Рішення

від 23.08.2013 по справі 255/8273/13-ц

ВОРОШИЛОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ДОНЕЦЬКА

255/8273/13-ц

Провадження 2/255/2088/2013

Справа 255/8273/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2013 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого - судді Орєхова О.І.,

при секретарі - Лещенко М.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання право власності на частку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання право власності на частку, посилаючись на наступні обставини.

09.09.2010 року між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 укладено договір жупівлі-продажу прав засновника (власника) Малого приватного виробничого підприємства «Альянс», посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі №5940.

Відповідно до п.1.1. цього договору Продавець - ОСОБА_2 передав за плату у власність Покупця - ОСОБА_4 права засновника (власника) МПВП «Альянс» (код ЄДРПОУ 19384799), що виражається у 100 % статутного капіталу цього приватного підприємства.

Позивач вважає, що укладення цього договору суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства. Зокрема, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Згідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно пінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Позивач з Відповідачем-1 двічі в період з жовтня 1986 року по травень 1990 року та з серпня 1996 року по липень 2008 року перебували в зареєстрованих шлюбах. З травня 1990 року по серпень 1996 року вони продовжували проживати однією родиною. Факт спільного проживання встановлено рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 17.10,2012р. в справі № 2/532/675/2012 рік.

МПВП «Альянс» засновано 31.07.1991 року одноосібно ОСОБА_2 в цей час Позивач проживала з ним однією сім'єю.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Таким чином статутний каптал МПВП «Альянс» сформований за спільний рахунок Позивача та Відповідача-1, через це МПВП «Альянс» належить їм на праві спільної сумісної власності.

Частиною другою цієї статті встановлено, що на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Тобто, вимоги ст. 65 СК України щодо надання письмової згоди на укладення договорів на розпоряджання спільним майном також поширюються на осіб, що проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі.

Позивач своєї згоди на укладення договору купівлі-продажу прав засновника (власника) Малого приватного виробничого підприємства «Альянс» не надавала.

Згідно ч. 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Також Позивач звертає увагу суду, що про укладення договору купівлі-нродажу прав засновника (власника) МПВП «Альянс» Позивач дізналася в травні 2013 року, випадково отримавши копію цього договору. До цього часу Відповідач-1 старанно приховував цю інформацію та усвідомлено приховав це при розподілі спільного майна в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, толи особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу прав засновника (власника) Малого приватного виробничого підприємства «Альянс» від 09.09.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі №5940 ( а. с. 2-4 ).

24.07.2013 року представником позивача надано заява про зміну предмету позову, в якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу прав засновника (власника) Малого приватного виробничого підприємства «Альянс» від 09.09.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі №5940 та визнати право власності на 50% статутного капіталу Малого приватного виробничого підприємства «Альянс» за ОСОБА_3 ( а. с. 25-26 ).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності підтримав позовну заяву та уточнену заяву, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві уточненій заяві та просив суд задовольнити вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог позивачки, просив суд відмовити позивачці ОСОБА_3 в задоволенні вимог в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з»явився, надав до суду заяву, в якій просив суд засідання 23.08.2013 року провести без його участі та в позові ОСОБА_3 відмовити.

Суд, вислухавши представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_3 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленному цим Кодеком, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Судом встановлені наступні обставини.

09.09.2010 року між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу прав засновника (власника) Малого приватного виробничого підприємства «Альянс», посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі №5940.

Відповідно до п.1.1. цього договору Продавець - ОСОБА_2 передав за плату у власність Покупця - ОСОБА_4 права засновника (власника) МПВП «Альянс» (код ЄДРПОУ 19384799), що виражається у 100 % статутного капіталу цього приватного підприємства.

Позивачка ОСОБА_3 вважає, що укладення цього договору суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства. Зокрема, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Тому, вважає, що договір купівлі-продажу прав засновника (власника) Малого приватного виробничого підприємства «Альянс» від 09.09.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі №5940 повинен бути визнаний судом недійсним, а за нею визнано право власності на 50% статутного капіталу Малого приватного виробничого підприємства «Альянс».

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відпоідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 статті 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 статті 57 ЦПК України ці данні встановлюються на підставі сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обгрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року у порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи, пов»язані зі створенням, діяльністю, управлінням інших суб»єктів господарювання, які не є господарськими товариствами ( кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо ), якщо стороною у спорі є фізична особа.

Відповідно до ст. 3 СК України, сім»ю складають особи, які спільно проживають, пов»язані побутом, мають взаємні права та обов»язки.

Згідно із ч. 1 ст. 22 КпШС України, який діяв до 1 січня 2004 року, але був чинний на час набуття сторонами спірного майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Згідно ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить подружжю на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо ) самостійного заробітку ( доходу ). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім»ї, створює обов»язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім»ї.

Згідно ст.70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто, вимоги ст. 65 СК України щодо надання письмової згоди на укладання договорів на розпорядження спільним майном також поширюються на осіб, що проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбі.

Право подружжя на поділ майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними ( частини перша, друга статті 71 СК України ), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки ( частина друга статті 364 ЦК України ).

Відповідно до ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Встановлено, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 двічі у період з жовтня 1986 року по травень 1990 року та з серпня 1996 року по липень 2008 року перебували в зареєстрованих шлюбах, що не спростовано сторонами.

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 17 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об»єктом спільної сумісної власності, позовні вимоги задоволені, визнано будинок АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності за кожним на ? частки будинку АДРЕСА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 171 гривня.

З вказаного судового рішення вбачається, що в судовому засіданні встановлено, що з травня 1990 року до 15.08.1996 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали однією родиною, що підтвердили допитані в судовому засіданні свідки.

Вказане судове рішення набуло чинності 27 жовтня 2012 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Встановлено, що під час проживання однією сім»єю без шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які на той час не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому, було засновано 31.07.1991 року Мале приватне виробниче підприємтво «Альянс» ОСОБА_2.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Отже, приватне підприємство ( або його частина ) засноване одним із подружжя, - це окремий об»єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, що виділене з їх спільної сумісної власності, і це дає підстави для висновку про те, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об»єктом їх спільної сумісної власності.

У частині 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного Суду України роз»яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу ( статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України ), відповідно до частини 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати ( виключені з цивільного обороту ), незалежно від того, на ім»я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317 ч.1 ЦК України ( в редакції 2004 року ) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України ( в редакції 2004 року ) власник володіє, користується, та розпоряджається своїм майном на свій розсуд. Власник майна має право вчиняти що до свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Встановлено в судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_2 скрив від позивачки ОСОБА_3 той факт, що під час їхнього сумісного проживання без шлюбу, відповідач ОСОБА_2 став засновником підприємства, де статутний капітал був сформований за спільний рахунок позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2, про що позивачка випадково дізналася лише у травні 2013 року коли отримала копію оскаржувального договору.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_3 не надавала своє згоди відповідачу ОСОБА_2 на укладання останнім договору купівлі-продажу прав засновника МПВП «Альянс».

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України.

Як зазначено у ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорювальний правочин ).

Згідно ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання право власності на частку є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати при зверненні до суду у сумі 344,10 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 22 КпШС України, ст.ст. 3, 60, 63, 65, 69, 70, 74 СК України, ст.ст. 16, 203, 204, 215, 216, 317, 319, 372 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 10, 11, 15, 57, 58, 59, 60, ч. 3 ст. 61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року, постановою Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання право власності на частку, - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу прав засновника ( власника ) Малого приватного виробничого підприємства «Альянс» від 09.09.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі № 5940.

Визнати право власності на 50% статутного капіталу Малого приватного виробничого підприємства «Альянс» за ОСОБА_3.

Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 судовий збір у сумі 344,10 гривень ( триста сорок чотири гривні десять копійок ).

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд міста Донецька шляхом подачі протягом 10 днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, однак не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення можуть оскаржити рішення суду до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд міста Донецька шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його отримання.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О.І. Орєхов