Рішення

від 29.08.2013 по справі 2703/10235/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

29.08.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22ц/797/1973/2013 Головуючий в першій

Категорія 51 інстанції Рубан М.В.

Доповідач в апеляційній

інстанції Андрейченко А.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Андрейченко А.А.,

суддів - Єфімової В.О., Саліхова В.В.,

за участю:

секретаря - Пасічник Г.В.,

позивача - ОСОБА_3,

представника позивача - ОСОБА_4,

представника відповідача - Никифорової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу представника відповідача Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж" - Никифорової Ольги Максимівни на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 05 червня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж" про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж" (далі ДП МОУ „102 підприємство електричних мереж") про поновлення її на посаді інженера першої категорії та стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи з розрахунку середньомісячної заробітної плати позивача за кожен місяць вимушеного прогулу, а також стягнення моральної шкоди.

Вимоги позову мотивовані тим, що позивач працювала на посаді інженера першої категорії в ДП МОУ „102 підприємство електричних мереж", з якої 20 серпня 2012 року була звільнена у зв'язку із скороченням чисельності робітників, однак фактично скорочення чисельності робітників не відбулося, з наявними вакансіями її не ознайомили, письмові відмови від вакантних посад нею також не складалися, тому позивач вважає, що її звільнили незаконно. Також незаконні дії відповідача спричинили позивачу моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях та переживаннях в наслідок безпідставного звільнення.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 05 червня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволений. Скасований наказ №262-к від 20.08.2012 року про звільнення ОСОБА_3 з 20.08.2012 року у зв'язку із скороченням чисельності робітників. Остання поновлена на роботі на посаді інженера 1 категорії договірного відділу ДП МОУ „102 підприємство електричних мереж" з 20.08.2012 року. З відповідача на користь ОСОБА_3 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 64 917,78 грн. без врахування податків та інших обов'язкових платежів, а також моральна шкода в розмірі 1 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в розмірі місячного платежу в сумі 6035,06 грн. допущено до негайного виконання. З відповідача на користь держави стягнутий судовий збір в сумі 756,48 грн.

Представник відповідача подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд не прийняв до уваги той факт, що відповідачем були дотримані всі умови, що передують звільненню працівників за п.1 ст.40 КЗпП України, зокрема, проведено узгодження скорочення чисельності працівників з профспілковим комітетом у строки, встановлені колективним договором, розглянуто питання про переважне право вивільнювальних працівників на залишення на роботі в порядку ст.42 КЗпП України, при цьому в профспілковий комітет надані відомості про кваліфікацію та досвід роботи співробітників, які вивільняються; здана звітність про планове та фактичне вивільнення працівників в терміни, передбачені законодавством України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач працювала у ДП МОУ „102 підприємство електричних мереж" з 01.02.2010 року інженером, з 02.08.2010 року - інженером 1 категорії договірного відділу.

Наказом №111-к від 19.06.2012 року у зв'язку зі змінами в організації виробництва і труда позивач повідомлена про можливе звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України, а також запропонована робота за наявними вакансіями згідно з штатним розписом відповідно до списку, що надається до наказу.

В цей же день позивач ознайомлена з зазначеним наказом.

20.08.2012 року профспілковим комітетом підприємства дана згода на скорочення конкретних посад, в тому числі посади інженера 1 категорії договірного відділу, на якій працювала позивач.

Наказом №262-К від 20.08.2012 року позивач звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний у випадку змін в організації виробництва і праці.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці відповідачем не були до дотримані установлені законом гарантії при розірванні трудового договору, зокрема, щодо переважного права залишення на роботі.

Однак з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та не засновані на нормах матеріального права.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам, наданим відповідачем щодо фактичного та реального скорочення на підприємстві конкретних посад, в тому числі посади інженера 1 першої категорії, яку займала позивач, станом на 20.08.2012 року, коли позивач була звільнена.

Замість цього суд вдався до перевірки доцільності звільнення позивача - інженера 1 категорії договірного відділу, і залишення на роботі ОСОБА_6 - інженера договірного відділу, тобто працівника з меншою кваліфікацією, та прийшов до помилкового висновку про переважне перед ОСОБА_6 право позивача на залишення на роботі.

Разом з тим, як було зазначено вище, позивач була звільнена у зв'язку із скороченням саме її посади.

З матеріалів справи також вбачається, що після звільнення позивача наказом №292-К від 31.08.2012 року внесені зміни до штатного розпису, а саме, скорочені дві одиниці інженерів договірного відділу, тобто фактично ліквідований договірний відділ, а інженер ОСОБА_6 - переведена у інший відділ - групу із роботи зі споживачами.

Трудовим законодавством не передбачене переважне право на залишення на роботі в таких випадках, і взагалі не передбачене переважне право на працевлаштування.

Крім того, посади, на яку переведена ОСОБА_6, на момент звільнення позивача не існувало.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис нормативно закріплено щодо підприємств та їх об'єднань у ч. 3 ст. 64 ГК України. Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення, але не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Причому, власник або уповноважений ним орган на свій розсуд має право чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, чисельність одних посад зменшити, здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації,, збільшити чисельність інших посад.

Між тим суд першої інстанції не дав належної оцінки наданим відповідачем доказам зменшення чисельності посад помічника директора з кадрів та загальних питань, інженера 1 категорії договірного відділу, інженера служби охорони труда, бухгалтера у зв'язку з необхідністю і послідуючим (після звільнення позивача) збільшенням чисельності робочих спеціальностей, що пов'язано зі зміною виду діяльності підприємства.

Стосовно позивача відповідачем виконані вимоги трудового законодавства щодо попередження про майбутнє звільнення з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП; завчасне сповіщення і отримання згоди профспілкового комітету та таке звільнення; надання відомостей про наявні вакантні посади.

Будучи попередженою про звільнення за два місяці, ознайомленою зі списком вакантних посад, позивач не реалізувала своє право дати згоди і подати заяву про переведення на іншу посаду.

При цьому суд першої інстанції дав правильну оцінку доводам позивача про те, що зі списком вакантних посад вона не була ознайомлена. Позивач не спростовує і підтверджується матеріалами справи ознайомлення позивача з наказом, додатком до якого є зазначений список. Зауважень щодо відсутності списку під час ознайомлення з наказом останній не містить, докази послідуючих заяв на ім'я директора підприємства про ознайомлення саме зі списком до наказу, відсутні.

Вимоги про стягнення середнього заробітку і моральної шкоди є похідним від вимоги про поновлення на роботі, і оскільки незаконність звільнення не доведена, відсутні підстави для задоволення й цих позовних вимог.

Враховуючи викладене, відповідно до п.п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 313-317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу представника відповідача ДП МОУ „102 підприємство електричних мереж" - Никифорової Ольги Максимівни задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 05 червня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову до ДП МОУ „102 підприємство електричних мереж" про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий А.А.Андрейченко

Судді В.В.Саліхов

В.О.Єфімова