Рішення

від 29.08.2013 по справі 22-ц/796/8146/2013

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/8146/2013 Головуючий в 1 інстанції - Зінченко С.В.

Доповідач - Ящук Т.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Бабіч К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка подана його представником ОСОБА_2, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним,

встановила:

В січні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_6 за реєстровим № 955 від 15.12.2009 року, скасувати у реєстрі прав власності запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 23.12.2009 року № 06-7-04754.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Зазначав, що суд першої інстанції необґрунтовано посилався на те, що арешт накладено на земельну ділянку з іншим кадастровим номером та в іншому районі м. Києва. Вважає, що суд прийшов до неправильного висновку про існування декількох земельних ділянок у власності відповідача ОСОБА_3, оскільки відповідно до відповіді Головного управління земельних ресурсів від 06.01.2012 року № 07-387/569 існує одна земельна ділянка, право власності на яку належить відповідачу ОСОБА_3, і саме на вказану земельну ділянку було накладено арешт. Звернення стягнення на зазначену земельну ділянку мало гарантувати позивачу виконання судового рішення, ухваленого Деснянським районним судом м. Києва.

Вказував, що ОСОБА_3 укладено фіктивний договір дарування земельної ділянки з метою уникнення примусового виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва за рахунок відчуження земельної ділянки.

Крім того, судом не взято до уваги те, що договір дарування земельної ділянки укладено 15.12.2009 року, тобто через два тижні після постановлення ухвали Деснянського районного суду м. Києва про забезпечення позову від 01.12.2009 року.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 вважав доводи апеляційної скарги безпідставними та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

Відповідач ОСОБА_4, представник відповідача Департаменту земельних ресурсів КМДА та третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Третя особа подала заперечення на апеляційну скаргу, в яких також просила розглянути справу в її відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1, свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29.03.2011 року задоволено його позовні вимоги до ОСОБА_3 про повернення коштів. Під час розгляду даної справи ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01.12.2009 року було накладено арешт на земельну ділянку, що належала відповідачу на праві власності на підставі державного акту від 13.10.2009 року № 06-7-04025 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказане обтяження було внесено в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 04.12.2009 року. Під час виконання рішення суду виявилось, що право власності на вказану земельну ділянку перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 15.12.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_6 за №955.

Вважає, що вказаний договір дарування вчинено його сторонами фіктивно та з метою ухилення ОСОБА_3 від виконання грошового зобов'язання, на момент вчинення правочину вказана земельна ділянка перебувала під арештом, накладеним судом, а отже такий правочин має бути визнаний судом недійсним із відповідним визнанням недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасуванням запису про реєстрацію права власності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що за договором дарування земельної ділянки від 15.12.2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 955, право власності на земельну ділянку під кадастровим номером 8000000000:72:314:0005 на АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за яким і зареєстровано державний акт на земельну ділянку від 23.12.2009 року за № 06-7-04754.

Згідно з відповіддю Головного управління земельних ресурсів КМДА, вказана земельна ділянка із зазначеним кадастровим номером розташована у Солом'янському районі м. Києва.

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2009 року накладено арешт на земельну ділянку по АДРЕСА_1 із кадастровим номером 72:314:005, площею 830 кв.м., тобто на земельну ділянку з іншим кадастровим номером та в іншому районі м. Києва, що підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а також поясненнями приватного нотаріуса ОСОБА_6

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 15.12.2009 року за реєстровим № 955, вчиненого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, оскільки обставини, на які посилається позивач, як на підставу позовних вимог, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду.

Однак колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки такі висновки зроблені за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права, що, враховуючи положення ст. 309 ЦПК України, дає суду апеляційної інстанції підстави для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

З копій процесуальних документів та інших матеріалів справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення коштів, що знаходяться в матеріалах даної цивільної справи і достовірність яких не оспорювалась сторонами, колегією суддів встановлено наступне.

В листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про повернення коштів у розмірі 110 000 доларів США по курсу НБУ на час розгляду справи, посилаючись на невиконання відповідачем договору поставки обладнання від 22.05.2009 року ( а.с. 76).

07 грудня 2009 року відповідач ОСОБА_3 отримав копію даної позовної заяви та повідомлення про виклик до суду, що підтверджується його заявою від 09.12.2009 року про поновлення строків на апеляційне оскарження ухвали ( а.с. 12).

У зв'язку з цим ОСОБА_3 видав довіреність ОСОБА_9 і ОСОБА_10 бути його уповноваженими представниками, зокрема, в судах загальної юрисдикції, та вести справи від його імені. Вказана довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 08 грудня 2009 року за реєстровим № 5459 ( а.с. 11).

09.12.2009 року представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_10 ознайомився з матеріалами вказаної цивільної справи, що підтверджується його клопотанням та відміткою про ознайомлення зі справою ( а.с. 10).

Як вбачається з копії ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2009 року, судом було частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 72:314:005, площею 830 кв.м., яка на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 13.10.2009 року № 06-7-04025 на праві приватної власності належить ОСОБА_3 ( а.с.8).

При цьому в мотивувальній частині ухвали зазначено, що інформація про належність ОСОБА_3 вказаної земельної ділянки підтверджена повідомленням Головного управління земельних ресурсів.

З вказаного листа Головного управління земельних ресурсів КМДА від 27.11.2009 року за № 07-387/33102 вбачається, що на запит суду було повідомлено про реєстрацію в автоматизованій системі ПК «Кадастр» за ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) земельної ділянки на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 72:314:005, площею 830 кв.м., на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 13.10.2009 року № 06-7-04025 ( а.с. 64).

Листом від 08.12.2009 року завідувача Першої Київської державної нотаріальної контори було підтверджено накладення арешту на вказану земельну ділянку на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 01.12.2009 року ( а.с. 63).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06.09.2010 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення коштів було залишено без розгляду в зв'язку з повторною неявкою в судове засідання позивача ( а.с. 69).

16.09.2010 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову та зняття арешту із земельної ділянки по АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності. Ухвалою суду від 21.09.2010 року вказана заява була задоволена ( а.с. 69). Однак за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 ухвала суду про залишення позову без розгляду була скасована, а справа направлена для подальшого розгляду.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19.01.2012 року, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 875 600 грн. за договором поставки обладнання від 22.05.2009 року. ( а.с. а.с. 76-78).

Як встановлено з пояснень представників сторін, 07.12.2011 року відкрито виконавче провадження по виконанню рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29.03.2011 року, проте до даного часу рішення відповідачем не виконано, що підтвердив представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні.

Під час здійснення виконавчого провадження Відділом ДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, на запит державного виконавця Головним управлінням земельних ресурсів КМДА 06.01.2012 року було повідомлено, що на підставі договору дарування земельної ділянки від 15.12.2009 року за № 955 право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_3, перейшло до ОСОБА_4 ( а.с. 13).

Як вбачається з копії державного акту, наданої на запит державного виконавця (а.с. 14-15), а також копії державного акту, витребуваної судом апеляційної інстанції, ОСОБА_3 на підставі рішення Київської міської ради від 18.12.2008 року за № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва» належить земельна ділянка, площею 0,0830 га , що розташована на АДРЕСА_1. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 13 жовтня 2009 року за № 06-7-04025.

З викладеного вбачається, що на момент постановлення ухвали Деснянським районним судом м. Києва від 01.12.2009 року ОСОБА_3 належала зазначена земельна ділянка.

Посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про те, що арешт було накладено на іншу земельну ділянку (з іншим кадастровим номером та в іншому районі м. Києва), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в ухвалі суду про забезпечення позову зазначено про належність ОСОБА_3 земельної ділянки за тією ж адресою: АДРЕСА_1, та на підставі одного і того ж державного акту.

Твердження відповідача про те, що земельні ділянки мають різні кадастрові номери, також не може бути прийняте до уваги, оскільки, як вбачається з плану меж земельної ділянки на державному акті, її кадастровий номер: 8000 000 000 :72: 314: 0005 . При цьому, як вбачається зі штампу Головного управління земельних ресурсів на державному акті, при реєстрації державного акту 13.10.2009 року за № 06-7-04025, кадастровий номер земельної ділянки був зазначений як 72:314: 005 , який і був повідомлений на запит суду та вказаний в ухвалі суду про забезпечення позову.

Жодних доказів тих обставин, що під кадастровим номером 72:314:005 знаходиться інша земельна ділянка, яка належить ОСОБА_3, відповідачем не надано.

Відповідно до п.2.1 Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення Державного реєстру земель, визначеного Державним комітетом земельних ресурсів 20.03.2002 року, що був чинним станом на жовтень 2009 року, структура кадастрового номера земельної ділянки є однорідною на всій території України і має наступну ієрархічну структуру: |КОАТУУ|:|НКЗ|:|ЖК|:|НЗД| , де |КОАТУУ| - код одиниці адміністративно-територіального устрою України; |НКЗ| - номер кадастрової зони; |НКК| - номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони; |НЗД| - номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу.

Таким чином, незазначення у повідомленні ГУЗР КМДА та ухвалі суду у кадастровому номері земельної ділянки коду одиниці адміністративно-територіального устрою України (м. Києва - 8000000000), притому як вказано, що земельна ділянка розташована у м. Києві, не свідчить про повідомлення іншого кадастрового номеру.

Та обставина, що в ухвалі суду зазначено, що земельна ділянка розташована в Голосіївському районі м. Києва, а в державному акті - в Солом'янському районі м. Києва, не є підставою вважати, що це різні земельні ділянки, оскільки з вищевикладеного вбачається, що земельна ділянка, на яку було накладено арешт Деснянським районним судом м. Києва 01.12.2009 року та земельна ділянка, яка належала ОСОБА_3, відповідно до державного акту, зареєстрованого за № 06-7-04025 від 13.10.2009 року, є однією і тією ж земельною ділянкою.

Про зазначене свідчать і дії відповідача ОСОБА_3, який 16.09.2010 року звертався до суду з заявою про скасування арешту належної йому земельної ділянки, що був накладений ухвалою суду від 01.12.2009 року ( а.с. 69).

Як вбачається з копії договору дарування земельної ділянки, наданої приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_6, вказаним нотаріусом 15 грудня 2009 року за реєстровим № 955 було посвідчено договір дарування, за яким ОСОБА_3, подарував, а ОСОБА_4 прийняв у власність земельну ділянку, площею 0,0830 га, кадастровий номер 8000 000 000:72:314:0005, що розташована в АДРЕСА_1.

Зазначений договір дарування був зареєстрований в Головному управлінні земельних ресурсів КМДА, про що на державному акті зроблено відмітку «Суб'єкт права власності зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку 23 грудня 2009 року за № 06-7-04754».

В порушення вимог ст. ст. 60, 62 ЦПК України суд першої інстанції доводів позивача щодо фіктивності оскаржуваного договору, укладеного відповідачем ОСОБА_3 з метою уникнути цивільно-правової відповідальності щодо повернення значної суми коштів, не перевірив та не дав належної правової оцінки зібраним доказам.

Згідно із ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 202, 717 ЦК України, за своєю правовою природою договір дарування є, як правило, одностороннім договором та передбачає наявність з боку обдаровуваного лише волевиявлення на прийняття дарунку.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 є заінтересованою особою у справі і домагається відновлення порушеного його права, не вимагаючи повернення йому майна, яке є предметом договору, а вимагає повернення сторін до первісного стану з метою забезпечення виконання рішення суду про стягнення коштів з ОСОБА_3 на його користь.

Як вбачається з наданого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_6 пакету документів, на підставі яких нею був посвідчений оспорюваний договір дарування, усі дії відповідача ОСОБА_3, спрямовані на відчуження земельної ділянки та укладення договору дарування, відбулись після отримання ним копії позовної заяви ОСОБА_1 про повернення коштів ( 07.12.2009 року), а саме:

- 08.12.2009 року відповідачем отримана довідка в Органі самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3, вільна від будівель;

- 12.12.2009 року ОСОБА_3 укладено договір № 12-1-2-1 із приватним підприємством «Смерек» «Про проведення експертної грошової оцінки» земельної ділянки ( кадастровий номер 8000 000 000 :72:314:0005);

- 12.12.2009 року приватним підприємством «Смерек» проведено оцінку та складено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, що знаходиться у власності ОСОБА_3 і розташована по АДРЕСА_1. Вказаним звітом визначено вартість земельної ділянки - 345 836 грн. 10 коп.;

- 15.12.2009 року відповідачем отримана довідка в Головному управлінні земельних ресурсів № ОО-08381/2009 про відсутність обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 8000 000 000:72:314:0005 станом на 14.12.2009 року;

- 15.12.2009 року дружина відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_13 надала нотаріально посвідчену згоду на дарування її чоловіком на ім'я їхнього сина ОСОБА_4 вищевказаної земельної ділянки;

- 15.12.2009 року укладено спірний договір дарування.

Таким чином, судом апеляційної інстанції достовірно встановлено, що спірний договір був укладений відповідачем ОСОБА_3 після отримання ним копії позовної заяви ОСОБА_1 про повернення коштів у розмірі 110 00 доларів США. При цьому станом на час укладення договору відповідач був обізнаний про відкриття провадження по вказаній справі, про вжиття судом заходів забезпечення позову та накладення арешту на належну йому земельну ділянку.

На даний період часу рішення суду від 29.03.2011 року про стягнення зазначених коштів відповідачем не виконується. Як пояснив представник відповідача, причиною невиконання рішення з боку ОСОБА_3 є те, що він стверджує про виконання ним договору поставки обладнання, і на даний період часу ця обставина є предметом перевірки правоохоронних органів.

Лише та обставина, що спірний договір укладений, нотаріально посвідчений та здійснена його державна реєстрація до ухвалення рішення суду про стягнення з відповідача коштів, не є підставою для відмови в позові.

Не є підставою для відмови у позові і та обставина, що при накладенні арешту на вказану земельну ділянку судом відповідно до повідомлення Головного управління земельних ресурсів було вказано кадастровий номер - 72:314:005 замість 8000000000: 72:314:0005, що призвело до невідображення арешту в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ( а.с. 62).

Крім того, відповідачами не надано доказів суду про те, що спірна земельна ділянка перейшла у фактичне володіння та користування ОСОБА_4

Між тим, як вбачається з плану меж земельної ділянки, наявного у державному акті про право власності на земельну ділянку за реєстровим № 06-7-04025 від 13.10.2009 року, спірна земельна ділянка ( з кадастровим номером 8000 000 000:72:314:0005), що належала ОСОБА_3, межує з іншою земельною ділянкою, що належить ОСОБА_4 (межа на плані від А до Б).

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що спірний договір дарування був укладений відповідачем ОСОБА_3 зі своїм сином ОСОБА_4 з метою приховання майна та уникнення цивільно-правової відповідальності щодо повернення значної суми коштів за рішенням суду, тобто спірний договір дарування є фіктивним правочином, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а тому вказаний договір слід визнати недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що внаслідок укладення фіктивного договору дарування відбулась державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_4, то така реєстрація підлягає скасуванню, з визнанням недійсним державного акту, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_4 23.12.2009 року за № 06-7-04754.

Заявляючи про пропуск строку позовної давності, представник відповідача посилається на те, що позовна давність у даному випадку становить один рік, а про порушення свого права ОСОБА_14 дізнався у вересні 2010 року, коли йому стало відомо про скасування арешту із земельної ділянки, а тому був обізнаний про порушення свого права.

Однак доводи представника відповідача ОСОБА_3 про те, що позивачем ОСОБА_1 було пропущено строк позовної давності, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Встановлена п.5 ч. 2 ст. 258 ЦК України спеціальна позовна давність тривалістю один рік застосовується до вимог про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК ), тоді як предметом даного позову є визнання договору дарування недійсним, до якого застосовується загальна позовна давність.

Враховуючи, що про відчуження відповідачем ОСОБА_3 земельної ділянки позивач ОСОБА_1 дізнався у січні 2012 року з листа Головного управління земельних ресурсів КМДА, направленого на запит державного виконавця, а до суду звернувся 02.01.2013 року, то трирічний строк позовної давності ним не пропущено.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та знайшли підтвердження в судовому засіданні, а тому рішення суду першої інстанції неможливо визнати законним і обґрунтованим, рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача підлягають стягненню у рівних частках судові витрати, що складаються зі сплаченого судового забору при подачі позову - 114 грн. 70 коп., а також сплаченого при поданні апеляційної скарги - 57 грн. 36 коп., всього : 172 грн. 06 коп. / 2 , тобто по 86 грн. 03 коп. з кожного.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307-309, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення наступного змісту:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,0830 га, кадастровий номер 72:314:0005, розташованої в АДРЕСА_1, що був укладений 15 грудня 2009 року між ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 955.

Скасувати у реєстрі прав власності запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований на ім'я ОСОБА_4 23.12.2009 року за № 06-7-04754.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 86 грн. 03 коп. з кожного .

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: