Рішення

від 21.08.2013 по справі 902/942/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 серпня 2013 р. Справа № 902/942/13

Провадження № 7/902/22/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні

за позовом : Приватного підприємства "ЩМС", м.Вінниця

до : Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Вінниця

про стягнення 113 421,00 грн. заборгованості

при секретарі судового засідання Грушецькій Г.В.

за участю представників сторін:

позивача: Щука М.С., директор, рішення № 1 від 18.02.2003 року, паспорт НОМЕР_2 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 19.09.1996 року.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Надійшла позовна заява Приватного підприємства "ЩМС", м.Вінниця до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Вінниця про стягнення 113 421,00 грн. заборгованості та забов'язання повернути товарно-матеріальні цінності.

Ухвалою суду від 27.06.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/942/13 з призначенням судового засідання на 11.07.2013 року.

В зв'язку з неподанням витребуваних доказів та неявкою відповідача в судове засідання ухвалою від 11.07.2013 року розгляд справи відкладено до 01.08.2013 року.

30.07.2013 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про перенесення розгляду справи мотивоване її перебуванням у відпустці з 26.07.2013 року по 15.08.2013 року.

З урахуванням неявки відповідача та неподання сторонами витребуваних доказів розгляд справи відкладено до 21.08.2013 року.

В судове засідання 21.08.2013 року відповідач повторно не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 01.08.2013 року яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - АДРЕСА_1.

Згідно з інформації отриманої з офіційної веб-сторінки Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" в мережі Інтернет місцезнаходженням відповідача значиться АДРЕСА_1, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвалу у даній справі.

Окрім того ухвалу від 01.08.2013 року зважаючи на наявність поданого клопотання представником позивача (адвокат ОСОБА_3) було надіслано на адресу останнього.

Як вбачається із матеріалів справи станом на 21.08.2013 року конверт з ухвалою від 01.08.2013 року надісланий на адресу відповідача повернувся з відміткою поштового відділення "за зазначеною адресою не проживає".

Разом з тим ухвала надіслана представнику відповідача - адвокату ОСОБА_3 - отримана останнім, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення наявним в матеріалах справи.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом .

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок щодо внесення змін про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі стосовно місцезнаходження покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Дійшовши такого висновку суд врахував, що представником відповідача отримано ухвалу суду від 01.08.2013 року про що вказувалось вище і що переконливо свідчить про обізнаність останнього про дату, час та місце проведення даного судового засідання.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

19.08.2005 року між ППП "ЩМС" (Довіритель) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Повірений) укладено договір доручення № 26 відповідно до п.1.1 якого Повірений уповноважений представляти інтереси Довірителя і виступає, як представник ПП "ЩМС" (Виробник) при наданні послуг по виготовленню виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння ПП "ЩМС", із дорогоцінних металів або виробів з дорогоцінних металів які були використанні (Давальницька сировина), прийнятого від фізичних осіб, котрі не є суб'єктами підприємницької діяльності (Замовник), а саме при прийнятті замовлень на виготовлення ювелірних виробів та видачі готових виробів. Згідно умов цього договору Повірений зобов'язується приймати від Замовників замовлення та Давальницьку сировину на виготовлення нових виробів та видавати їх. Готовими ювелірними виробами для видачі Замовникам Повірений забезпечується на підставі оформлених першими заявок. Передача оформлюється реєстром (фактурою, накладною) в яких вказується вартість робіт по виготовленню цих виробів. Отримана від Замовника Давальницька сировина, а також суми коштів (вартість роботи по виготовленню виробів) підлягають поверненню Довірителю у встановлені цим Договором строки (а.с.9-11, т.1).

Пунктом 1.6 Договору встановлено, що вироби передані Повіреному, а також грошові кошти отримані Повіреним від Замовників у якості оплати вартості робіт на їх виготовлення, крім сум винагороди Повіреного, є власністю Довірителя і разом з Давальницькою сировиною, прийнятою Повіреним від Замовника знаходяться під повною матеріальною відповідальністю Повіреного і не можуть бути ним використані у власних цілях.

Розділом ІІ Договору на Повіреного покладено певні обов'язки, зокрема забезпечити збереження і нести повну відповідальність за власність Довірителя у вигляді: переданих Повіреному ювелірних виробів із дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння виробництва ПП "ЩМС"; Давальницької сировини; грошових коштів, отриманих Повіреним в якості оплати вартості робіт по виготовленню Виробів, а також щомісячно проводити перерахування отриманих від Замовників сум вартості робіт по виготовленню Виробів на поточний рахунок Довірителя з обов'язковим посиланням на номер реєстрації Договору (п.п.2.1.9, 2.2.2 Договору).

Пунктом 5.3 Договору встановлено. що повний розрахунок за реалізовані послуги Повірений здійснює на протязі 3-х днів після закінчення звітного місяця.

Згідно п.10.4 Договору останній може бути розірваний по ініціативі Довірителя, про що він за 15 днів повідомляє Повіреного. На протязі 15 днів Повірений зобов'язаний повернути продукцію Довірителя та провести з ним повний розрахунок.

Як вбачається із наявних у справі доказів на підставі умов Договору позивач передав відповідачу за період з 06.09.2011 року по 11.10.2011 року вироби з дорогоцінних металів, що підтверджується наявними у справі видатковими накладними № № 77, 78, 79, 102, 108, 119, 127 (а.с.12-34, т.1).

Із вказаних видаткових накладних слідує, що витрати на виготовлення виробів із золота в пробі 585 становили 2 169,27 грам, вартість робіт по виготовленню виробів із золота становила 90 307,00 грн., вартість робіт по виготовленню виробів із срібла 23 114,00 грн., а загалом 113 421,00 грн..

Згідно довідки № 42 від 20.06.2013 року наданої позивачем балансова вартість металу золота станом на день оформлення позовної заяви становить 230,00 грн. (а.с.39, т.1).

Таким чином загальна вартість металу, що було витрачено на виготовлення виробів становить 498 932,10 грн. (2169,27*230).

03.01.2013 року позивачем було надіслано на адресу відповідача лист (вих.№ 02/01) в якому ПП "ЩМС" повідомило про відмову від Договору та припинення договору доручення від 19.08.2005 року № 26, а також вимагало від відповідача крім іншого повернення дорогоцінного металу золота в пробі 585 в кількості 2169,27 грам та оплати 113 421,00 грн. вартості робіт по виготовленню виробів із дорогоцінних металів (а.с.35, т.1).

Факт надіслання вказаного листа підтверджується описом-вкладення в цінний лист та фіскальним чеком № 6671 від 03.01.2013 року (а.с.36-37, т.1).

За твердженням позивача відповідач після надіслання листа дорогоцінний метал не повернув, а також не провів розрахунок згідно умов договору, що спонукало його звернутись з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору доручення від 19.08.2005 року № 26 між ними виникли зобов'язання які регулюються главою 68 Цивільного кодексу України "Доручення".

Згідно ч.1 ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Статтею 1006 ЦК України встановлено, що повірений зобов'язаний:

1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення;

2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення;

3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення .

Відповідно до п.1 ч.1, ч.2 ст.1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі відмови довірителя або повіреного від договору.

Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів щодо повернення відповідачем дорогоцінного металу золота в пробі 585 в кількості 2 169,27 грам, а також повернення 113 421,00 грн. вартості робіт по виготовленню виробів з дорогоцінних металів на день розгляду справи останнім не надано суд приходить до переконливого висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог і як наслідок про їх повне задоволення.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо повернення дорогоцінного металу золота в пробі 585 в кількості 2 169,27 грам, а також повернення 113 421,00 грн. вартості робіт по виготовленню виробів з дорогоцінних металів в тому рахунку доказів проведення розрахунків чи доказів повернення виробів (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, видаткові накладні тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про повне задоволення позову.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України виходячи з того, що позовні вимоги позивача (про стягнення вартості робіт та про зобов'язання повернути дорогоцінний метал) носять майновий характер.

При розподілі судового збору суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з позивача в доход Державного бюджету України судового збору несплаченого останнім за заяву про вжиття заходів до забезпечення позову викладену в п.5 прохальної частини позовної заяви, яка ухвалою суду від 27.06.2013 року була відхилена.

При цьому судом враховано п.2.21 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що на виняток з наведених правил у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви ; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому(-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

21.08.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, ч.ч.1, 3, 5 ст. 49, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) повернути на користь Приватного підприємства "ЩМС", вул.600-річчя, 25, м.Вінниця, 21027 (ідентифікаційний код - 32340872) дорогоцінний метал золота в пробі 585 в кількості 2169,27 грам .

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "ЩМС", вул.600-річчя, 25, м.Вінниця, 21027 (ідентифікаційний код - 32340872) - 113 421 грн. 00 коп. вартості робіт по виготовленню виробів з дорогоцінних металів, 12 247 грн. 06 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

4. Стягнути з Приватного підприємства "ЩМС", вул.600-річчя, 25, м.Вінниця, 21027 (ідентифікаційний код - 32340872) в доход Державного бюджету України - 1 720 грн. 50 коп. - судового збору.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 27 серпня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - АДРЕСА_1.