Ухвала

від 20.08.2013 по справі 822/2384/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/2384/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

при секретарі: Александровій К.В.

за участю представників сторін:

представника позивача: Слизькоухого Михайла Михайловича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного виробничо-комерційного підприємства "Іпромпостач" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Приватне виробничо-комерційне підприємство "Іпромпостач" (далі - Позивач) звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14 травня 2013 року № 0000262203 щодо донарахування податку на додану вартість та № 0000282203 та щодо донарахування податку на прибуток підприємств.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 19 червня 2013 року даний позов задовольнив у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

В обґрунтуванні апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин у справі, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що контрагент позивача ТОВ "Інтако" не знаходиться за своєю адресою, та у нього відсутні виробничі потужності для здійснення даних операцій. Крім того, під час перевірки позивачем не надано документів які б підтверджували транспортування товарно-матеріальних цінностей, а також у позивача відсутні сертифікати на придбану продукцію.

З огляду на викладене, апелянт вважає, що позивачем здійснено лише документальний оборот із контрагентом з метою нарощення ціни на ТМЦ шляхом використання додаткової ланки проходження товару у даному постачанні без можливості підтвердження реального факту здійснення господарської операції.

У судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив суду відмовити у її задоволенні, посилаючись на її необґрунтованість.

Представник апелянта у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином.

З урахуванням ч. 4 ст. 196 КАС України, заслухавши думку представника позивача, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представника Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у матеріалах справи доказами, надавши їм об'єктивну юридичну оцінку, колегія суддів дійшла до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (пункт 1.1 статті 1).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що позивач 28.08.2002 року зареєстрований виконавчим комітетом Хмельницької міської ради Хмельницької області як юридична особа, та відповідно до статей 15, 16 Податкового кодексу України є платником податків, зборів.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порядок проведення перевірок встановлений главою 8 Податкового кодексу України.

Державним податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача, з питань документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Інтако» за червень 2012 року.

За результатами перевірки, державним податковим органом складено акт «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПВКП «Інпромпостач», код ЄДРПОУ 32118419, з питань документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Інтако» (код ЄДРПОУ 36371642) за червень 2012 року», № 1456/22-3/32118419 від 16 квітня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200, абзац «б» пункту 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України. Внаслідок такого порушення позивачем:

- завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19 та рядок 20.2 декларації з податку на додану вартість за червень 2012 року) на суму 312 грн.,

- завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 24 декларації з податку на додану вартість за червень 2012 року) на суму 236 грн.;

- занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за червень 2012 року на суму 2963 грн.

Також встановлено порушення підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 152.1 статті 152 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 3067 грн., в тому числі за перше півріччя 2012 року в сумі 3067 грн., в тому числі за II квартал 2012 року в сумі 3067 грн.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

-№ 0000262203/1070 від 14.05.2013 року, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в розмірі 3704 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 2963 грн., та застосував штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 741 грн.,

-№ 0000282203/1071 від 14.05.2013 року, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток в розмірі 3834 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 3067 грн., та застосував штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 767 грн.

Суд першої інстанції задовольняючи позов дійшов до висновку, що вказані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, так як за результатами проведеної перевірки не встановлено відсутність у позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість за звітний період, та права на збільшення валових витрат по податку на прибуток.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що приватне виробничо-комерційне підприємство «Інпромпостач» м. Хмельницький в якості покупця уклало з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтако» м. Харків в якості постачальника договір поставки № 0506-01 від 05 червня 2012 року.

Відповідно до цього договору поставки постачальник зобов'язується передати у власність покупця інструмент в кількості і за цінами зазначеними у специфікації, що додається до договору.

Апелянт вважає, що у договорі поставки № 0506-01 від 05 червня 2012 року відсутні істотні умови щодо предмету господарського договору, а саме: відсутня інформація про найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Також апелянт зазначив, що на підставі акту перевірки Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС «Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Інтако», код ЄДРПОУ 36371642 щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2011 року , березень-червень 2012 року» № 788/22-417/36371642 від 10.08.2012 року, бази даних АІС «Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПАУ» встановлено, що станом на 10.08.2012 року ТОВ «Інтако» має стан 9-направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

На ТОВ «Інтако» числиться лише одна працююча особа, відсутні транспортні засоби, кваліфікований персонал, основні фонди, приміщення для зберігання товару.

В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), тобто не встановлено факту реальності здійснення фінансово-господарських операцій за період 2011-2012 роки.

У видатковій накладній, отриманій позивачем від продавця в графі «одержав» відсутній підпис, не зазначено особу, що отримала товар, не вказано реквізити довіреності виписаної на отримувача товару.

Згідно системи автоматизованого співставлення на рівні ДПА України встановлено розбіжність між даними податкових зобов'язань ТОВ «Інтако» та податкового кредиту приватного виробничо-комерційного підприємства «Інпромпостач» за червень 2012 року з податку на додану вартість в сумі 3511 грн.

При перевірці встановлено відсутність актів приймання-передачі товару від постачальника покупцю, документів, що засвідчують факт перевезення товару від постачальника до покупця, сертифікатів якості на товар.

Таким чином, при здійсненні документальної перевірки встановлено лише факт здійснення документообігу між сторонами договору з метою нарощення цін на товар шляхом використання додаткової ланки проходження товару без можливості підтвердження реального факту здійснення господарських операцій.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що такі висновки державного податкового органу наведені у акті перевірки № 1456/22-3/32118419 від 16 квітня 2013 року є такими, що не відповідають встановленим обставинам у справі, враховуючи наступне.

Позивачем укладений з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтако» м. Харків в договір поставки № 0506-01 від 05 червня 2012 року.

На підставі вказаного договору позивач придбав у постачальника інструмент у червні 2012 року, та оплатив вартість товару згідно рахунку № 434062012 від 05 червня 2012 року , копія якого додана до матеріалів справи.

Від постачальника-ТОВ «Інтако» позивач отримав податкову накладну на загальну суму 21066 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 3511 грн.

Факт отримання податкової накладної підтверджується актом перевірки, поясненнями сторін, копією податкової накладної та реєстром виданих та отриманих податкових накладних за червень 2012 року.

Товар позивач отримав у постачальників згідно видаткової накладної № 0506-11 від 05 червня 2012 року.

Закуплений у постачальника товар доставлений до покупця у червні 2012 року з міста Харкова, що підтверджується крім пояснень представника позивача, поясненнями свідка ОСОБА_3 відібраними судом першої інстанції, який особисто доставив товар у запакованій господарській сумці за проханням представника позивача, оскільки перебував у місті Харкові у своїх справах. Кошти за доставку товару свідок не отримував, тому що він особисто знайомий із представником позивача-Слизькоухим М.М., відповідно не оформлялись будь-які документи на доставку в тому числі і товарно-транспортна накладна за відсутності необхідності такого оформлення. Даний факт податковим органом не спростовано та не доведено протилежне.

Згідно підпункту а) пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

Податок становить 17 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

Так як постачальник товару та покупець в період часу здійснення господарської операції були платниками податку на додану вартість, така господарська операція по постачанню товару є об'єктом оподаткування таким податком, тому постачальник товару провів оподаткування постачання товару згідно із базою оподаткування за ставкою встановленою Законом.

Підпунктами 201.1, 201.4, 201.6, 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із визначених способів.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Враховуючи, що постачання товару постачальниками відбулося, що підтверджується видатковою накладною, відповідно у постачальника виник обов'язок по формуванню податкових зобов'язань, та складенню податкової накладної, тому постачальник товару склав податкову накладну, та надав її позивачу як покупцю товару.

Позивач отриману податкову накладну відобразив у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за червень 2012 року.

Згідно із підпунктом а) пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В зв'язку з тим, що позивач отримав від постачальника податкову накладну в червні 2012 року, тому право на податковий кредит у нього виникло за червень 2012 року.

Згідно пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналізуючи вказані норми Податкового кодексу України, встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що основним документом, який підтверджує право платника податку на податковий кредит є належно виконана податкова накладна, за умови придбання товару з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, в зв'язку з чим вважає, що позивач сформував податковий кредит у червні 2012 року у повній відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Разом із тим, відповідачем при проведенні перевірки не встановлено інших джерел можливого надходження товару до позивача, хоча позивач проводив свою господарську діяльність з використанням саме такого товару після його отримання за договором поставки.

Державним податковим органом не надано жодних доказів того, що відомості в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку позивача, оформлених при виконанні зазначеного договору поставки не відповідають дійсності.

Окрім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що відсутність сертифікатів якості на товар, акту приймання-передачі товару від постачальника покупцю, документів, що засвідчують факт перевезення товару від постачальника до покупця, наявність певних недоліків у досліджених первинних документах, зокрема у видатковій накладній, не є достатніми підставами для визнання господарської операції такою, що не відбулася.

Право позивача на податковий кредит не залежить від діяльності ТОВ «Інтако», зокрема на відсутність його за місцезнаходженням та відсутність задекларованих податкових зобов'язань, тощо.

Відсутність постачальника за його місцезнаходженням була встановлені податковим органом значно пізніше господарської операції, яка відбулася між постачальником та позивачем.

Враховуючи висновки відповідача про те, що договори поставки не мають реального характеру колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети. За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатись установленою.

Аналізуючи все в сукупності суд приходить до висновку, що намір сторін у дослідженому договорі, щодо вчинення господарських зобов'язань з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, за досліджених обставин у судовому засіданні свого підтвердження не знайшов.

Доказів того, що укладений договір поставки є таким, що не має реальних наслідків відповідачем не надано, у акті перевірки не наведено.

Стаття 138 Податкового кодексу України регулює питання складу витрат та порядку їх визнання, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки не знайшли свого підтвердження висновки податкового органу про нікчемність договору поставки, колегія суддів вважає, що позивач правомірно відніс витрати понесені у зв'язку з придбанням товару за вказаним договором до складу витрат по податку на прибуток підприємств.

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, а його висновки відповідають обставинам справи, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 27 серпня 2013 року .

Головуючий Кузьмишин Віталій Миколайович

Судді Мельник-Томенко Жанна Миколаївна

Залімський Ігор Геннадійович