Постанова

від 20.08.2013 по справі 12/149

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2013 р. Справа № 12/149

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Мамченко Ю.А. ,

суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Ващук К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" на рішення господарського суду Житомирської області від 05.06.2013 року у справі № 12/149 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецгортехніка"

про стягнення заборгованості в розмірі 23605095,64 грн. та неустойки в розмірі 7217196,18 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Максимченко І.В., за довіреністю

відповідача - Костюкевич - Тарнавська О.В., за довіреністю

В судовому засіданні 20.08.2013 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2010 року ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулось з позовами до ТзОВ "Спецгортехніка", просило (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09.09.2010 року) стягнути з відповідача 1153723,15 грн. основної заборгованості, 7217196,18 грн. неустойки.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням зобов'язань за договорами фінансового лізингу №№ L1134-09/07 від 21.09.2007 року, L1135-09/07 від 21.09.2007 року, L1141-10/07 від 15.10.2007 року, L1142-10/07 від 15.10.2007 року, L1143-02/08 від 01.02.2008 року, L2781-07/08 від 28.07.2008 року, L2782-07/08 від 28.07.2008 року, L2785-07/08 від 28.07.2008 року щодо сплати лізингових платежів та неповернення предметів лізингу.

Ухвалами господарського суду Житомирської області від 18.02.2010 року порушено провадження у справах № 12/156, № 12/155, № 12/154, № 12/153, № 12/152, № 12/151, № 12/150, № 12/149.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 16.06.2010 року об'єднано справи № 12/149, № 12/150, № 12/151, № 12/152, № 12/153, № 12/154, № 12/155, № 12/156 в одне провадження та присвоєно № 12/149.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.09.2010 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2011 року у позові відмовлено.

Оскаржені судові акти мотивовано відсутністю правових підстав для здійснення корегування належних до сплати лізингових платежів в іноземній валюті, оскільки вартість предмета лізингу визначена сторонами у пункті 3.1 договорів у гривнях.

Крім того, суди дійшли висновку також про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки за невиконання обов'язку по поверненню предметів лізингу відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки позивачем не надано доказів дострокового припинення строку дії договорів лізингу та направлення відповідачу повідомлення про повернення предметів лізингу.

Також, постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року визнано недійсними підпункти 6.1.1, 6.1.3, 6.1.4 пункту 6.1 загальних умов фінансового лізингу (додатків № 4 до вищезазначених договорів фінансового лізингу), укладених між сторонами з тих підстав, що останні суперечать положенням ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Постановою Верховного Суду України від 04.07.2011 року заяву ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено, постанову Вищого господарського суду України від 09.02.2011 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2011 року касаційну скаргу ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено, рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2010 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ТзОВ "Спецгортехніка" на користь ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 1153723,15 грн. боргу та неустойку у розмірі 7217196,18 грн.

Постановою Верховного Суду України від 29.01.2013 року заяву ТзОВ "Спецгортехніка" задоволено, постанову Вищого господарського суду України від 20.09.2011 року скасовано, справу направлено на новий касаційний розгляд.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2013 року касаційну скаргу ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено частково. Рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2010 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року у справі № 12/149 скасовано. Справу № 12/149 передано на новий розгляд до господарського суду Житомирської області в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача на свою користь 23605095,64 грн. заборгованості та 7217196,18 грн. неустойки.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 05.06.2013 року у справі № 12/149 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 05.06.2013 року у справі № 12/149 та прийняти нове, яким позов задоволити. При цьому, як на підставу для скасування рішення місцевого господарського суду, позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Представники позивача в судових засіданнях підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник відповідача в судових засіданнях просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представником скаржника у судовому засіданні заявлене клопотання про призначення по справі судової економічної експертизи.

Апеляційний господарський суд відмовив в задоволені даного клопотання, оскільки за приписами ст. 41 ГПК України експертиза призначається, коли для вирішення справи необхідні специфічні знання в певній галузі і призначення судової експертизи є правом господарського суду, яке він використовує для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні спору і потребують спеціальних знань. Матеріали справи містять необхідні документи для вирішення спору без залучення експертів.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, між ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (лізингодавець, позивач) та ТзОВ "Спецгортехніка" (лізингоодержувач, відповідач) укладено вісім договорів фінансового лізингу: № L1134-09/07 від 21.09.2007 року (договір-1), № L1135-09/07 від 21.09.2007 року (договір-2), № L1141-10/07 від 15.10.2007 року (договір-3), № L1142-10/07 від 15.10.2007 року (договір-4), № L1143-02/08 від 01.02.2008 року (договір-5), № L2781-07/08 від 28.07.2008 року (договір-6), № L2782-07/08 від 28.07.2008 року (договір-7), № L2785-07/08 від 28.07.2008 року (договір-8) та додатки № 1 - "Графік платежів", № 2 - "Специфікація", № 3 - "Акт приймання-передачі предмета лізингу", № 4 - "Загальні умови фінансового лізингу" до кожного з вищеназваних договорів фінансового лізингу.

За своїм змістом умови вказаних договорів фінансового лізингу, крім предмету, вартості і розміру лізингових платежів є ідентичними. У відповідності до пункту 1.1 договорів лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в специфікації (додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач зобов'язалося прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цих договорів.

На виконання умов договорів позивач передав відповідачу предмет лізингу у тимчасове володіння та користування, що підтверджується актами приймання-передачі предмета лізингу.

Судами встановлено, що предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до ТзОВ "Спецгортехніка" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок корегування позивачем лізингових платежів у відповідності до офіційного курсу валюти на день платежу, здійснених на підставі пункту 6.1 "Загальних умов фінансового лізингу" договорів фінансового лізингу, а також стягнення неустойки.

Судами з'ясовано, що відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договорів відповідач зобов'язався виплачувати позивачеві лізингові платежі відповідно до графіку та вимог розділу 5 Загальних умов фінансового лізингу (додатки № 4 до договорів), при цьому лізингові платежі складаються з авансового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також поточних лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу; комісію лізингодавця, до складу якої в повному обсязі включаються винагорода лізингодавця, компенсація відсотків за фінансування придбання предмету лізингу за договорами купівлі-продажу та витрати лізингодавця, які виникли в період дії цих договорів та пов'язані з ними (пункт 4.6 договорів). Пунктом 4.7 договорів передбачено, що оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних) здійснюється лізингоодержувачем в національній валюті України - гривнях шляхом перерахування грошових коштів на рахунок лізингодавця. Позовні вимоги заявлено на підставі пунктів 6.1.1-6.1.5 загальних умов фінансового лізингу, згідно з якими лізингодавець наділений правом в односторонньому порядку змінювати суму лізингових платежів у наступних випадках: зміни встановленого на день укладення договору розміру (фіксована індикативна ставка, яка нараховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозиції ресурсів банків-членів Британської Банківської Асоціації (BBA LIBOR Contributor Panel Banks); зміни чинного законодавства щодо лізингової діяльності лізингодавця, системи оподаткування, розміру податків, зборів, обов'язкових платежів, пов'язаних з предметом лізингу та/або виконанням лізингодавцем своїх обов'язків за договором; у разі перевищення розміру комісії лізингодавця за договором над подвійною обліковою ставкою Національного банку України, встановленою на день нарахування такої комісії за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від вартості предмета лізингу, комісія у складі лізингового платежу підлягає збільшенню на суму, яка дорівнює розміру ПДВ за ставкою 20%, нарахованому на таке перевищення; у випадку зміни на день складання рахунку за відповідний лізинговий період, встановленого НБУ курсу гривні до доларів США по відношенню до визначеного в пункті 2 графіку курсу, лізингові платежі змінюються пропорційно зміні курсу гривні до доларів США; в інших випадках, визначених договором та додатками до нього, в тому числі у разі виникнення у лізингодавця додаткових витрат, які виникли в період дії цього договору та пов'язані з ним.

Пунктом 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається з Графіку платежів (додаток № 1 до договорів лізингу) сторони погодили: авансову вартість предмету лізингу, адміністративну комісію, поточні лізингові платежі, умови розрахунку, коригування (зміну) лізингових платежів за відповідні лізингові періоди здійснюється за правилами пунктів 6.1.1-6.1.5 загальних умов до договору, тобто, коригування зміни лізингових платежів здійснюється в залежності від ставки членів Британської Банківської Асоціації (BBA LIBOR Gontributor Ranel Banks).

Ставка USD LIBOR - це фіксована індикативна ставка, яка нараховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозиції ресурсів банків-членів Британської Банківської Асоціації (ВВА LIBOR Gontributor Ranel Ваnks) визначається на 11.00 (одинадцяту годину рівно) за Лондонським часом для певних валют та строків кредитування. При реалізації цього договору, ставка визначається за дату за даними системи РЕЙТЕРС.

Таким чином, у Загальних умовах фінансового лізингу відображено коригування лізингових платежів на фіксовану індикативну процентну ставку USD LIBOR.

Виходячи із умов договорів сторони чітко визначили вартість (ціну) предмета лізингу в гривні, за яку відповідач повинен його придбати та частину якої відповідач щомісячно сплачував позивачу у складі поточних лізингових платежів. Враховуючи вартість предмета лізингу, зазначену у пунктах 3.1 договорів, та з урахування п. 4.5 договорів, сторони визначили та погодили порядок розрахунків поточних лізингових платежів із зазначенням кількості періодів лізингу та конкретного розміру лізингового платежу в гривнях у графіках (додаток № 1 до договорів).

Проте, формулу такого коригування в договорі сторони не визначили. За предмети лізингу позивач повністю розрахувався з їх продавцем в грошовій одиниці - гривні.

Як встановлено судами та не заперечується позивачем, ціна предметів лізингу, визначена та погоджена сторонами у п. 2.1 та п. 3.1 договорів в гривні, залишалась незмінною. Зміна позивачем розміру поточних лізингових платежів не призвела до збільшення ціни предметів лізингу, відповідно, не збільшилась і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предметів лізингу. Таке коригування збільшувало тільки частину лізингових платежів - комісію (винагороду) лізингодавця - позивача за передане в лізинг майно, що протирічить умовам укладених договорів.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, якщо умовами договору або законом передбачено можливість зміни умов договору в односторонньому порядку, то сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні.

Вказаний у загальних умовах фінансового лізингу порядок зміни лізингових платежів (п. 6.1.1 - п. 6.1.5; п. 6.2), які лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити, не передбачено законодавчими актами України та Законом України "Про фінансовий лізинг".

Водночас, судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що умови договорів фінансового лізингу не містять формули, за якою здійснюється розрахунок коригування лізингових платежів у випадку перегляду та зміни лізингодавцем в односторонньому порядку розміру лізингових платежів.

Умовами Договорів фінансового лізингу передбачено право позивача в односторонньому порядку переглянути розмір лізингових платежів (ціну договору лізингу), але сторони договорів не визначили відповідної формули, за якою позивач здійснюватиме розрахунок додаткової винагороди (комісії) у разі зміни розміру лізингових платежів.

Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач, здійснивши перерахунок розміру лізингових платежів за формулою, не узгодженою з відповідачем, фактично змінив в односторонньому порядку умови договорів фінансового лізингу, не дотримавшись при цьому передбаченого ст. 188 ГК України порядку внесення змін до договору (аналогічна позиція міститься в постанові Верховного суду України від 12.09.2011 року у справі № 66/311-10, постанові Вищого господарського суду України від 14.04.2011 року у справі № 53/274-10, постанові Вищого господарського суду від 08.11.2012 року у справі № 11/2611).

У Договорах фінансового лізингу також відсутня конкретизація витрат, що включаються до комісії лізингодавця. Як уже зазначалося, для визначення їх складу позивач звертається до Політики загальних розрахунків. Крім того, витрати, зараховані до комісії лізингодавця, не підтверджені документально, відсутня інформація про їх фактичний склад та розмір.

Апеляційний господарський суд погоджується із доводами місцевого суду про те, що посилання позивача на наявність Політики загальних розрахунків ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" в обґрунтування методики проведення нарахувань (коригування) лізингових платежів є безпідставним з огляду на наступне. Умовами п. 9.2 Договорів встановлено, що будь-які зміни та доповнення до цього договору повинні бути виконані в письмовій формі та підписані обома сторонами. Тобто, положення договорів встановлюють обов'язковість погодження обома сторонами договору будь-яких правовідносин, які можуть виникнути в межах договорів та не обумовлених їх положеннями, шляхом письмового укладення додаткових угод. Натомість, умовами договорів не передбачено застосування у розрахунках лізингових платежів положень Політики загальних розрахунків ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль". Також в матеріалах справи відсутні докази письмового погодження сторонами обов'язковості застосування положень вказаної Політики у спірних правовідносинах, як то укладення додаткових угод тощо.

Відповідно до договорів, загальна вартість предметів лізингу становить 33525632,22 грн. На виконання умов договорів, відповідачем було сплачено позивачу 39233202,71 грн., в тому числі сплачено авансом частину вартості предметів лізингу в сумі 9495824,61 грн., в погашення вартості предметів лізингу 23694521,60 грн., 1% викупної вартості предметів лізингу в сумі 335286,01 грн. та комісії лізингодавця 5707570,48 грн.

Загальна сума платежів, сплачених відповідачем, не заперечується позивачем. Отже, відповідачем належним чином виконані зобов'язання за договорами лізингу, заборгованість перед позивачем відсутня.

Щодо заперечень позивача стосовно сплати відповідачем 23.05.2013 року лізингових платежів в загальній сумі 1908047,38грн. через Пачковського Р.В. апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до загальних умов виконання зобов'язань, визначених ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Нормами ЦК України не передбачено для даних правовідносин обов'язку особистого виконання зобов'язань по Договорам. Як встановлено судами, зазначені платежі за договорами в загальній сумі 1908047,38грн. позивач отримав і станом на день винесення рішення та постанови по справі ці кошти не повернув, від виконання зобов'язання відповідачем шляхом сплати лізингових платежів через Пачковського Р.В. не відмовився.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що в договорах сторони визначили розмір чергових лізингових платежів, в тому числі погашення вартості предмета лізингу та комісії, із можливістю застосування коригування на зміну курсу гривні до долара США на час здійснення платежу, проте формулу такого коригування в договорах не передбачили та не узгодили. На день прийняття судом рішення відповідач належним чином виконав зобов'язання за договорами лізингу, заборгованість перед позивачем відсутня, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 23605095,64 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Місцевий господарський суд також правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки за неповернення предметів лізингу в розмірі 7217196,18 грн. з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язанні настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно з умовами п. 6.1.2 договорів лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати ці договори та вилучити у лізингоодержувача предмет лізингу у безспірному порядку, зокрема, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення становить більше 30 днів, що узгоджується з приписами ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг". У відповідності до п. 7 ч. 2 ст. 11 цього Закону лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть ті самі сторони. Так, постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2012 року при розгляді справи № 17/5007/10/12 за позовом ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до ТзОВ "Спецгортехніка" про витребування майна з чужого незаконного володіння встановлено, що лізингодавець надіслав лізингоодержувачу лист вих. № 430-02/10 від 25.02.2010 року, яким повідомив останнього, що станом на 24.02.2010 року сума заборгованості за виставленими рахунками складає 6847070,62 грн., строк прострочення якої обліковувався за вересень 2009 року - лютий 2010 року та просив оплатити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання листа; у випадку несплати зазначеної заборгованості позивач відмовиться від договорів фінансового лізингу з 28.02.2010 року та вимагатиме повернення предметів лізингу. Зазначений лист був направлений лізингоодержувачу 25.02.2010 року, отриманий останнім 02.03.2010 року. Даним листом позивач попереджував відповідача про можливість відмови від договорів, проте відмови від договорів фінансового лізингу здійснено не було.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Згідно із ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Таке ж положення міститься у ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", відповідно якої відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлені цим Законом. Наслідки неналежного виконання договору фінансового лізингу зі сторони лізингоодержувача визначені у ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", зокрема, у п. 6, який передбачає право лізингодавця на відшкодування збитків відповідно до закону або договору. Приписами ст. 224 ГК України та ст. 22 ЦК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності. Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що положення ч. 2 ст. 785 ЦК України про відповідальність наймача у разі неповернення предмету найму не застосовуються до правовідносин, які виникають з договору фінансового лізингу, оскільки останні регулюються спеціальним законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування рішення господарського суду Житомирської області судом апеляційної інстанції.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 05.06.2013 року у справі № 12/149 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Коломис В.В.