотання позивач зазначив про підтримання ним заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Дане клопотання прийнято судом до розгляду та долучене в матеріали справи.

Відповідач у судове засідання жодного разу не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся ухвалами, направленими рекомендованою кореспонденцією за адресою, вказаною в позові. Проте, ухвала про порушення провадження у справі, надіслана на адресу відповідача, вказану в позові, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, повернута до суду із зазначенням підприємством зв'язку «за закінченням терміну зберігання».

Пунктом 3.9.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема, передбачено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Жодних письмових пояснень чи відзиву на адресу суду на час розгляду справи від відповідача не надходило.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.

Враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутність представників сторін та при неподанні відзиву на позов відповідачем, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують обставини справи і їх неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Розгляд справи відкладався відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Зобов'язання згідно із ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.06.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма-БНА" (орендодавець) та Фізичною особою підприємцем Качуровським Володимиром Івановичем (орендар) укладено договір оренди приміщення від 01.06.2009 (далі - договір, а.с. 11-12).

Предметом даного договору є те, що орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування частину приміщення пансіонату «Корал» загальною площею 640,10 кв.м., який знаходиться за адресою: АР Крим, м. Євпаторія, смт.Заозерне, вул. Алея Дружби, 18 (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Судом встановлено, що дане приміщення належить Товариству з обмеженою відповідальністю " Фірма-БНА" на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та є його власністю.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу статей 173, 174, частини 1 статті 175 Господарського кодексу України.

Пунктом 3.1 договору обумовлено, що він діє до 31 серпня 2009 року. Якщо жодна із сторін протягом одного місяця до закінчення строку договору не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично пролонгується.

Сторонами під час розгляду справи суду не надано доказів розірвання чи визнання даного договору недійсним у встановленому законом порядку.

Частиною 1, 3 статті 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача стягується плата, розмір якої встановлюється договором. Плата за користування вноситься щомісяця, якщо інше не встановлено договором.

Порядок розрахунків між сторонами договору обумовлений в розділі 4 договору. Так, з моменту вступу в дію даного договору за оренду приміщення орендар сплачує орендодавцеві не пізніше 5 числа наступного місяця за звітним орендну плату у сумі 3800,00 грн. в місяць, а також 2392,10 грн. - відшкодування витрат за оренду землі.

У зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе договірних зобов'язань в частині своєчасності та повноти внесення орендних платежів, за відповідачем утворилась заборгованість з орендної плати станом на 08.07.2013 в сумі 297220,80 грн.

Оскільки відповідачем заборгованість з орендних платежів у добровільному порядку не погашена, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості з орендних платежів у розмірі 297220,80 грн в примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіряючи правомірність та правове обґрунтування вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Спірні правовідносини виникли у зв'язку з порушенням умов договору оренди майна.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно до частини 4 цієї ж статті, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що по договору найму (оренди) одна сторона наймодавець передає або зобов'язується передати наймачу майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 2 статті 762 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 5 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначалось вище, за умовами договору оренди приміщення від 01.06.2009 плата вноситься орендарем не пізніше 5 числа наступного місяця за звітним в сумі 3800,00 грн. в місяць, а також 2392,10 грн. - відшкодування витрат за оренду землі.

Договір оренди за своєю суттю є платним договором та з його змісту випливає обов'язок орендаря вносити орендну плату.

При цьому розмір орендної плати встановлений договором, що свідчить про обізнаність відповідача про наявність у нього відповідного обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Тому, виходячи зі змісту статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи по суті не був доведений суду факт оплати та не надано належних доказів погашення 297220,80 грн. заборгованості з оплати орендної плати за договором оренди приміщення від 01.06.2009.

За таких обставин, позов позивача про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 297220,80грн. є обґрунтованим, підтверджується документально та підлягає задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 51004,33 грн. пені за період з 06.01.2013 по 06.07.2013.

Дослідивши матеріали справи, зокрема наданий позивачем розрахунок, суд має зазначити наступне.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7.2. договору, у випадку прострочення по сплаті орендних платежів орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожний день прострочення.

Виходячи із вказаного положення договору позивачем заявлена до відшкодування сума пені у розмірі 51004,33 грн., розрахована за загальний період з 06.01.2013 по 06.07.2013, згідно розрахунку (а. с. 19).

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки при розгляду справи судом була встановлена наявність прострочення з боку відповідача щодо оплати орендних платежів, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення пені обґрунтованими.

Розглянувши розрахунок пені судом встановлено, що позивачем при нарахуванні суми пені був застосований розмір ставки, передбачений умовами договору, а саме - 0,1%.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами пункту 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" N 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року.

Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд робить висновок, що відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання не суперечить матеріальному праву.

Положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Відтак, заявлена позивачем сума пені підлягає перерахуванню із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ.

Суд, здійснивши перерахунок суми пені, виходячи із загального періоду з 06.01.2013 по 06.07.2013, що становить шість місяців, із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування, з урахуванням кожної суми прострочення окремо, встановив, що до стягнення підлягає сума пені в розмірі 20748,94 грн. В частині стягнення 30255,39грн. пені у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, заявляючи позов, позивач просить суд стягнути за період з 06.07.2010 по 06.07.2013 - 16442,82 грн. - 3% річних та 15932,27 грн. - інфляційних нарахувань.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Зважаючи на те, що факт прострочки виконання грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи, вимоги позивача щодо стягнення процентів річних за користування чужими коштами та інфляційних втрат заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 23.08.2013.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Качуровського Володимира Івановича (адреса: АР Крим, м. Євпаторія, вул. Робоча, 27; вул. Алея Дружби, 18, смт. Заозерне, м. Євпаторія, АР Крим, 23664 пансіонат «Корал»; ідентифікаційний номер 2398011378) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма-БНА» (Україна, м. Рівне, вул. Курчатова, 34, код ЄДРПОУ 30712112) 297220,80 грн. заборгованості з орендної плати, 20748,94 грн. пені, 16442,82 грн. - 3% річних, 15932,27 - інфляційних нарахувань та 7009,65 грн. судового збору.

3. В частині стягнення 30255,39грн. пені у позові відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя О.І. Башилашвілі