Постанова

від 13.08.2013 по справі 826/7919/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 серпня 2013 року 13:50 № 826/7919/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

судді Смолія І.В.

при секретарі судових засідань Мар’янченко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БВС Контакт" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дії За участю представників:

Від позивача: Пильгун О.О.

Від відповідача: Пащенко В.А.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13.08.2013р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БВС Контакт» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач), з урахуванням збільшення позовних вимог, про визнання протиправними дії ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС щодо складання Акту перевірки від 04.01.2013р. №7/1-22-20-36134371 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «БВС Контакт» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість в частині відображення податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Граньстройінвест» за період з 01.01.2009р. по 30.09.2012р.» та відображених в ньому висновків про нікчемність господарських операцій, укладених між позивачем та його контрагентами, та про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 15.01.2013 р. № 0000372220.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Граньстройінвест» (код за ЄДРПОУ 37649152) за вересень, грудень 2011р. порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності. Позивач звернув увагу на те, що відповідач неправомірно самостійно (без рішення суду) визнав недійсним договір між позивачем та зазначеним контрагентом, в силу чого оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволення позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законними та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 серпня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведена документальна невиїзна позапланова перевірка позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Граньстройінвест» за період діяльності з 01.01.2009 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено Акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «БВС КОНТАКТ» (код за ЄДРПОУ 36134371) з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість в частині відображення податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Граньстройінвест» (код ЄДРПОУ 37649152) за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2012 р. від 04.01.2013 р. № 7/1-22-20-36134371 (надалі - Акт перевірки № 7/1-22-20-36134371).

Згідно з висновками Акта перевірки № 7/1-22-20-36134371 позивачем порушено п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI зі змінами та доповненнями, внаслідок чого «БВС Контакт» занижено суму податку на додану вартість на суму 75499,76 грн. в тому числі за вересень 2011р. в сумі 70000,00 грн. за грудень на суму 5499,76 грн.

На підставі Акту перевірки № 7/1-22-20-36134371 відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення від 15.01.2013 р. № 0000372220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 94374,70 грн., з яких 75499,76 грн. - за основним платежем, а 18874,94 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач не погоджується із прийнятим податковим органом податковим повідомленням-рішенням вважає його протиправним та надуманим, а тому звернувся до суду з позовом щодо його скасування, крім того позивачем заперечується наявність у відповідача підстав для складання акту перевірки № 7/1-22-20-36134371, а тому також просить визнати протиправними дії відповідача щодо складання ату перевірки № 7/1-22-20-36134371 та відображення в ньому висновків про нікчемність господарських операцій укладених між позивачем та його контрагентом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Товариство з обмеженою відповідальністю «БВС КОНТАКТ» зареєстровано Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 11.09.2008 р., взято на податковий облік у ДПІ у Голосіївському районі ДПС 12.09.2008 р. (індивідуальний податковий номер 361343726505) та зареєстровано як платника податку на додану вартість 29.10.2008 р. згідно з Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 361343726505, яке було анульовано у зв'язку з перереєстрацією та замінено Свідоцтвом про реєстрацію платником податку на додану вартість № 361343726505 від 23.05.2012 р.

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що від ТОВ «Граньстройінвест» позивачем були отримані на підставі договору № 140911 від 14.09.2011 р. електромонтажні роботи, а саме: роботи з прокладання футлярів для електрокабелів на об'єкті «Реконструкція з надбудовою під готель нежитлової будівлі по вул. Еспланадній, 17 у Печерському районі м. Києва».

Дані послуги були використані позивачем для виконання своїх обов'язків перед замовниками.

Судом встановлено, що 08.06.2011 р. між ТОВ «БВС КОНТАКТ» та ТОВ «Будівельна компанія «Укрбудінвест» укладено договір підряду №1102м, за умовами якого ТОВ «БВС КОНТАКТ» взято на себе зобов'язання по виконанню електромонтажних робіт з монтажу систем зовнішнього електропостачання, на об'єкті «Реконструкція з надбудовою під готель нежитлової будівлі по вул. Еспланадній, 17 у Печерському районі м. Києва». Факт надання послуг підтверджується наявними в матеріалах справи підписаним між ТОВ «БВС КОНТАКТ» та ТОВ «Будівельна компанія «Укрбудінвест» актом приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 30.11.2011 р., виписаною ТОВ «БВС КОНТАКТ» на адресу ТОВ «Будівельна компанія «Укрбудінвест» податковою накладною № 3 від 14.06.2011 р. та банківськими виписками по рахунку ТОВ «БВС КОНТАКТ» в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» щодо оплати ТОВ «Будівельна компанія «Укрбудінвест» електромонтажних робіт.

Сплата ТОВ «БВС КОНТАКТ» вартості отриманих від ТОВ «Граньстройінвест» послуг підтверджується платіжними дорученнями № 368 від 30.09.2011 р., №477 від 05.12.2011 р.

Судом встановлено, що на час існування спірних взаємовідносин, контрагент позивача ТОВ «Граньстройінвест» був належними чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість.

Представник відповідача не заперечував, що за вересень-грудень 2011 року всі господарсько-фінансові операції позивача з ТОВ «Граньстройінвест» та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі, зауваження по наданих деклараціях, порядку їх оформлення відсутні.

За результатами дослідження первинних документів бухгалтерського обліку господарських операцій між ТОВ «БВС КОНТАКТ», ТОВ «Граньстройінвест» та замовниками послуг, суд дійшов висновку, що вони оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV, а податкові накладні, виписані ТОВ «Граньстройінвест» містять усі обов'язкові реквізити, передбачені ст. 201 Податкового кодексу України.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не передбачено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилання відповідача на Акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС від 13.02.2012р. №280/23-1/37649152 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Граньстройінвест» (код ЄДРПОУ 37649152) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 13.04.2011р. по 31.12.2011р», оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання договору № 140911 від 14.09.2011 р. недійсними і станом на час розгляду справи суду не надані будь-які докази про притягнення до відповідальності посадових осіб позивача.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача - ТОВ «Граньстройінвест» не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Суд критично сприймає доводи представника відповідача про нікчемність договору № 140911 від 14.09.2011 р., оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладених між позивачем та ТОВ «Граньстройінвест», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентами за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ «Граньстройінвест» з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Приймаючи до уваги вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що спричинило заниження податку на додану вартість на суму 75499,76 грн. в тому числі за вересень 2011р. в сумі 70000,00 грн. за грудень на суму 5499,76 грн.

Враховуючи наведені обставини суд приходить до переконання щодо обгрунтованості позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення у зв'язку з чим таке спірне рішення винесені ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС підлягає скасуванню.

Також Судом встановлено, що позивачем заявлено вимоги щодо визнання протиправними дії ДПІ у Голосіївському районі м. Києва щодо складання Акту перевірки від 04.01.2013р. №7/1-22-20-36134371 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «БВС КОНТАКТ» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість в частині відображення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Граньстройінвест» за період з 01.01.2009р. по 30.09.2012р.» та відображення в ньому висновків про нікчемність господарських операцій, укладених між позивачем та його контрагентом.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 Податкового Кодексу України - органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пп.75.1.2. п. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України - документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, як використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а такої отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Порядок проведення та підстави для проведення, документальної позапланової перевірки визначено у ст. 78 Податкового Кодексу України.

Так зокрема у відповідності до п.п. 78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється, в разі коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, за умови що платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно із 78.4 ст.78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Відповідно до п.79.1 ст.79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст.ст. 77 та 78 цього Кодексу.

Разом з тим позивачем заявлено вимогу про визнання протиправними дій відповідача що полягали у визнанні в Акті перевірки нікчемним правочину, укладеного з ТОВ «Граньстройінвест».

З даного приводу суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 14.1.7 статті 14.1 вищезазначеного Кодексу, оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення - рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

Натомість, щодо акту перевірки Податковим кодексом передбачено лише надання заперечень. Так, норми статті 86.7 передбачають, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Складання акту, та викладені в ньому суб'єктивні висновки, на переконання суду є обставиною, що не порушує охоронюваних Законом прав та інтересів позивача з огляду на те, що висновки акту перевірки є службовим документом, є носієм доказової інформації, проте, акт не може бути визнаний рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень.

Отже, в процесі розгляду справи не встановлено порушення прав та охоронюваних Законом інтересів позивача у зв'язку з складанням акту та вчинення в процесі складання даного акту відповідачем дій, які б порушували інтереси позивача., а тому в даній частині позов залишається без задоволення.

Відповідно статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 15.01.2013р. за № 0000372220.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 943,75грн., на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БВС КОНТАКТ», за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Смолій І.В.