Рішення

від 21.08.2013 по справі 764/6073/13-ц

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Справа № 764/6073/13-ц

Провадження № 2/764/2431/2013

Категорія 44

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" серпня 2013 р. Ленінський районний суд міста Севастополя у складі:головуючого судді - Гаркуша О.М.

при секретарі - Грищенко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ленінської районної у місті Севастополі ради, Головного управління держземагенства міста Севастополя, ОСОБА_2, Севастопольської міської Ради про припинення права власності на земельну ділянку, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом до відповідачів,Ленінської районної Ради у місті Севастополі , Головного управління держземагенства м. Севастополя, ОСОБА_2., у якому просив суд:

-припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,0342 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) житлового будинку по АДРЕСА_1, кадастровий номер ділянки 8536600000:01:011:0033, внаслідок його смерті;

-скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку;

- визнати недійсним державний акт від 05 червня 2007 року реєстровий № 010766000187, виданий на ім'я ОСОБА_3 на приведену вище земельну ділянку;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 1002 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору купівлі продажу від 01 жовтня 2010 року позивач придбав в ОСОБА_2 житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, який, у свою чергу раніше набув його у власність у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 Втім, позивач вказує, що на даний час він не має можливості вільно розпорядитися набутим майном, оскільки право власності на частину земельної ділянки, що відноситься до вказаного домоволодіння, досі оформлене на ім'я попередньогота на цей час вже померлого власника ОСОБА_3 у відповідність до рішення Ленінської районної у місті Севастополі ради про державну реєстрацію права власності та державного акту від 05 червня 2007 року реєстровий № 010766000187. За таких обставин, за умови чинності вказаних актів та наявності у встановленому законом порядку зареєстрованого права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3,позивач вказує на неможливість оформлення за ним права власності , що відноситься до спірного домоволодіння у відповідність до статей 125, 126 Земельного кодексу України і це є порушенням його прав, передбачений статтею 120 Земельного кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити по підставах викладених у позовній заяві.

Представник відповідачів - Ленінської районної у місті Севастополі ради, Головного управління держземагенства м. Севастополя, ОСОБА_2 до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представника відповідача - Севастопольської міської Ради (надалі - СМР) надійшли письмові заперечення на позовну заяву(а.с.52). У наведених запереченнях представник СМР позовні вимоги не визнав у повному обсязі, вказуючи на те, що придбання позивачем об'єкту нерухомості не зумовлює автоматичне виникнення у нього права власності на відповідну земельну ділянку. Таке право відповідно до статті 125 Земельного кодексу виникає лише з моменту його державної реєстрації, тоді як цьому передує дотримання певної процедури відведення земельної ділянки, передбаченої статтями 116, 118 Земельного кодексу України, зокрема, звернення з клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування та підготовка необхідної документації. Представник відповідача зазначав, що у даному випадку вирішення наведеного питання є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, яким є СМР. Втім, ОСОБА_1 документації з відведення йому спірної земельної ділянки не підготував, із відповідним клопотанням до СМР не звертався та жодних рішень з цього приводу радою не приймалося.

Суд, керуючись положеннями статті 169 ЦПК України, вважає можливим розглянути справу у відсутність нез`явившихся представників відповідачів, вважаючи наявні у справі письмові докази достатніми для вирішення спору по суті.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи і давши оцінку всім зібраним у справі доказам в їх сукупності, суд знаходить позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У судовому засіданні судом встановлено, що рішенням Ленінської районної ради в місті Севастополі 5-го скликання № 283 від 23 лютого 2007 року у власність ОСОБА_3 передана земельна ділянка, площею 0,0337 га по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

На підстав вказаного акту ОСОБА_3 отриманий державний акт а відповідну земельну ділянкувід 05 червня 2007 року реєстровий № 010766000187

Як слідує з рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 16 квітня 2010 року у справі № 2-3671/2010 (а.с.10), яке набрало законної сили, ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер.

На підставі наведеного судового рішення за племінником померлого ОСОБА_2, як спадкоємцем, визнано право власності на домоволодіння АДРЕСА_1.

У свою чергу, 01 жовтня 2010 року ОСОБА_2 продав вказане домоволодіння ОСОБА_1-позивачу у цій справі. Договорі купівлі продажу посвідчений нотаріально та пройшов державну реєстрацію (а.с.7,8).

Втім, як слідує з позовної заяви, на цей час позивач фактично позбавлений можливості оформити право власності на земельну ділянку, що відноситься до придбаного ним домоволодіння, оскільки право власності на її частину досі залишається зареєстрованим за ОСОБА_3

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до вимог ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, який здійснив відчуження домоволодіння АДРЕСА_1 на користь позивача, не набував права власності на відповідну земельну ділянку, як то вимагають приписи статті 125 Земельного кодексу України, оскільки на підставі приведеного вище рішення Ленінського районного суду міста Севастополя у справі № 2-3671/2010 за ним визнано право власності на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3, лише у вигляді домоволодіння.

До даного часу земельна ділянка, площею 0,0342 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8536600000:01:011:0033) зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3

Між тим, статтею 140 Земельного кодексу України зумовлено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є: смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

Одночасно, у рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року зазначено, що згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише у разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Таким чином, здійснення переоформлення права власності на земельну ділянку, яка відноситься до домоволодіння АДРЕСА_1, новим власником домоволодіння (ОСОБА_1.) є неможливим, оскільки її відчужувач - ОСОБА_2 права власності на неї не набув, а отже й не міг його передати позивачеві, а особа, за якою ця ділянка досі зареєстрована, померла на час підписання договору купівлі-продажу від 01 жовтня 2010 року.

Тобто суто з формальних причин (наявності рішення Ленінської районної у місті Севастополі ради про державну реєстрацію права власності та державного акту від 05 червня 2007 року реєстровий № 010766000187) позивач позбавлений можливості у встановленому законом порядку вирішити питання переоформлення права власності на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування належного йому домоволодіння.

При цьому, слід звернути увагу, що за умови чинності вказаних актів, звернення позивача до органу місцевого самоврядування з метою вирішення питання виділення йому спірної земельної ділянки також не буде мати сенсу.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Позивач є фактичним користувачем спірної земельної ділянки.

Частиною 2 статті 158 ЗК України визначено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Отже, дотримуючись мети захисту прав особи, яка звернулася до суду, слід визнати обґрунтованими вимоги позову щодо припинення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,0342 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) житлового будинку по АДРЕСА_1, кадастровий номер ділянки 8536600000:01:011:0033, внаслідок його смерті;скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку та визнання недійсним державного акту від 05 червня 2007 року реєстровий № 010766000187, виданого на ім'я ОСОБА_3 на приведену вище земельну ділянку.

Що стосується вимог позову про визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку,то вони заявлені передчасно, з огляду на суд наступне.

Так, відповідно до ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 126 ЗК України виникнення права власності на земельну ділянку пов'язується з наявністю трьох різних за змістом і проявом у часі юридичних фактів: одержання державного акта на право власності на землю; державної реєстрації цього документа; встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості). Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З аналізу змісту ч. ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України вбачається, що зазначена норма закріплює самостійні правові режими права власності на земельну ділянку та права власності на розташовані на цій земельній ділянці об'єкти нерухомості, згідно з якими перехід права власності на будівлю та споруду до набувача нерухомого майна не тягне за собою безумовного (автоматичного) переходу права власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Тобто при набутті у власність нерухомого майна (будівель, споруд) перехід права власності (права користування - у разі відсутності у відчужувача нерухомого майна права власності на земельну ділянку, на якій розташовані ці об'єкти нерухомості) на земельну ділянку потребує окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і набувачем будівлі чи споруди (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо або оренди).

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 Земельного Кодексу України (в редакції чинній у 2001 році) на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За приписами пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР 1 від 21 травня 1997 року виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як регулювання земельних відносин.

Отже, вирішення питання щодо виділення позивачеві у власність земельної ділянки для обслуговування належного йому домоволодіння є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування. Предметом судового розгляду може бути правомірність відповідного рішення такого органу. прийняте за наслідком розгляду зазначеного питання.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні цих позовних вимог, одночасно вказуючи позивачеві на необхідність їх вирішення у позасудовому порядку згідно з приписами статей 116, 118 Земельного кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги належить задовольнити частково.

На підставі положень ст. ст. 13,55 Конституції України, ст. ст.15,16,377 Цивільного кодексу України, ст. ст. 30,116, 118,120, 125,126, 152,158,частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»,статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»,постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»,керуючись ст.ст.6, 10, 11, 60, 61, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,0342 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) житлового будинку по АДРЕСА_1 (кадастровий номер ділянки 8536600000:01:011:0033).

Скасувати рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності наземельну ділянку, площею 0,0342 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) житлового будинку по АДРЕСА_1 (кадастровий номер ділянки 8536600000:01:011:0033)

Визнати недійсним недійсним державний акт від 05 червня 2007 року реєстровий № 010766000187 на земельну ділянку, площею 0,0342 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) житлового будинку по АДРЕСА_1 (кадастровий номер ділянки 8536600000:01:011:0033).

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м.Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя