Постанова

від 20.08.2013 по справі 826/10830/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 серпня 2013 року № 826/10830/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Приватного підприємства "Косіба"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення №0003342240 від 12.03.2013р.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Приватного підприємства "Косіба", звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 12.03.2013р., №0003342240 на суму грошового зобов'язання на 1 362 396,00 грн. (один мільйон триста шістдесят дві тисячі триста дев'яносто шість гривень, 00 коп.).

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідач до суду не з'явився, позиції щодо розгляду даної справи не надав.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Косіба" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ДП «БАЛУ», за період: лютий, травень 2011 року та ПП «ФІЛО» за період: лютий, травень 2011 р. За результатами перевірки складено Акт від 21.02.2013 року №520/2240/13674036 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: п. 198,6 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму - 1 362 395,00 грн., в т.ч. за лютий 2011 року - на суму 675 998,00 грн., за травень 2011 року - на суму 686 397,00 грн.

Не погоджуючись з висновками викладеними в Акті перевірки Позивачем було подано Заперечення, за результатом розгляду Заперечень Податковим органом Листом від 06.03.2013 р. №3118/10/2240 було повідомлено Позивача, що висновки викладені в Акті перевірки залишенні без змін.

Податковим органом на підставі Акту перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.03.2013 року №0003342240, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 362 396,00 грн. (за основним платежем + 1 362 395,00 штрафні (фінансові) санкції 1,00 грн.).

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням Позивачем було подано скаргу до ДПС у м. Києві та до Міністерства доходів і зборів України, за результатом розгляду скарги, ДПС у М. Києві було прийнято рішення від 20.05.2013 р. №222/10/12-1-03, яким було залишено без задоволення скаргу, а податкове повідомлення-рішення без змін та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 13.06.13 р. №4866/6/9999.10.01-15, було залишено без змін скаргу, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Позивач зазначає наступне: «Щодо взаємовідносин з ПП «Філо» (код за ЄДРПОУ 31571552) та ДП «Балу» (код за ЄДРПОУ 31200601), які виступили як виконавці субпідрядних робіт на наших об'єктах будівництва, то ми стверджуємо, що по всім авансовим платежам та затвердженим актам виконаних робіт нами були отримані податкові накладні за періоди «лютий» та «травень» 2011 року в повному обсязі, що були оформлені у відповідності з вимогами ПКУ та включені до податкового кредиту за вищевказані періоди, які на момент перевірки у кількості 28 шт. знаходяться на підприємстві. Копії цих податкових накладних, які начебто відсутні на підприємстві (по ствердженню ДПІ), у кількості 28 шт., були надані, як до заперечень до Акту перевірки, так і до Скарг про перегляд податкового повідомлення - рішення від 12 березня 2013року № 0003342240, наданих до Державної податкової інспекції у м. Києві та Міністерству доходів та зборів України. Жодних висновків щодо цих суперечностей не було зроблено, а висновки Акту та Податкове повідомлення - рішення базуються на порушенні ПП «Косіба» п. 198.6 ст. 198 ПКУ, тобто включення до податкового кредиту не існуючих на підприємстві податкових накладних контрагентів ДП «Балу» та ПП «Філо». Тому Заперечуємо проти невизнання та/або неотримання органами державної податкової інспекції всіх рівнів зазначених вище податкових накладних.».

В матеріалах наявні податкові накладні, реєстри отриманих податкових накладних.

Суд звертає увагу, що Позивачем не надано договорів укладених з ДП «Балу» та ПП «Філо», актів виконаних робіт, специфікацій, виписок з банківських рахунків та інших доказів, які б підтверджували виконання робіт та прийняття даних робіт.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами не було належним чином виконано умови договорів в повному обсязі, а тому посилання Позивача на виконання сторонами всіх умов договору не підтверджується.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Судом було досліджено матеріали та встановлено, що контрагент Позивача жодного відношення до аналізу ретроспективи не має.

Враховуючи вище викладене, Суд приходить до висновку, що з даних документів не має можливості ідентифікувати осіб, які складали та здійснювали Аналітичні огляди, оскільки ні де не зазначено, хто виконував, звідки надана інформація та інше.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Судом не береться до уваги Протокол додаткової виїмки від 22.12.2011 р. наданий Позивачем, оскільки з даного протоколу не можливо встановити, на підставі якої Постанови по кримінальній справі було здійснено виїмку, та які саме договори між ким укладені були вилучені.

Крім того, з Протоколу додаткової виїмки вбачається, що було вилучено копії документів.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, аналогічна позиція викладене в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкове повідомлення-рішення прийнято з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук