Постанова

від 01.04.2009 по справі 10/557

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 01.04.2009

р.                                                                                

№ 10/557

Окружний адміністративний суд

міста Києва у складі головуючого судді Ковзеля П.О. при секретарі судового

засідання Павелкові С.Р., вирішив адміністративну справу

за позовом 

ОСОБА_1

до

Управління Пенсійного фонду

України в Святошинському районі м. Києва

про

встановлення доплати до пенсії

дитині війни

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з

позовною заявою, в якій з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати

незаконною відмову відповідача у нарахуванні надбавки, передбаченої ст. 6

Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в редакції від 9 липня 2007

року), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку

прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного

Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за

період часу з січня 2006 року до кінця 2008 року, та зобов'язати відповідача

перерахувати та збільшити пенсію на 30% мінімальної пенсії зі віком, не нижчої

за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб за вказаний період часу.

В обґрунтування своїх вимог позивач

зазначив, що є “дитиною війни” в розумінні Закону України “Про соціальний

захист дітей війни” і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема,

посилаючись на статтю 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”,

позивач зазначив, що він має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у

розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Позивач також вказав, що бездіяльність

відповідача грубо порушила його законні права, позбавила права отримувати

щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування

правами громадян з боку відповідача.

В судовому засіданні позивача

позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача проти

задоволення позовних вимог заперечив, зазначаючи, що він діяв в межах повноважень,

наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС

України в судовому засіданні 01.04.2009 проголошено вступну та резолютивну

частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на

06.04.2009, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та

резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4

ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами

документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши

всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази,

які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив

наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року

народження знаходиться на обліку в Управління Пенсійного фонду України в

Святошинському районі м. Києва і отримує пенсію відповідно до норм діючого

законодавства України.

На своє звернення до відповідача

щодо отримання доплати до пенсії в сумі 30% від мінімальної пенсії за віком

позивач отримав лист від 16.10.2007НОМЕР_2 яким йому відмовлено в проведенні

перерахунку пенсії.

На момент звернення позивача до

суду (24.03.2008), нарахування позивачу доплати до пенсії в сумі 30% від

мінімальної пенсії за віком відповідачем не здійснено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19

Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти

лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією

та законами України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 8 КАС

України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права,

відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими

цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд

застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики

Європейського Суду з питань захисту прав людини.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про

соціальний захист дітей війни” дитиною війни є особа, яка є громадянином

України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни

було менше 18 років.

Позивач є дитиною війни в розумінні

Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що не заперечується

відповідачем, а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та

соціальні гарантії, передбачені Законом України “Про соціальний захист дітей

війни”, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за

віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до ст. 46 Конституції

України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення

їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати

годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в

інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, щомісячна доплата до

пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які

відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна

надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми

війни, на соціальний захист.

Разом з тим, згідно ст. 7 Закону

України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних

соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за

рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному

бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію

правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися

зазначена надбавка.

Поряд з цим, у справі “Кечко проти

України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент

Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть

посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Суд вважає необхідним зазначити, що

посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину

невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги, оскільки

реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і

базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин

нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено

у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою

для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання

надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Відповідно до ст. 6 Закону України

“Про соціальний захист дітей війни” (в редакції від 09.07.2007) дітям війни

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога,

що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії

за віком.

Рішенням Конституційного Суду

України від 09.07.2007 у справа №1-29/2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні

гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є

неконституційними), положення Закону України "Про Державний бюджет України

на 2007 рік" пункту 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6

Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням

статті 111 цього Закону.

Правовідносини, що виникають в

процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі

юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на

відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав

та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить

позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v.

Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи

повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо

такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має

автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим

принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може

посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в

даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни, така держава чи

орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від

такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного

повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої

політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у

фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої

політики чи поведінки. 

Відповідно до статті 22 Конституції

України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається

звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначено у Рішенні

Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про

рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини

- це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини,

необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини -

це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його

множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних

одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод

означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які

відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик

права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру

території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно

вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної

характеристики.

Враховуючи те, що позивач є дитиною

війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й

право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання

надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною

соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання

забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між

позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері

життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави

забезпечити соціальний захист дітей війни.

Частиною 3 ст. 46 Конституції

України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є

основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від

прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші

види соціальних виплат що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від

прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Статтею 2 Закону України “Про

прожитковий мінімум” визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема

для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії

за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми,

допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з

вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету

України та місцевих бюджетів.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону

України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний

розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років

страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які

втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч. 3 ст. 28 Закону

України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що

мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї

статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених

згідно з цим Законом.

Враховуючи викладене, в контексті

положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в редакції

від 09.07.2007) та ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування”, суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру

щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму,

оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується

лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на

думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України “Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Поряд з цим, частина 1 ст. 6 Закону

України “Про соціальний захист дітей війни” Законом України “Про Державний

бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України” від 28.12.2007 викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на

яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії

їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового

утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії,

виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет

України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”

розділ II цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до ст. 6 Закону України

“Про соціальний захист дітей війни”, набирає чинності з 01.01.2008.

В подальшому, рішенням

Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі №1-28/2008

зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний

бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України” від 28.12.2007, визнано такими, що не відповідають Конституції України

(є неконституційними).

За таких обставин, надбавка,

передбачена ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в

редакції від 9 липня 2007 року), підлягала виплаті у період з 9 липня 2007 року

до 31 грудня 2007 року, а пізніше -починаючи з 22 травня 2008 року.

Поряд з цим, згідно ч. 1, 2 ст. 99

КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до

адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для

звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з

дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав,

свобод чи інтересів.

Як видно з матеріалів справи,

позовну заяву подано до Окружного адміністративного суду міста Києва

24.03.2008.

Позивачем не надано жодних доказів

чи пояснень з приводу пропущення строків звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС

України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для

відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому

наполягає одна із сторін.

Враховуючи викладене, в частині

позовних вимог щодо стягнення заборгованості за невиплаченими сумами у період з

січня 2006 року по 23.03.2007, суд відмовляє також з мотивів пропущення строку

звернення до адміністративного суду.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у

справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних

повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на

підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це

повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що

мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо

(неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу

рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8)

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими

несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на

досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на

участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного

строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС

України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її

вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду достатніх

беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Дослідивши обставини справи,

проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що

викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають

задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС

України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом

владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені

судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого

бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова

чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97,

99, 100, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати протиправними дії Управління

Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва щодо нездійснення

перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з урахуванням надбавки, передбаченої ст.

6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в редакції від 9 липня

2007 року), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку

прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного

Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за

період часу з 09.07.2007 до 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.12.2008.

3.          Зобов'язати Управління Пенсійного

фонду України у Святошинському районі міста Києва нарахувати та виплатити

Шовкун Ганні Миколаївни надбавку, передбачену ст. 6 Закону України “Про

соціальний захист дітей війни” (в редакції від 9 липня 2007 року), у розмірі

30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для

осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України “Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за період часу з 09.07.2007

до 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.12.2008.

4.          Стягнути з Державного бюджету України

на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст.

254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова може бути оскаржена до

суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному

обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання

через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням

протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя

П.О. Ковзель