Рішення

від 28.08.2013 по справі 920/1318/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.08.2013 Справа № 920/1318/13

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Битмаркет" в особі

ліквідатора Діденко Євгена Сергійовича, м. Суми

про визнання договору дійсним

СУДДЯ ЗРАЖЕВСЬКИЙ Ю.О.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_3

Від відповідача: не з'явився

За участю секретаря судового засідання Логоші О.М.

Суть спору : згідно заяви б/н від 15.08.2013р. про уточнення позовних вимог позивач просить суд визнати договір купівлі-продажу майна з аукціону від 08.01.2013р. дійсним та визнати право власності за ФОП ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - сторожка, літ."А-1", загальною площею 3,2 м.кв., з огорожею, № 1, 228м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та розташоване на земельній ділянці площею 0,3588 га за кадастровим номером: 59 10 13 63 00 1200 600 19.

Відповідач відзив на позовну заяву суду не надав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив:

08 січня 2013 року між відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Битмаркет», в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Діденко Є.С. (продавець) та позивачем - Фізичною особою-підприємцем

ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майна з аукціону. Сторони договору досягли домовленості з усіх істотних умов договору (предмет, ціна, порядок оплати, порядок передачі майна). Згідно цього договору відповідач передав позивачу у власність об'єкт нерухомого майна - сторожка, літ. «А-1», загальною площею 3,2 м. кв., з огорожею, №1, 228 м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3. За договором

оренди від 03 грудня 2011 року - земельну ділянку площею 0,3588 га за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною 1 статті 328 право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до частини 2 вказаної статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно п. 3 договору позивач сплатив повністю відповідачу вартість предмету договору в сумі 11 460,00 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією до приходно-касового ордеру № 1 від 25.12.2012 року та № 2 від 08.01.2013 року.

Факт передачі майна підтверджується актом приймання-передачі від 08 січня 2013 року.

З огляду на викладене, позивач правомірно, відповідно до умов договору та чинного законодавства України, набув права власності на майно 08 січня 2013 року.

Згідно із частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач (продавець) не виконав вимог ст. 657 Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення договору к купівлі-продажу майна та не надав позивачу необхідної документації.

04 лютого 2013 року позивач звернувся до відповідача з листом - вимогою надати відповідні документи.

Листом від 11.02.2013р. відповідач повідомив позивача про те, що на даний час він не має можливості укласти посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна (а.с. 18)

Таким чином, в порушення вимог ст. 657 Цивільного кодексу України відповідач не надав позивачу документів для підготовки та проведення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майна, чим фактично ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майна.

Ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майна порушує право власності позивача на майно, так як унеможливлює державну реєстрацію цього права на придбане у відповідності до вимог чинного законодавства України законне володіння, користування та розпорядження ним.

Пунктом 2 ст. 220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Пунктом 3 ст. 334 ЦК України передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із частиною 1 статті 328 право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до частини 2 вказаної статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому, вимогами ч. 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. В свою чергу, відповідно до ст. 317 ЦК України, власнику належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Вказане вище нежитлове приміщення належить до нерухомих речей, що відповідає положенням ч. 1 ст. 181 ЦК України, якою передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Вимогами ч. 1 ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Здійснення права власності регламентується приписами ст. 319 ЦК України, якою, в тому числі, передбачено наступне: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

При цьому, ч. 5 та ч. 7 статті 319 ЦК України передбачено, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Підстави набуття права власності визначені вимогами ст. 328 ЦК України, якою передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, а право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», речові права (право власності) на нерухоме майно підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Відповідно до розділу 5 Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а ч. 2 вказаної статті ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено визнання права.

Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється у відповідності до вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказам Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року № 7/5, відповідно до якого така державна реєстрація прав власності здійснюється на підставі правовстановлювальних документів.

У відповідності до листа Міністерства юстиції України від 19.10.2007 року № 19-39-827, саме рішення суду є правовстановлювальним документом у разі визнання права власності судом, та саме рішення суду подається для державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, при цьому документи, що підтверджують прийняття нерухомого майна до експлуатації, не вимагаються.

Виходячи з вищенаведених норм закону, допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи позивач довів, що його позовні вимоги про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - сторожка, літ."А-1", загальною площею 3,2 м.кв., з огорожею, № 1, 228м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та розташоване на земельній ділянці площею 0,3588 га за кадастровим номером: 59 10 13 63 00 1200 600 19 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд визнати дійсним укладений між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу нерухомого майна від 08.01.2013 року, мотивуючи свої вимоги тим, що сторони домовились щодо всіх істотних умов зазначеного договору, відбулося його часткове виконання, але відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення вказаного договору.

Судом встановлено, що відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрацій, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією.

Вказана позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Таким чином, суд вважає вимоги позивача в цій частині необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати право власності за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (40000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на об'єкт нерухомого майна - сторожка, літ. «А-1», загальною площею 3,2 м. кв., з огорожею, №1, 228 м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, розташоване на земельній ділянці площею 0,3588 га за кадастровим номером: 59 10 13 63 00 12 00 600 19.

3. В частині визнання договору купівлі-продажу майна від 08.01.2013р. дійсним - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Битмаркет" (40024, м. Суми, вул. Харківська, буд. 42, код ЄДРПОУ 23641173) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (40000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) 1720 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 02.08.2013 р.

СУДДЯ Ю.О. ЗРАЖЕВСЬКИЙ