Ухвала

від 12.08.2013 по справі 801/3198/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/3198/13-а

12.08.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/3198/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М. ) від 20.05.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримське БМУ "Укрбитпромбудмонтаж" (вул. Комунальна, б. 35, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95001)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.13р. №0000351504, №0003181501,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.05.13р. задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримське БМУ "Укрбитпромбудмонтаж" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.13р. №0000351504, №0003181501.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 19.03.13р. №0000351504, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 48867,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 12216,75грн., №0003181501, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 60340,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 12947,50грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримське БМУ «Укрбитпромбудмонтаж» (95001, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Комунальна, 35, ЄДРПОУ 33326424) за рахунок коштів на утримання Державної податкової інспекції у м. Сімферополь АР Крим ДПС 1343,71грн. судового збору.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.05.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно. Від позивача надійшло письмове заперечення на апеляційну скаргу.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримське БМУ «Укрбитпромбудмонтаж» (далі - позивач, ТОВ «Кримське БМУ «Укрбитпромбудмонтаж») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС (далі - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.13р. №0000351504, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 48867,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 12216,75грн.; №0003181501, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 60340,00грн. га за штрафними санкціями в сумі 12947,50грн.

Позивача 31.12.04р. зареєстровано державним реєстратором Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АР Крим у якості юридичної особи (а.с. 88, т.1).

Відповідно до Довідки про включення до СДРПОУ видами діяльності ТОВ «Кримське БМУ «Укрбитпромбудмонтаж» є: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель; 16.23 Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів;

23.63 Виробництво бетонних розчинів, готових для використання; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (а.с. 90, т.1).

У період з 19.02.13р. по 25.02.13р. посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Комманд» за грудень 20111 року, ПП «Ньютехнолоджи» за серпень 2010 року, жовтень 2010 року, листопад 2010 року, грудень 2010 року, Фірмою «Капітель Плюс» за грудень 2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 01.03.13р. №1363/15.4/33326424 (а.с.11-33, т.1). (далі - акт перевірки)

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3 .9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 60340,00грн., у тому числі, по періодах: 4 квартал 2010 року - 51790,00грн., 4 квартал 2011 року - 8550,00грн.; п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. З, п.п. 7.4.1 п..п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 48867,00грн., в тому числі: грудень 2010 року - 23419,00грн., листопад 2010 року - 14380,00грн., жовтень 2010 року - 3633,00грн., грудень 2011 року - 7435,00грн.

На підставі зазначених порушень відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 19.03.13р. №0000351504, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 48867,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 12216,75грн. (а.с.35, т.1) та №0003181501, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 60340,00грн. га за штрафними санкціями в сумі 12947,50грн. (а.с. 34, т.1).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат, сформованих за рахунок господарських відносин позивача щодо отримання товару і послуг від ПП «Комманд», ПП «Ньютехнолоджи», Фірми «Капітель Плюс», на загальну суму 244335,00грн., чим порушено пп. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

Також відповідач посилається на порушену кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, у тому числі, контрагентів позивача - ПП «Комманд», ПП «Ньютехнолоджи», Фірми «Капітель Плюс». Зазначено, що діяльність вказаних контрагентів позивача була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій, надання податкової ї вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру. До того ж, зазначені контрагенти не мають основний стан.

Такі висновки відповідач зробив на підставі: акту від 06.04.12р. №32/22/37081766 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Комманд», з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01,09р. по 31.03.12р.»; акту від 11.04.12р. №38/22/31095815 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки Фірми «Капітель Плюс», з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.»; акту від 23.03.12р. №179/23-4/36951648 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Ньютехнолоджи» (код ЄДРПОУ 36951648) з питань достовірності визначення показників податкової звітності за жовтень, листопад, грудень 2010 року; акту від 18.10.12р. №179/23-4/36951648 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Ньютехнолоджи» (код ЄДРПОУ 36951648) щодо перевірки правових відносин з ПП «Фрегат XXI» (код ЄДРПОУ 37172250) та ПП «Родіна XXI» (код ЄДРПОУ 37172287) за грудень 2010 року.

З наведеного відповідач дійшов висновоку, що ПП «Комманд», ПП «Ньютехнолоджи», Фірма «Капітель Плюс» проводять діяльність, спрямовану на отримання податкової вигоди шляхом формування штучного податкового кредиту з ПДВ.

У зв'язку з чим, відповідачем правочини між позивачем так контрагентами визнано нікчемними відповідно до ч.ч.1, 5 ст.203, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України, як такі, що завідомо суперечать інтересам держав и та суспільства, а також моральним засадам суспільства, при цьому як зазначає Відповідач визнання таких правочинів судом не вимагається.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року, суд вважає за необхідне керуватися нормами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі Закон №334) валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом з звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону (п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3).

Ст. 5 Закону №334 визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону №334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарах, званих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для і поновлення таких документів. (п.п. 5.3.9 п.5.3 т. 5 Закону №334)

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Встановлено, що між ГОВ «Кримське БМУ «Укрбитпромбудмонтаж» (Замовник) та Фірмою «Капітель Плюс» (Підрядник) укладено договір підряду від 02.11.10р. №963 на виконання робіт по будівництву об'єкту «Мережі водопроводу с. Первомайське Кіровського району». Термін виконання робіт - листопад-грудень 2010 року. Ціна договору складає 116274,00грн. (у т.ч. ПДВ 19379,01грн.) (а.с. 93, т.1).

Виконання зазначених робіт підтверджується актом приймання виконаних робіт за грудень 2010 року, податковою накладної о від 30.12.10р. №2680 (а.с. 97-101, 109, т.1).

Сплата вартості виконаних робіт підтверджується банківськими виписками (а.с. 173- 178, т.1).

Між ПП «Комманд» (Продавець) та ТОВ «Кримське БМУ «Укрбитпромбудмонтаж» (Покупець) укладений договір купівлі-продажу будівельних матеріалів від 02.12.11р. №614. (а.с. 94, т.1).

Отримання позивачем зазначеного товару підтверджується видатковими накладними від 07.12.11р. №2683, від 02.12.11р. №2660 та податковими накладними від 07.12.11р. №87 та від 02.12.11р. №27 на загальну суму 44612,72грн. (у т.ч. ПДВ 7435,45грн.) (а.с. 106-107, т.1).

01.08.10р. між ПП «Ньютехнолоджи» (Продавець) та ТОВ «Кримське БМУ «Укрбитпромбудмонтаж» (Покупець) укладений договір купівлі-продажу будівельних

матеріалів (а.с. 95-96, т.1).

Отримання позивачем зазначеного товару підтверджується видатковими накладними від 26.10.11р. №523, від 24.11.10р. №620, від 29.11.10р. №630, від 22.12.10р. №721, від 17.12.10р. №703, та податковими накладними від 17.12.10р. №748, від 22.12.10р. №766, від 29.11.10р. №672, від 24.11.10р. №662, від 26.10.10р. №550, на загальну суму 264635,52грн. (у т.ч. ПДВ 22052,96грн.) (а.с. 102-105, 108, 112-116, т.1).

Сплата вартості отриманого товару підтверджується банківськими виписками (а.с. 138, 157-158, т.1).

Використання зазначених будівельних матеріалів і будівельних робіт у господарській діяльності позивачем підтверджується матеріалами справи (а.с. 129-130, 133-136, 139-145, 148- 152, 154-155, 159-171, 190-215, 221, 224-226, 228-231, 234-247, т.1, а.с. 1-32, 62-145, т.2).

Враховуючи викладене позивачем сформовано та внесено до податкової звітності валові витрати за рахунок господарських операцій з ПП «Комманд», ПП «Ньютехнолоджи», Фірми «Капітель Плюс», на підставі належних документів бухгалтерського обліку, в яких відображається зміст господарської операції, таким чином у позивача відсутнє завищення валових витрат за період, що перевірявся.

Щодо обґрунтованості висновків відповідача стосовно завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ.

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу надані податкові накладні, виписані контрагентами, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагентів за укладеними договорами, а також надані видаткові накладні.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р. (далі - Закон №168) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При ньому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари і (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону №168 визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбаний платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні положення викладені в нормах Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) пері оду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почеши використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З пункту 198.2 статті 198 ПК України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженим й зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладене свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальників - ПП «Комманд», ПП «Ньютехнолоджи», Фірми «Капітель Плюс», податкових накладних, які є належним чином оформленими.

Отже, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Стосовно посилання податкового органу в Акті перевірки на матеріали кримінальної справи.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст. 72 встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити докази, якими ці обставини підтверджуються. Суд не вимагає доведення обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

Отже, суд не має підстав врахувати матеріали кримінальної справи, якщо вони не підтверджені вироком, який набрав законної сили.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Більш того, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Сумуючи вище викладене колегія суддів вважає, необґрунтованими висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за період, що перевірявся.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.05.13р. по справі № 801/3198/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко