Постанова

від 29.06.2006 по справі 6/152а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/152а

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 7-99-18, факс 7-44-62

ПОСТАНОВА

 "29" червня 2006 р.  14 годин 50 хв. , м. Чернігів                                справа №6/152а   

Господарський суд Чернігівської області у складі:

судді                                        Блохіної Ж.В.

при секретарі                         Сороці Я.Є.,

за участю представників

позивача:                                Скуміна М.Г., довіреність від 25.11.2005р.,

відповідача:                           Кобзар Л.А., довіреність № 30673/10/10-010 від 30.12.06,

                                                Залозного Д.Г., довіреність №13723/10/10-010 від 31.05.06,   

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

позов                                        Приватного підприємства „Грін Айленд”,

                                                  м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 8а   

до відповідача:                       Державної податкової інспекції у м. Чернігові,

                                                  м. Чернігів, вул. Кирпоноса, 28,

про                                            визнання незаконним акту та скасування рішення,

                                                                 ВСТАНОВИВ:

Приватним підприємством „Грін Айленд” подано позов про визнання незаконним акту №2526 від 25.11.2005р. та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.12.2005р. №0009452323/0 Державної податкової інспекції у м. Чернігові, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій 9000 грн. за порушення Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” №265/95-ВР віл 06.07.1995р. (далі –Закон №265).

Відповідач позов  не визнає.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просить їх задовольнити. Представник позивача пояснив, що рішення є незаконним, порушує права позивача, оскільки прийнято з порушенням чинного законодавства. На думку представника позивача, перевірка була проведена з порушенням Закону України „Про державну податкову службу”, а також перевірка повинна була здійснюватися за рішенням суду. Крім того, ПП „Грін Айленд” не відноситься до підприємств торгівлі та громадського харчування, а тому при наданні послуг застосування РРО не є обов'язковим.

Представники відповідача проти позову заперечують, просять у позові відмовити, оскільки вважають, що штрафні санкції застосовані до позивача правомірно у відповідності до чинного законодавства. Представники  відповідача пояснили, що за результатами перевірки був складений акт від 25.11.2005р., згідно якого перевіркою встановлено не проведення розрахункових операцій через РРО, чим було порушено п.1 ст.3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”. За результатами акту перевірки прийнято рішення від 02.12.2005р. про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9000 грн., що є повністю правомірним.

Вислухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Приватне підприємство „Грін Айленд” зареєстроване Виконкомом Чернігівської міської ради 09.12.2002р. №1-1005.

Підприємство є юридичною особою і згідно зі Статутом предметом його діяльності є, зокрема, організація туризму, реалізація туристичних путівок та путівок для лікування та відпочинку, в тому числі за договорами доручення.

Для проведення турагентської діяльності приватне підприємство „Грін Айленд” отримало від державної туристичної адміністрації України ліцензію Серії АА № 781362 з терміном дії з 09.04.2004р. по 09.04.2007р.

25.11.2005р. перевіряючими Державної податкової інспекції у м. Чернігові на підставі посвідчень №№ 1808, 1809 від 14.11.2005р. та графіку перевірок на листопад 2005р., затвердженого заступником начальника податкового органу, була проведена перевірка туристичного агентства, що розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 8а, і належить ПП «Грін Айленд».

За наслідками перевірки був складений акт перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері  готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності № 2526/2323 від 25.11.2005р.

Як вбачається з акту перевірки, остання проводилась на підставі ст.11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” № 509-ХІІ від 04.12.1990р. (далі –Закон №509) та Закону №265, в ході якої було встановлено „непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, а саме при здійсненні розрахункової операції з бронювання тур пакету в Трускавець РРО не застосовувався, розрахунковий документ не видавався. На договорі про надання посередницьких послуг була зроблена помітка „оплачено”. РРО на дану господарську одиницю не зареєстрований та відсутній, тобто розрахункова операція на суму 1800 грн. не проводилась через РРО”.

Перевіркою зроблено висновок про порушення позивачем п.1 ст.3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”.

На підставі вищевказаного акту перевірки позивачем було прийнято рішення про застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій від 02.12.2005р. №0009452323/0, яким до ПП „Грін Айленд” застосовано штраф в сумі 9000 грн. на підставі п.1 ст.17 Закону №265.

ПП „Грін Айленд” подано скаргу до ДПІ у м. Чернігові на вищевказане рішення, за результатами розгляду якої начальником ДПІ у м. Чернігові винесено рішення про результати розгляду скарги, яким скаргу залишено без задоволення, а рішення від 02.12.2005р. №0009452323/0 - без змін.

Позивачем подано скаргу до ДПА в Чернігівській області на рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, за результатами розгляду якої головою ДПА в Чернігівській області прийнято рішення про результати розгляду скарги, яким скаргу залишено без задоволення, а рішення від 02.12.2005р. №0009452323/0 - без змін.

Також позивачем подано скаргу до ДПА України на вищевказане рішення, за результатами розгляду якої заступником голови ДПА України прийнято рішення про результати розгляду скарги, яким скаргу ПП „Грін Айленд” залишено без задоволення, а рішення від 02.12.2005р. №0009452323/0 - без змін.

Суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

В силу п.1 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.15 Закону №265 контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності  порядку  проведення  розрахунків  за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України   шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Статтею 11-1 Закону №509 встановлено, що плановою виїзною перевіркою  вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за  місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта  права  власності, стосовно  якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка,  яка не передбачена  в  планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності певних обставин.

Вказану статтю 11-1 доповнено  частиною  сьомою  згідно з  Законом  N 2505-IV від 25.03.2005р., який набрав чинності з 31.03.2005р., а саме:

“Позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених законами України "Про застосування реєстраторів  розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", "Про державне  регулювання  виробництва  і обігу спирту етилового, коньячного і плодового,  алкогольних напоїв та тютюнових  виробів", а в інших випадках - за рішенням суду”.

          Відповідно до ст.11-2 Закону №509, посадові особи органу державної  податкової  служби  вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки  за наявності підстав для їх проведення,  визначених цим та іншими законами України,  та за умови надання платнику податків під розписку:

          1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва  органу державної  податкової  служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави,  дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу  державної податкової служби,  які проводитимуть перевірку.

2)  копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової  виїзної  перевірки,  в  якому  зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.  

В порушення наведених вимог законодавства податковий орган підприємству зазначених документів під розписку не надав, відповідного наказу не видав, зокрема, всупереч ч.2 ст. 71 КАС України орган владних повноважень доказів, які спростовували такі доводи позивача, не надав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти  лише  на  підставі,  в  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.

Отже відповідач не вправі був приступати до перевірки позивача та, відповідно, складати за її наслідками акт перевірки, тому його дії є неправомірними.

Як встановлено ч.3 ст.70 КАС України , докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

З цих підстав судом не приймаються до уваги докази, отримані відповідачем під час незаконної перевірки та надані до суду на підтвердження своїх заперечень, в тому числі стосовно законності спірного рішення, інших доказів органом владних повноважень не надано.

Крім того, стосовно доводів позивача про його право не проводити вказану в акті перевірки господарську операцію через реєстратор за умови виписки прибуткового касового ордеру та заперечень з цього приводу відповідача, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону №265 суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (iз застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажі товарів ( наданні послуг у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг) зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну ціну покупки (надання послуги) зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені на фіскальний режим роботи реєстраторів розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, а у випадках передбачених цим законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

У відповідності до ст.9 Закону №265 реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при  здійсненні  торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами,  установами і організаціями усіх форм  власності,  крім  підприємств   торгівлі   та   громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і  організацій  з  оформленням  прибуткових  і  видаткових касових  ордерів  та  видачею відповідних квитанцій,  підписаних і завірених  печаткою  у встановленому порядку;

З аналізу указаної статті вбачається, що Закон №265 не виділяє „власні послуги”, а виділяє лише „товари власного виробництва”, крім того, жодним законодавчим атом України не передбачено поняття „власні послуги”. Таким чином, цим Законом передбачено, що РРО не застосовується при наданні будь-яких послуг підприємствами всіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування.

Згідно до ст.1 Закону України „Про туризм” від 18.11.2003року № 1282-IV (далі –Закон №1282) туристичний продукт –це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною  ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги  з організації відвідувань об'єктів культури,  відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Країна, в якій зареєстрований відповідний суб'єкт господарювання, що реалізує туристичний продукт, визначається як місце продажу (реалізації) туристичної послуги.

Відповідно до ст.5 цього Закону, суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність є, зокрема, туристичні агенти - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності,  які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в  установленому  порядку  отримали  ліцензію   на турагентську діяльність.

Згідно з ч.1 ст.20 Закону №1282 за договором на  туристичне  обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за  замовленням  іншої сторонни (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт).

До матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії: свідоцтва про державну реєстрацію позивача, установчих та реєстраційних документів, ліцензії на право здійснення турагентської діяльності.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не заперечується, що позивач є юридичною особою, створеною згідно із законодавством України, для якої виключною діяльністю в місці проведення перевірки та розрахунків (м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 8а) є, зокрема, організація туризму, реалізація туристичних путівок та путівок для лікування та відпочинку, в тому числі за договорами доручення, і, яка у встановленому порядку отримала ліцензію на турагентську діяльність за вищевказаним місцезнаходженням. Отже, позивач не є ні підприємством торгівлі ні підприємством громадського харчування.

Як вбачається з матеріалів справи та доказів, наданих позивачем, останнім 25.11.2005р. продано послугу на суму 1800 грн. У відповідності до п.5 ст.3 Закону №265 розрахунки здійснювались позивачем з оформленням прибуткового касового ордеру №46.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки, позивач не є підприємством торгівлі та харчування та надавав туристичні послуги в місцях своєї господарської діяльності шляхом проведення розрахунків у касі підприємства з оформленням прибуткового касового ордеру та видачею відповідної квитанції, то, за таких обставин, розрахунок за вказаною операцією, відповідно до статті 9 Закону №265, не підлягає проведенню через реєстратор розрахункових операцій. Отже, у відповідача не було підстав застосовувати до позивача штрафні санкції, які передбачені п.1 ст.17 Закону №265.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  завданням  адміністративного  судочинства  є  захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У частини 3 статті 2 КАС України передбачено наступне:

“У  справах  щодо  оскарження рішень,  дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України;

       2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

       3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

       4) безсторонньо (неупереджено);

       5) добросовісно;

       6) розсудливо;

       7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

       8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

       9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

     10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в Україні в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездітності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів належними засобами доказування правомірність свого рішення.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи рішення, яке є предметом спору, діяв з порушенням законів України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення,  недобросовісно, а тому прийняте рішення про застосування штрафних (фінанасових) санкцій є неправомірним, суперечить вищенаведеним нормам законодавства і підлягає скасуванню.  

Позовні вимоги в частині скасування акту перевірки №2526/2323 від 25.11.2005р. Державної податкової інспекції у м. Чернігові задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно пункту 6 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, зокрема,  про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих  органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Акти  ненормативного характеру (індивідуальні акти) породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Отже, не можуть оспорюватися в господарському суді акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру.

Таким чином, позов в частині визнання незаконним акту перевірки №2526/2323 від 25.11.2005р. Державної податкової інспекції у м. Чернігові задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:    

1. Позов задовольнити частково.

2.Скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.12.2005р. №0009452323/0 Державної податкової інспекції у м. Чернігові, яким до Приватного підприємства „Грін Айленд” застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій 9000 грн.

3. Відмовити в решті позову.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства „Грін Айленд” (м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 8а, ідентифікаційний номер 14252610)  3,40 грн. судового збору.

5.  Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

  Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

 У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

      6. Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

      Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд  першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

      Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160  Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

      Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

       Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення вищевказаних строків залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя                                                                                                       Ж.В. Блохіна

                                                  Справа № 6/152а