Постанова

від 30.08.2013 по справі 821/2973/13-а

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2013 р. Справа № 821/2973/13-а Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Войтович І.І.,

при секретарі - Сердюк О.О.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Бурназа Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Скадовському районі Херсонської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

встановив:

До Херсонського окружного адміністративного суду звернулася фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі - позивача) з позовом до Державної податкової інспекції у Скадовському районі Херсонської області Державної податкової служби України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000191700 від 20.03.2013 року.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві та пояснив, що висновки викладені в акті перевірки про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими та безпідставними. Зазначив, що податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеного між позивачем та контрагентом договору. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що на підставі акта перевірки №41/17/НОМЕР_1 від 01.03.2013 року було прийнято оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення. Зазначив, що в акті перевірки встановлено порушення п.п. 14.1.191 п.14.1 ст. 14, п.198.1 п.198.2 п.198.6 ст.198, п. 201.1 п.201.4 п.201.6 п.201.7 п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України в результаті яких позивачем занижено податкові зобов'язання з ПДВ у перевіряємому періоді на суму 15444, 83 грн. в тому числі у податкових періодах: за жовтень 2011 року завищено ПДВ на суму 11400, 00 грн.; за листопад 2011 року завищено ПДВ на 4044, 83 грн. Підставою для даного висновку було те, що правочин між позивачем та ПВКП «Аверс» є нікчемним. Просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши думку представників сторін, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

05.02.2004 року ОСОБА_3 зареєстрований Скадовською районною Державною адміністрацією Херсонської області як фізична особа - підприємець, про що видане Свідоцтво Серії НОМЕР_2.

01.03.2013 року відповідачем була проведена перевірка позивача та складений акт №41/17/НОМЕР_1 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні правових відносин щодо постачання товару від ПВКП «Аверс» згідно податкової накладної від 28.09.2011 року №47 на загальну суму 92669, 00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 15444, 83 грн.

З вищенаведеного акта вбачається, що згідно матеріалів перевірки Державної податкової інспекції у м. Херсоні з питань дотримання податкового законодавства ПВКП «Аверс» при взаєморозрахунках з ТОВ «Новатор-Груп» за вересень 2011 року та формування показників податкових зобов'язань (акт від 21.05.2012 року №874/22-4/24948399) встановлено, що ПВКП «Аверс» формувало податковий кредит від підприємств, які мають ознаки «фіктивних» та «транзитних», зокрема від ТОВ «Новатор - Груп».

Також, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товару (послуг) від постачальника ПВКП «Аверс» до підприємств-покупців, у зв'язку із відсутністю актів приймання-передачі товару, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Крім цього, зазначено, що документів, оформлених згідно вимог чинного законодавства, що підтверджують фактичне переміщення та доставку товару та відповідно його реалізацію від контрагента - постачальника ПВКП «Аверс» (по ланцюгу постачання від ТОВ «Новатор Груп») до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, не надано. Реального настання подій, фактичного переміщення (поставки) товарів фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 не встановлено.

З урахуванням наведеного податковий орган зазначив, що договір між ПВКП «Аверс» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладений без мети настання реальних наслідків.

Враховуючи вищевикладене податковий орган дійшов висновку про нікчемність укладених угод та «безтоварність» операцій з придбання товару по контрагенту - постачальнику ПВКП «Аверс» та як наслідок в зв'язку з нікчемністю правочинів, а саме в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, встановлено порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 655, ст. 658, ст. 662, ст. 644, ст.902 ЦК України; пп. 14.1.191 п. 14.1 ст.14, п.198.1 п.198.2 п.198.6 ст.198, п. 201.1 п.201.4 п.201.6 п.201.7 п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України в результаті яких занижено податкові зобов'язання з ПДВ у перевіряємому періоді на суму 15444, 83 грн. в тому числі у податкових періодах: за жовтень 2011 року завищено ПДВ на суму 11400, 00 грн.; за листопад 2011 року завищено ПДВ на 4044, 83 грн.

На підставі вищенаведеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000191700 від 20.03.2013 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 19306, 03 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 15444, 83 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 3861, 20 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно недійсності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність правочину між позивачем та ПВКП «Аверс» судом встановлено наступне.

В матеріалах даної справи містяться наступні письмові докази, а саме, договір купівлі-продажу №31 від 26.10.2010 року, видаткова накладна №РН-0000366 від 28.09.2011 року, рахунок-фактура №СФ-0000346 від 27.09.2011 року, податкова накладна №47 від 28.09.2011 року, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №366 від 28.09.2011 року, довіреність №3 від 28.09.2011 року, виписка по особовому рахунку, Довідка №22 від 29.08.2013 року.

Суд зазначає, що позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції щодо купівлі нафтопродуктів.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача (ПВКП «Аверс») був зареєстрований юридичною особою, а також був платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки немає посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПВКП «Аверс» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та контрагентом - ПВКП «Аверс» у судовому порядку нікчемним, а також визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання.

Водночас, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача та його контрагента.

Посилання відповідача на відсутність мети у позивача та його контрагента - ПВКП «Аверс» щодо реального настання правових наслідків, з метою приховування сплати податків третіх осіб не приймаються до уваги з таких підстав.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно позивача та посадових осіб ПВКП «Аверс» не було прийнято вироку суду з питань ухилення від сплати податків.

Поряд з цим, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

В пункті 198.3 статті 198 ПКУ зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Із системного аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Враховуючи, що позивачем, як доказ здійснення господарської операції, були надані суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" фіксують факт здійснення господарської операції, суд вважає висновок податкового органу про нікчемність укладеного між позивачем та ПВКП «Аверс» договору безпідставним.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Проте, податковим органом не доведено, що господарська операція по купівлі нафтопродуктів є фіктивна, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках Акта від 21.05.2012 №874/22-4/24948399 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПВКП «Аверс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Новатор-Груп» за вересень 2011 року, та формування показників податкових зобов'язань за вказаний період».

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення №0000191700 від 20.03.2013 року прийнято відповідачем безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов є підставним та обґрунтованим, а тому його слід задовольнити.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив :

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Скадовському районі Херсонської області Державної податкової служби №0000191700 від 20.03.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (НОМЕР_1) судовий збір в сумі 193, 06 грн. (Сто дев'яносто три гривні 06 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 04 вересня 2013 р.

Суддя /підпис/ Войтович І.І.

кат. 8.2.1