Постанова

від 23.08.2013 по справі 826/12183/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 серпня 2013 року 12:43 № 826/12183/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Олійник Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000471530 від 25.07.2013 р. за участю представників сторін:

від позивача: Волошин О. І., довіреність № 5/01, від 03.01.13 р.;

від відповідача: Коваленко А. О., довіреність № 391/9, від 04.07.13 р.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Аскоп-Україна", (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві, (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000471530 від 25.07.2013 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „Ферко" (код за ЄДРПОУ 31681342) за лютий 2013 р. порушень вимог податкового законодавства, в силу чого, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем була проведена документальна виїзна позапланова перевірка позивача щодо правомірності бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку в сумі 3166305 грн. за лютий 2013 року, за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ „Аскоп-Україна" (код ЄДРПОУ 30579869) правомірності бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку в сумі 3166305 грн. за лютий 2013 року №435/15-01/30579869 від 12.07.2013 р. (надалі - Акт перевірки №435/15-01/30579869).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №435/15-01/30579869, позивачем на порушення п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України завищено суму податкового кредиту за лютий 2013 року на суму 103329,60 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за лютий 2013 року на суму 103329,60 грн. та завищено значення рядків (21), (21.2), (22) та рядка (24) податкової декларації з податку додану вартість за лютий 2013 року на суму 103329,60 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки №435/15-01/30579869 відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000471530 від 25.07.2013 р., яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 103330,00 грн.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Аскоп-Україна" зареєстровано Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 27.09.1999 р., взято на податковий облік у ДПІ у Дніпровському районі м. Києва 24.04.2000 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 13.10.1999 р.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Аскоп-Україна", як покупцем, та ТОВ „Ферко" (код за ЄДРПОУ 31681342), як продавцем, був укладений Договір купівлі-продажу №22/02/13 від 22.02.2013 року (надалі - Договір №22/02/13), згідно п.1.1. та п.1.2. якого продавець зобов'язується передати у встановлені договором строки сою у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти даний товар та сплатити його вартість. Кількість, назва (асортимент), ціна та вартість окремої партії товару визначається видатковими накладними.

Відповідно до умов п. 3.1. даного Договору приймання-передача сої здійснюється на умовах СРТ Одеський зерновий термінал (Інкотермс 2000). Поставка сої здійснюється автомобільним транспортом за адресою: м. Одеса, вул. Хлібна гавань, 4, Філіал ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал», власник товару ТОВ „Аскоп-Україна", одержувач товару - експедитор ПП „Блок Баг Сістемс".

З матеріалів справи вбачається, 28 січня 2013 року між ТОВ „Аскоп-Україна" та ПП „Блок Баг Сістемс" був укладений Договір № ББС 575/01/13 на надання послуг з приймання, зберігання та відвантаження зернових, зернобобових та олійних культур, відповідно до умов якого, ПП „Блок Баг Сістемс", діючи в якості експедитора, взяло на себе зобов'язання по обслуговуванню зернових, зернобобових та олійних культур ТОВ „Аскоп-Україна", які завозяться на Філіал ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал» для подальшого відвантаження на морські судна в режимі «Експорт».

ТОВ „Ферко" на виконання умов Договору №22/02/13 були виставлені позивачу рахунки на оплату товару на загальну суму 619977,60 грн., в т.ч. ПДВ 103329,60 грн. (№237 від 25.02.2013 р. на суму 214091,68 грн., в т.ч. ПДВ 35681,95 грн.; №278 від 28.02.2013 р. на суму 405885,92 грн., в т.ч. ПДВ 67647,65 грн.).

На виконання умов Договору №22/02/13 Товариством з обмеженою відповідальністю „Ферко" 23 лютого 2013 року та 28 лютого 2013 року було поставлено позивачу сою в кількості 136,8 тон на загальну суму 619977,60 грн., в т.ч. ПДВ 103329,60 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № 551540 від 23.02.2013 р., № 601543 від 26.02.2013 р. та № 551541 від 27.02.2013р., а також видатковими накладними №2608 від 25.02.2013 р. (на суму 214091,68 грн., в т.ч. ПДВ 35681,95 грн.), та №2665 від 28.02.2013 р. (на суму 405885,92 грн., в т.ч. ПДВ 67647,65 грн.).

Судом встановлено, що ТОВ „Ферко" були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 619977,60 грн., в т.ч. ПДВ 103329,60 грн. (№176 від 25.02.2013 р. на суму 214091,68 грн., в т.ч. ПДВ 35681,95 грн.; №232 від 28.02.2013 р. на суму 405885,92 грн., в т.ч. ПДВ 67647,65 грн.).

Зазначені податкові накладні містять всі реквізити, передбачені для первинних документів.

Судом також встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - Товариство з обмеженою відповідальністю „Ферко" було належним чином зареєстровано платником податку на додану вартість.

Згідно з дослідженими судом наданими позивачем податковими деклараціями з податку на додану вартість в розрізі контрагентів за лютий 2013 р., всі господарсько-фінансові операції позивача з ТОВ „Ферко" та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Факт оплати позивачем за отриманий згідно Договору №22/02/13 товар підтверджується платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення операції № 121 від 25.02.2013 р., № 145 від 25.02.2013 р., № 161 від 04.03.2013 р. та № 328 від 04.03.2013 р.

Вищевказані партії товару були прийнятті на зберігання ПАТ „Державна продовольчо-зернова корпорація України" відповідно до умов Договору № ББС 575/01/13 від 28 січня 2013 року на надання послуг з приймання, зберігання та відвантаження зернових, зернобобових та олійних культур, укладеного між ТОВ „Аскоп-Україна" та ПП „Блок Баг Сістемс", що підтверджується складськими квитанціями на зерно №1609 від 25.02.2013 р. та №1637 від 01.03.2013 р.

Факт передачі сої на зберігання підтверджуються також Витягами №6795 від 03.07.2013р. та №6796 від 03.07.2013р. з Реєстру складських документів на зерно, виданими Державним підприємством «Держреєстри України».

Також судом встановлено, що з кожного транспортного засобу, в яких була доставлена соя, Державною інспекцією сільського господарства в Одеській області були відібрані проби сої, проведені лабораторні дослідження та виписані сертифікати якості від 23.02.2013 р. серії ЄА № 021500 та від 28.02.2013 р. серії ЄА № 023111 на кожен об'єм сої відносно кожного транспортного засобу, в яких такі об'єми були доставлені.

Суд критично відноситься до посилання відповідача на Акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ „Ферко" (код за ЄДРПОУ 31681342) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість взаємовідносинах з ПП „Атрія Стар" (код ЄДРПОУ 38388752) та ТОВ „Афродіта Фінанс" (код ЄДРПОУ 38387811) за період лютий 2013 року від 30.05.2013 р. №1624/22-30/31681342, як на доказ недійсності правочинів між позивачем та ТОВ „Ферко", оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору №22/02/13 недійсним і станом на час розгляду справи суду не надані будь-які докази про притягнення до відповідальності посадових осіб ТОВ „Ферко" чи позивача.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача - ТОВ „Ферко" не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Суд критично сприймає доводи представника відповідача про нікчемність Договору №22/02/13, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ „Ферко", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що основним видом діяльності позивача є, зокрема, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний) та оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, що дає підстави для висновку про використання позивачем товарів, отриманих від ТОВ „Ферко", у власній господарській діяльності та реальність вказаних господарських операцій.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства за лютий 2013 по взаємовідносинах з ТОВ „Ферко" та, як наслідок, не було допущено завищення суми податкового кредиту за лютий 2013 року на суму 103329,60 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за лютий 2013 року на суму 103329,60 грн. та завищення значення рядків (21), (21.2), (22) та рядка (24) податкової декларації з податку додану вартість за лютий 2013 року на суму 103329,60 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення №0000471530 від 25.07.2013 р.

Позивачем надано суду достатні докази в обґрунтування позовних вимог.

Згідно з нормами частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві № 0000471530 від 25.07.2013 р.

3. Судові витрати в сумі 1033,30 грн. (одна тисяча тридцять три гривні тридцять копійок) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" (код ЄДРПОУ 30579869) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

З урахуванням положень ч.3 ст.160 КАС України, в судовому засіданні 23 серпня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 27.08.2013 р.

Суддя Ю.Т. Шрамко