Постанова

від 12.08.2013 по справі 826/10223/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12 серпня 2013 року 10 год. 41 хв. № 826/10223/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юстан" до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) у судовому засіданні 12 серпня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 01 липня 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Юстан" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (також далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 10 квітня 2013 року № 0000982250, № 0001022250, № 0001032250, № 0001042250, № 0001052250, № 0001072250 та № 0001102250 (також далі - оскаржувані рішення) .

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню у зв'язку з тим, що складені відповідачем безпідставно.

Ухвалою суду від 02 липня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представник позивача позов підтримала та просила задовольнити його повністю.

Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 12 серпня 2013 року.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби (також далі - відповідач) проведено перевірку позивача, за результатами якої 29 березня 2013 року складено акт № 1462/2240/25199600 (також далі - акт перевірки) .

Однак, представниками сторін, зокрема, представником відповідача, як представником суб'єкта владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, суду не надано копії акту перевірки, у зв'язку з чим у суду відсутня можливість дослідити його зміст та з'ясувати (ґрунтуючись на письмових доказах) підстави проведення перевірки та обставини (факти), виявлені у ході проведення перевірки.

Крім того, представником відповідача суду взагалі не надано письмових доказів, які б підтверджували правомірність складання оскаржуваних рішень, хоча при відкритті провадження у справі суд витребував у відповідача та зобов'язав його надати у судове засідання, зокрема, документи, на підставі яких відповідачем призначено та проведено перевірку позивача, документи, які використано (опрацьовано) відповідачем у ході проведення перевірки, документи, на підставі яких відповідачем прийнято оскаржувані рішення, та документи, які складено відповідачем за результатами проведеної перевірки.

В той же час, відповідно до пояснень представників сторін, наданих у ході судового розгляду справи, на підставі акту перевірки, 10 квітня 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення, копії яких містяться у матеріалах справи, а саме: № 0000982250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у розмірі 192694,60 грн. за основним платежем та у розмірі 48173,65 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001022250, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 76575,00 грн.; № 0001032250, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 41969,00 грн.; № 0001042250, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 70411,00 грн.; № 0001052250, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 24463,00 грн.; № 0001072250, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 37142,00 грн.; № 0001102250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 129496,19 грн. за основним платежем та у розмірі 24166,10 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах доказів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) , розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

З викладених положень вбачається, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості, тобто тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладено на суб'єкта владних повноважень, який є відповідачем у справі.

Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод та/або законних інтересів, у разі, якщо суб'єкт владних повноважень заперечує проти позову.

Презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень, який є відповідачем у справі, означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії та/або бездіяльність відповідача і про порушення прав, свобод та законних інтересів відповідають дійсності доти, доки відповідач їх не спростує на підставі доказів. Невиконання обов'язку відповідача довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє суд від обов'язку постановити справедливе та обґрунтоване судове рішення. Однак, презумпція винуватості позбавляє суд необхідності перевіряти повідомлені позивачем обставини, якщо вони не викликають обґрунтованого сумніву.

У ході судового розгляду справи представник відповідача, як уже зазначалось вище, не надав суду доказів, які б спростували наведені представниками позивача доводи щодо протиправності оскаржуваних рішень відповідача. Зокрема, представником відповідача не надано будь-яких доказів на обґрунтування письмових заперечень проти позову.

Разом з тим, представниками позивача надано суду докази на підтвердження протиправності оскаржуваних рішень, а саме: копії судових рішень щодо контрагентів позивача та первинних документів, які підтверджують здійснення позивачем фінансово-господарської діяльності.

Зі змісту письмових заперечень проти позову вбачається, що висновок відповідача про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується на тому, що фінансово-господарські відносини між позивачем та його контрагентами: приватним підприємством "Ремагродеталь" (також далі - ПП "Ремагродеталь") , приватним підприємством "Женевьєва" (також далі - ПП "Женевьєва") , товариством з обмеженою відповідальністю "Норт Вуд" (також далі - ТОВ "Норт Вуд") та товариством з обмеженою відповідальністю "С.Дж.Р.Груп" (також далі - ТОВ "С.Дж.Р.Груп") не мали реального характеру, оскільки укладені між ними правочини є нікчемними.

Висновок про нікчемність укладених між позивачем та ПП "Ремагродеталь", ПП "Женевьєва", ТОВ "Норт Вуд" та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" правочинів, у свою чергу, ґрунтується на тому, що операції з купівлі-продажу вказаних суб'єктів господарювання не спричиняють реального настання правових наслідків, у зв'язку з чим є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача. До того ж, ТОВ "Норт Вуд" має ознаки "фіктивності".

Стосовно притягнення позивача до відповідальності за можливі протиправні діяння його контрагентів суд зазначає наступне.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Крім того, згідно з п. 71 рішення Європейського Суду з прав людини (п'ята секція) від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати повторно ПДВ разом з пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Стосовно нікчемності правочинів суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року у справі № К-1470/09, сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2012 року у справі № К/9991/69002/11 зазначено, що для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Як зазначено у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, роблячи висновок про нікчемність правочинів, відповідач, за переконанням суду, вийшов за межі своїх повноважень. До того ж, зі змісту ст. 20 Податкового кодексу України вбачається, що податковим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших правочинів недійсними (нікчемними) самостійно без звернення до суду.

Зокрема, відповідно до підпункту 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Стосовно реальності господарських операцій суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою використання у господарській діяльності.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документи, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, враховуючи викладені положення та наявність у матеріалах справи доказів, які підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Ремагродеталь", ПП "Женевьєва", ТОВ "Норт Вуд" та ТОВ "С.Дж.Р.Груп", суд прийшов до висновку про безпідставність складання відповідачем оскаржуваних рішень.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представник відповідача не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Юстан" до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 10 квітня 2013 року:

- № 0000982250, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Юстан" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 240868,25 грн. (Двісті сорок тисяч вісімсот шістдесят вісім гривень двадцять п'ять копійок);

- № 0001022250, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Юстан" зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 76575,00 грн. (Сімдесят шість тисяч п'ятсот сімдесят п'ять гривень 00 копійок);

- № 0001032250, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Юстан" зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 41969,00 грн. (Сорок одна тисяча дев'ятсот шістдесят дев'ять гривень 00 копійок);

- № 0001042250, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Юстан" зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 70411,00 грн. (Сімдесят тисяч чотириста одинадцять гривень 00 копійок);

- № 0001052250, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Юстан" зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 24463,00 грн. (Двадцять чотири тисячі чотириста шістдесят три гривні 00 копійок);

- № 0001072250, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Юстан" зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 37142,00 грн. (Тридцять сім тисяч сто сорок дві гривні 00 копійок);

- № 0001102250, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Юстан" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 129496,19 грн. (Сто двадцять дев'ять тисяч чотириста дев'яносто шість гривень двадцять дев'ять копійок).

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юстан" (ідентифікаційний код 25199600) здійснений ним судовий збір у розмірі 2294,00 грн. (Дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок) із Державного бюджету України.

4. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 19 серпня 2013 року