Рішення

від 28.08.2013 по справі 901/2491/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.08.2013 Справа № 901/2491/13 За позовом Публічного акціонерного товариства «Волинь-цемент»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія»

про стягнення 305 049,21 грн.

Суддя І.К. Осоченко

Представники:

від позивача - Скарбарчук О.Г., довіреність № 2188-Юр від 06.08.2013, представник, паспорт СР 219594 виданий 19.05.1997;

від відповідача - Яловега К.А., довіреність № б/н від 27.08.2013, представник, паспорт АР 458046 виданий 11.10.2011

СУТЬ СПОРУ : Публічне акціонерне товариство «Волинь-цемент» - позивач, звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія», в якій просить суд стягнути з відповідача 305 049,21 грн. надмірно сплаченої попередньої оплати за договором №1.10.0.1.2130/086 від 15.02.2011.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст. ст. 15, 16, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що 15.02.2011 між сторонами був укладений договір №1.10.0.1.2130/086, за яким відповідач зобов'язується оставити позивачу шлам «Продукт залізовмісний ТУУ 13.1-32993108-001-2008 виробництва ТОВ «Керченське рудоуправління».

Як вбачається з тексту позову, пунктом 5.2 вказаного Договору передбачалися наступні умови оплати:

- передоплата в розмірі вартості залізничного тарифу на перевезення партії продукції запланованої до поставки протягом календарного місяця;

- оплата з відстрочкою, протягом 5-ти днів з моменту отримання партії продукції на залізничній станції Здолбунів Львівської залізниці протягом в розмірі вартості продукції фактично поставленої Відповідачем.

Позивач зазначив, що за період з 18.02.2011 по 30.09.2011 Позивач сплатив Відповідачу 1 665 876,63 грн. (у т.ч. 1 306 428,00 грн. залізничного тарифу та 359 448,63 грн. за продукцію).

Відповідач за період з 23.02.2011 по 21.09.2011 поставив Позивачу продукцію загальною вартістю 1 360 827,42 грн. ( у т.ч. 951 179,40 грн. залізничного тарифу сплаченого Відповідачем та 409 648,02 грн. вартості продукції) (копії видаткових накладних додаються).

Після 21.09.2011 року будь-які поставки за договором №1.10.0.1.2130/086 від 15.02.2011 припинилися.

Таким чином в позові зазначено, що з урахуванням різниці між дебіторською заборгованістю Позивача за надмірно сплачений залізничний тариф та кредиторською заборгованістю за отриману продукцію станом на 15.04.2013 року за договором №1.10.0.1.2130/086 від 15.02.2011 року зберігається кредиторська заборгованість Відповідача в розмірі 305 049,21 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

27.08.2013 до суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити.

Вказаний відзив був прийнятий судом до розгляду.

28.08.2013 до господарського суду Автономної Республіки Крим надійшла зустрічна позовні заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» до Публічного акціонерного товариства «Волинь-цемент», в якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» просить суд зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Волинь-цемент» виконати умови договору поставки №1.10.0.1.2130/086 від 15.02.2011, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» та Публічним акціонерним товариством «Волинь-цемент» та прийняти від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» продукцію «Продукт залізовмісний» ТУ У 13.1-32993108-001-2008 виробництва ТОВ «Керченське радіоуправління» на суму 305 049,21 грн.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.08.2013 зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» повернута без розгляду на підставі п. 4 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 28.08.2013 суд розпочав розгляд даної справи по суті.

Позивач у судовому засіданні 28.08.2013 надав суду клопотання про приєднання документів до матеріалів справи, яке судом задоволено.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального пристрою в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд

В С Т А Н О В И В:

15.02.2011 між Публічним акціонерним товариством «Волинь-Цемент» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» (Постачальник) було укладено Договір поставки №1.10.0.1.2130/086 (а. с. 15-19), на підставі п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти у власність і оплатити шлам «Продукт залізовмісний ТУУ 13.1-32993108-001-2008 виробництва ТОВ «Керченське рудоуправління» (Продукція), на умовах визначених у даному Договорі.

Відповідно до п. 5.1 Договору оплата за Продукцію яка поставляється за даним Договором, здійснюється Покупцем на підставі відповідного рахунку-фактури, виданого Постачальником (у тому числі переданого по факсу чи по електронній пошті), шляхом безоблікового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Згідно з п. 5.2 Договору Покупець оплачує Продукцію у наступному порядку:

5.2.1. 100 % вартості залізничного тарифу, який заплановано до поставки протягом календарного місяця партії Продукції Покупець оплачує в порядку передоплати, протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури від Постачальника;

5.2.2. 100 % вартості фактично отриманої партії Продукції Покупець оплачує в порядку відстрочки платежу, протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання вказаної партії на станції Здолбунів Львівської ж. д. і рахунки-фактури від Постачальника.

З наявних в матеріалах справи специфікацій до Договору поставки №1.10.0.1.2130/086 вбачається, що загальна вартість продукції складає 754 400,00 грн. (а. с. 20-24), а саме:

- Специфікація № 1 від 15.02.2011 на суму - 63 000,00 грн.;

- Специфікація № 2 від 28.02.2011 на суму - 189 000,00 грн.;

- Специфікація № 3 від 30.06.2011 на суму - 98 000,00 грн.;

- Специфікація № 4 від 29.07.2011 на суму - 171 500,00 грн.;

- Специфікація № 5 від 31.08.2011 на суму - 102 900,00 грн.;

- Специфікація № 6 від 07.05.2012 на суму - 130 000,00 грн.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що за порушення Покупцем строків оплати Продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від вартості поставленої, але неоплаченої в строк Продукції.

Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до пункту 10.3 Договору він вступає в силу з 15 лютого 2011 року та діє до 31 грудня 2011 року , а в частині оплати - до повного виконання.

Отже, на даний час Договір поставки №1.10.0.1.2130/086 закінчив свою дію.

На виконання умов Договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 1 665 876,63 грн. (у тому числі залізничний тариф у розмірі 1 306 428,00 грн., продукція у розмірі 359 448,63 грн.), що підтверджується платіжними дорученнями згідно з призначенням платежу (а. с. 53-92).

Відповідачем була поставлена позивачу Продукція, а позивачем прийнята Продукція на суму 1 360 827,42 грн. (у тому числі залізничний тариф у розмірі 951 179,40 грн., продукція у розмірі 409 648,02грн.), що підтверджується видатковими накладними (а. с. 25-52).

Таким чином, у зв'язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 305 049,21 грн. за Договором поставки №1.10.0.1.2130/086 від 15.02.2011, що й стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення надмірно сплаченої попередньої оплати у розмірі 305 049,21 грн. в примусовому порядку.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню на таких підставах.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Приписами частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.

Матеріалами справи підтверджується факт наявності надмірно сплаченої попередньої оплати товару відповідачу у розмірі 305 049,21 грн. отже дана сума попередньої оплати товару повинна бути стягнута з відповідача на користь позивача.

При цьому суд приймає до уваги, що у зустрічній позовній заяві, яка судом була повернута без розгляду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» фактично визнало суму 305 049,21 грн., заявивши позовну вимогу про зобов'язання Публічне акціонерне товариство «Волинь-цемент» виконати умови договору поставки №1.10.0.1.2130/086 від 15.02.2011, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» та Публічним акціонерним товариством «Волинь-цемент» та прийняти від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» продукцію «Продукт залізовмісний» ТУ У 13.1-32993108-001-2008 виробництва ТОВ «Керченське радіоуправління» на суму 305 049,21 грн. (копія зустрічного позову міститься у матеріалах справи).

Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем суду не надано. Відповідачем також не оспорена сума розрахунку заборгованості позивача, що відповідно до положень статті 33,34 Господарського процесуального кодексу України є його обов'язком.

Що стосується доводів відповідача, які зазначені в його відзиві на позов, то судом було встановлено, що Договір поставки №1.10.0.1.2130/086 не був пролонгований, пролонгація такого Договору є правом, а не обов'язком позивача, як сторони за таким договором.

Відносно простою вагонів з 06.10.2011 по 15.11.2011, про що зазначив відповідач у відзиві на позов, то суд звертає увагу на те, що Специфікаціями №1-6 як Додатків №1 до Договору поставки №1.10.0.1.2130/086 передбачено, що строк поставки продукції покупцю з лютого по березень, та з червня по вересень 2011 року. У даному випадку відповідач посилається на простой вагонів вже за межами строків поставки, при цьому ні яким чином не довівши суду самий факт такого простою вагонів.

Така недоведена відповідачем обставина не є і форс-мажором у зв'язку з тим, що не підтверджена висновком визначеного державою компетентного органу.

Також суд зауважує, що відповідачем не були надані суду належні докази направлення на адресу позивача Листа №169 від 02.12.2011; як пояснив представник позивача у судовому засіданні 28.08.2013 Публічне акціонерне товариство «Волинь-цемент» такого Листа не отримував.

Судові витрати на підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України суд відносить на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія».

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені у судовому засіданні 28.08.2013.

Повне рішення складено 29.08.2013.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська залізорудна компанія» на користь Публічного акціонерного товариства «Волинь-цемент» 305 049,21 грн. та судовий збір у розмірі 6 100,98 грн.

Видати наказ після вступу рішення в законну силу.

Суддя І.К. Осоченко