Постанова

від 05.08.2013 по справі 801/5498/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 серпня 2013 р. (16:04) Справа №801/5498/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Москаленка С.А., за участю секретаря судового засідання Токарєвої Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом

Сільського комунального підприємства "Побєдне"

до Державної екологічної інспекції в АР Крим

про визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

Сільське комунальне підприємство "Побєдне" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції в АР Крим про визнання протиправним та скасування припису №38/14п від 19.04.2013 року.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні адміністративного позову та пояснив, що підприємство вже має дозвіл на спеціальне водокористування, а також не перевищувало платежу за розміщення відходів у розмірі більше 10 гривень за рік, тому звільняється від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та надав пояснення, що на момент проведення перевірки у позивача не було підстав для видобування підземної води для централізованого або нецентралізованого водопостачання без отримання спеціального дозволу на користування надрами, а також зазначив, що позивачем не ведеться первинний облік кількості, типу та складу відходів, що, на думку Інспекції, свідчить про фактичну можливість утворення відходів та необхідність утворення ліміту на утворення та розміщення відходів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

Посадовою особою відповідача проведено перевірку позивача з дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсі щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, про що складено акт перевірки від 17.04.2013 року.

На підставі акту перевірки посадовою особою відповідача прийнято припис від 19.04.2013 року № 38/12, відповідно до якого з метою усунення порушень природоохоронного законодавства, норм та правил з охорони навколишнього природного середовища позивача було зобов'язано:

1. відповідно до ст.20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» розробити план організаційно-технічних заходів з усунення виявлених порушень, затвердити його в встановлено порядку. Копію плану надати до сектору екологічного контролю природних ресурсів Північно-Кримського регіону;

2. відповідно до ст.19, 21, 23 Кодексу України «Про надра» отримати спеціальний дозвіл на користування ділянкою надр (вода підземна);

3. відповідно до п. «а» ч.1 ст.32, ч.4 ст.33 Закону України «Про відходи», постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 року №1218 отримати дозвіл та ліміт на утворення та розміщення відходів;

4. відповідно до ст.17, 33 Закону України «Про відходи», наказу Мінприроди України від 07.07.2008 року №342 вести первинний поточний облік за встановленою формою 1-ВТ кількості, типу та складу відходів, які утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, знищуються і видаляються підприємством;

5. відповідно до ст.26,27 Закону України «Про відходи», постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.1999 року №2034 виконати інвентаризацію створюваних на підприємстві відходів, розробити реєстрові карти, паспорта на всі створювані на підприємстві відходи.

Не погодившись з правомірністю припису, позивач звернувся до суду з вимогою про його скасування.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Критерії правомірності рішення суб'єкта владних повноважень визначені ст.2 КАС України, частиною 3 якої встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Розглянувши правомірність винесення п.2 припису щодо отримання спеціального дозволу на користування ділянкою надр (вода підземна), суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.13 Конституції України, ч.ч.1, 2 ст.148 Господарського кодексу України, ч.ч.1,3 ст.324 Цивільного кодексу України водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу є об'єктами права власності Українського народу; кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" води підлягають державній охороні і регулюванню використання на території України.

Відповідно до ч.4 ст.148 Господарського кодексу України правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (вод) встановлюється законами.

Згідно ч.2 ст.2 Водного кодексу України, ст.2 Закону України про охорону навколишнього природного середовища", водні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.42 Водного кодексу України, водокористувачами в Україні можуть бути підприємства; водокористувачі можуть бути первинними і вторинними; первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води; вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Крім того, згідно ч.1 ст.149 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно ст.151 Господарського кодексу України, суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах); порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Правовідносини з приводу використання водних ресурсів держави регулюються нормами Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Водного кодексу України, Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", Кодексом України "Про надра" та іншими законодавчими актами.

За своєю правовою природою спеціальне водокористування відноситься до сфери господарювання, оскільки його призначенням є регулювання господарських відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності з надання послуг водопостачання між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання: споживачами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також громадянами (ст. 1-3 ГК України).

Згідно ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та ст. 48 Водного кодексу України використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального та спеціального використання природних ресурсів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами для задоволення питних потреб населення тощо.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, згідно ст. 49 Водного кодексу України.

Водні відносини в Україні відповідно до ч. 2 ст.2 Водного кодексу України регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Водного кодексу України, завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів відповідно до ст. 18 Водного кодексу України полягає в забезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства.

Водокористування відповідно до ст. 46 Водного кодексу України може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Спеціальне водокористування відповідно до ч.1 ст.49 Водного кодексу України здійснюється на підставі дозволу.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування відповідно до ч.4 цієї ж статті затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.9 ч.1 ст.44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Відповідно до ст. 49 Водного кодексу України використання поверхневих і підземних водних ресурсів здійснюється на підставі дозволу на спеціальне використання водних ресурсів. Порядок його видачі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. N 321.

Відповідно до ст. 16 Кодексу України про надра спеціальні дозволи на користування надрами надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам для користування надрами.

Відповідно до ст. ст. 14, 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу відповідно до ч. 1 ст. 19 КУпН.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Кодексу України про надра, користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 21 Кодексу України про надра, надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, державного комітету України по нагляду за охороною праці та Міністерства охорони здоров'я України на місцях.

Таким чином, для видобування прісних підземних вод необхідно отримати спеціальний дозвіл, під яким в контексті приписів ст. 3 Кодексу України про надра слід розуміти дозвіл на спецводокористування.

Статтею 39 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначений перелік природних ресурсів загальнодержавного значення, відповідно до якого підземні води та корисні копалини є окремими видами таких природних ресурсів.

Відповідно до положень ст. 2 Кодексу України про надра, до його завдань відноситься регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Згідно з положеннями ст. 3 Кодексу України про надра, гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них, а земельні, лісові та водні відносини регулюються відповідним законодавством України.

Таким чином, законодавством, яке регулює правовідносини в сфері використання водних ресурсів на України є Водний кодекс України, у відповідність до якого має бути приведене інше законодавством, яким регулюються таки відносини.

Згідно з п.2 постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Водного кодексу України" до приведення законодавства України у відповідність із Водним кодексом України законодавчі та інші нормативні акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу. Водний кодекс України діє з 13.06.1995 р., тобто після набрання чинності Кодексу України про надра.

Стаття 49 Водного кодексу України визначає, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. При цьому спеціальне водокористування не пов'язане з дотриманням Кодексу України про надра. Використання підземних вод погоджується з Державною геологічною службою.

З аналізу наведеного вище законодавства, суд дійшов висновку, що для спеціального водокористування достатньо лише дозволу, наданого на виконання вимог ВК України.

Судом встановлено, що позивачем отримано у Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища дозвіл на спеціальне водокористування від 18.06.2011 року УКР-КРЫ №1315 строком дії до 01.05.2015 року (а.с.26-29). Зазначений дозвіл був наданий відповідачу під час перевірки, про що останнім зазначалося в акті перевірки та досліджено під час розгляду справи.

Отже, пункт 2 припису щодо порушення позивачем вимог Кодексу України про надра в частині необхідності отримання спецдозволу на користування надрами при провадженні господарської діяльності є безпідставним та не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи.

Розглянувши правомірність винесення п.3 припису про отримання дозволу та ліміт на утворення та розміщення відходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.14.1.223 п.14.1 ст.14 ПК України розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Статтею 1 Закону України «Про відходи» встановлено, що відведені місця чи об'єкти це місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Відповідно до ч.4 ст.33 Закону України «Про відходи» зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Згідно п. «а» ч.1 ст.32 Закону України «Про відходи» з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів. Ліміти на обсяги утворення і розміщення побутових відходів не встановлюються.

Відповідно до ст.55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Пунктом Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. N 1218 (далі - Порядок №1218) передбачено, що ліміт на утворення відходів це максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи (далі - власник відходів) є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території. Ліміт на розміщення відходів - обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях.

Відповідно до п.8 Порядку №1218 власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники тільки побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів як вторинної сировини, які провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Рішенням виконавчого комітету Побєдненської сільської ради №23 від 29.03.2012 року покладено на Сільське комунальне підприємство "Побєдне" виконання послуг зі збору та вивозу твердих побутових відходів з території с. Побєдне, покладено обов'язок укласти договори з населенням, підприємствами та організаціями с. Побєдне про надання послуг зі збору та вивозу твердих побутових відходів.

Між позивачем та ТОВ «Крим-Конкорд» укладено договір від 17.09.2012 року, відповідно до якого контрагент позивача зобов'язується приймати відходи для подальшої утилізації з видачею довідки про обсяг прийнятих доходів.

Між позивачем та ТДВ «Кримвторцветммет» укладено договір від 06.12.2012 року, відповідно до якого контрагент позивача приймає та сплачує металолом.

Між позивачем та малим комунальним підприємством «Варіант» укладено договір №15/4/1 від 28.12.2010 року на користування міським звалищем.

Таким чином, відходи, які створюються на підприємстві позивача та отримуються внаслідок надання послуг на території с. Побєдне, постійно не розміщуються на підприємстві, тому позивач не здійснює платежі за розміщення відходів. Зазначені обставини підтверджуються даними податкової декларації з екологічного податку за 1-4 квартали 2012 року, 1 квартал 2013 року, у п.1.1.4 показнику сум нарахованого податкового зобов'язання з екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах підприємство не задекларовано податкового зобов'язання.

З огляду на викладене, на позивача розповсюджується положення п.8 Порядку №1218 про звільняється від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, оскільки річна сума платежів за розміщення відходів позивача не перевищує 10 гривень, тому висновки позивача щодо протиправності прийняття п.3 припису щодо отримання дозволу та ліміту на утворення та розміщення відходів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розглянувши правомірність винесення п.4,5 припису про ведення первинного поточного обліку по встановленій формі 1-ВТ кількості, типу та складу відходів, які утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, знищуються і видаляються підприємством, а також про виконання інвентаризації створюваних на підприємстві відходів, розробити реєстрові карти, паспорта на всі створювані на підприємстві відходи, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. «г» ст.17 Закону України «Про відходи» суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.

Відповідно до п.3 наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження типової форми первинної облікової документації N 1-ВТ "Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари" від 07.07.2008 року N 342 первинний облік за типовою формою та Інструкцією, затвердженими цим наказом, здійснюється юридичними особами всіх форм власності, видів економічної діяльності та організаційно-правових форм господарювання, фізичними особами-підприємцями, у діяльності яких утворюються відходи та використовуються пакувальні матеріали й тара.

Статтею 26 Закону України «Про відходи» передбачено, що Державному обліку та паспортизації підлягають в обов'язковому порядку всі відходи, що утворюються на території України і на які поширюється дія цього Закону.

Державний облік та паспортизація відходів здійснюються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Система і форми звітності, порядок надання і використання відповідної інформації про відходи, а також порядок перегляду їх номенклатури розробляються на основі державного класифікатора відходів і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики, за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, та інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про відходи» з метою забезпечення збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про об'єкти утворення, оброблення та утилізації відходів ведеться їх реєстр, в якому визначаються номенклатура, обсяги утворення, кількісні та якісні характеристики відходів, інформація про поводження з ними та заходи щодо зменшення обсягів утворення відходів і рівня їх небезпеки.

Реєстр об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів ведеться на підставі звітних даних виробників відходів, відомостей уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Порядок ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. N 2034 (далі - Порядок №2034), цей Порядок встановлює єдині правила ведення державного обліку та паспортизації відходів, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, діяльність яких пов'язана з утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними (далі - підприємства).

Відповідно до п.4 Порядку №2034 первинний облік відходів ведуть підприємства відповідно до типових форм первинної облікової документації (картки, журнали, анкети) з використанням технологічної, нормативно-технічної, планово-економічної, бухгалтерської та іншої документації. Відомості для первинного обліку відходів, що заносяться до зазначених документів, обумовлюються системою показників, необхідних для заповнення форм державної статистичної звітності та ведення паспорта відходів.

Пунктами 7,8 Порядку №2034 передбачено порядок проведення підприємствами інвентаризації та паспортизації відходів.

Відповідно до п.7 Порядку №2034 інвентаризація відходів проводиться на загальних методологічних засадах відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. N 250.

Відповідно до п.8 Порядку №2034 паспортизація відходів ведеться підприємствами з метою їх вичерпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними. Паспортизація відходів передбачає складення і ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до державного класифікатора ДК 005-96 "Класифікатор відходів".

Із системного аналізу вищевказаних норм слідує, що усі суб'єкти господарювання незалежно від форм власності та підпорядкування зобов'язані вести первинний облік за встановленою формою кількості, типу, складу відходів, які утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, проводити їх інвентаризацію та розробляти реєстрові карти та паспорта на усі відходи, які утворюються.

Оскільки позивач є підприємством яке має на своєму балансі транспортні засоби, нерухоме майно та здійснює виробничу діяльність, що представниками сторін не заперечувалося у судовому засіданні, позивач зобов'язаний вести відповідний облік відходів за встановленою формою.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що п.4,5 оскаржуваного припису прийнято відповідачем з дотриманням вимог діючого законодавства, а тому позовні вимоги в зазначеній частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним п.1 припису про розробку плану організаційно-технічних заходів з усунення виявлених порушень, затвердження його в встановлено порядку, суд зазначає, що такі позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку із тим, припис в цій частині не порушує прав позивача. В обґрунтування зазначеного припису відповідач посилається на ст.20-2 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», яка містить компетенцію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища, а отже не призводить до будь-яких правових наслідків відносно позивача.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши норми діючого законодавства, суд прийшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 17,20 грн., які сплачені до бюджету згідно до платіжного доручення №1613 від 21.05.2013 року, підлягають стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 05.08.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 160 КАС України постанову складено у повному обсязі 09.08.2013 року.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.71, 94, 122,158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними і скасувати п.2,3 припису Державної екологічної інспекції в АР Крим №38/14п від 19.04.2013 року.

3. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути на користь Сільського комунального підприємства "Побєдне" (ідентифікаційний код 32608038) витрати зі сплати судового збору у розмірі 17,20 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної екологічної інспекції в АР Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Москаленко С.А.