Ухвала

від 20.08.2013 по справі 826/6668/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6668/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів: секретаря:Федорової Г.Г., Грибан І.О., Троян Н.М., Каленюк О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Манікюр» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес Манікюр» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС від 26.11.2012 року № 0003662250/11557 та № 0003652250/11556.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Манікюр» задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес Манікюр» є юридичною особою, зареєстрованою 08.10.2008 року Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією.

У період з 07.11.2012 року по 09.11.2012 року службовою особою відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Експрес Манікюр» з фінансово-господарських відносин з ТОВ «Русто» по податку на додану вартість за серпень 2011 року та податку на прибуток за 3 кв. 2011 року, в ході проведення якої було встановлено порушення позивачем вимог п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п. 198.1, 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки було складено акт № 5721/2250/36100756 від 09.11.2012 року, на підставі якого, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.11.2012 року:

- № 0003652250/11556, яким ТОВ «Експрес Манікюр» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах)на 78 994,87 грн., з яких: 63 195,90 грн. - за основним платежем та 15 798,97 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0003662250/11557, яким ТОВ «Експрес Манікюр» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 72 675,90 грн., з яких: 72 675,30 грн. - за основним платежем.

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач розпочав процедуру їх адміністративного оскарження.

За результатами розгляду скарги позивача, ДПС України було прийнято рішення від 11.02.2013 року № 1385/10/12-1-03, відповідно до якого скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС від 26.11.2012 року № 0003652250/11556 та № 0003662250/11557 - без змін.

За результатами розгляду скарги, Міністерство доходів і зборів України було прийнято рішення № 1529/6/99-99-10-01-15 від 23.04.2013 року, відповідно до якого скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС від 26.11.2012 року № 0003652250/11556, № 0003662250/11557 та рішення ДПС України № 1385/10/12-1-03 від 11.02.2013 року - без змін.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України. Зокрема, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 Господарського кодексу України, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Зазначені обставини відповідачем не доведені.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України).

З акту перевірки вбачається, що єдиною підставою для висновку відповідача про порушення ТОВ «Експрес Манікюр» вимог п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п. 198.1, 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України став акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 1452/3-23-40-37412684 від 07.12.2011 року «Про результати неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Русо» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за серпень 2011 року».

Так, з акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 1452/3-23-40-37412684 від 07.12.2011 року було встановлено, що ТОВ «Русо» має ознаки фіктивності оскільки кількість працюючих на ТОВ «Русо» склала 1 особу, за місцем реєстрації ТОВ «Русо» відсутні основні фонди та згідно експертного дослідження документів експертом сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУГУ МВС України в м. Києві № 2000 від 27.11.2011 року підпис від імені директора ТОВ «Русо» в пред'явлених на дослідження документах ймовірно виконані не ОСОБА_1., а іншою особою.

На думку апелянта, вказані докази свідчать про нікчемність укладеного між ТОВ «Експрес Манікюр» та ТОВ «Русо» правочину, який укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, а тому у ТОВ «Експрес Манікюр» не виникає права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, на підставі податкових накладних, наданих на виконання такої угоди.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними доводами апелянта з огляду наступне.

Колегією суддів встановлено, що 01.08.2011 року між ТОВ «Експрес Манікюр» та ТОВ «Русо» було укладено договір № 48, відповідно до якого ТОВ «Русо» зобов'язується поставити, а ТОВ «Експрес Манікюр» прийняти та оплатити товар народного споживання, на умовах, викладених у даному договорі.

Відповідно до п. 1.2, 2.1, 2.5 договору, вартість товару, що поставляється по цьому договору, визначається з урахуванням ПДВ (20 %) відповідно до підписаних сторонами накладних документів, які є невід'ємною частиною цього договору

Асортимент та кількість товару в кожній партії попередньо визначається на підставі заявки ТОВ «Експрес Манікюр», яка направляється ТОВ «Русо» по факсимільному зв'язку або іншим доступним способом.

Датою поставки товару вважається дата прийому товару ТОВ «Експрес Манікюр» за видатковою накладною або товарно-транспортної накладної з відміткою представника ТОВ «Експрес Манікюр» про отримання товару.

Факт виконання ТОВ «Експрес Манікюр» та ТОВ «Русо» умов договору № 48 від 01.08.2011 року підтверджується: заявками на товар та витратні матеріали від 01.08.2011 року, від 08.08.2011 року, від 15.08.2011 року; видатковими накладними № 659 від 04.08.2011 року, № 676 від 11.08.2011 року, № 704 від 18.08.2011 року; податковими накладними № 68 від 04.08.2011 року, № 89 від 11.08.2011 року, « 122 від 18.08.2011 року; платіжним дорученням № 766 від 20.09.2011 року на суму 23 000,00 грн., № 771 від 22.09.2011 року на суму 10 501,06 грн., № 773 від 23.09.2011 року на суму 12 000,00 грн., № 781 від 26.09.2011 року на суму 45 000,00 грн., № 782 від 26.09.2011 року на суму 48 689,28 грн., № 786 від 27.09.2011 року на суму 6 311,00 грн., № 813 від 06.10.2011 року на суму 12 000,00 грн., № 810 від 06.10.2011 року на суму 35 000,00 грн., № 809 від 06.10.2011 року на суму 40 000,00 грн., № 819 від 10.10.2011 року на суму 73 673,74 грн..

Отриманий за даним договором товар був використаний ТОВ «Експрес Манікюр» у власній господарській діяльності.

Отже, виконання укладеної угоди, здійснення товарних операцій та оплата товару підтверджено належним чином оформленими податковими та видатковими накладними, заявками на товар та витратні матеріали та платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Доказів того, що складені позивачем та ТОВ «Русо» первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, не відповідають вимогам законодавства апелянтом надано не було.

Той факт, що за місцем реєстрації ТОВ «Русо» відсутні техніка та інші засоби, необхідні для здійснення господарської діяльності не є достовірним доказом фіктивності угоди, укладеної такою юридичною особою.

Крім цього, апелянтом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження безтоварності здійснених позивачем господарських операцій. Апелянтом також не надано добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій, що вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, ч. 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Недійсність фіктивного правочину не встановлена законом, а отже такий правочин не є нікчемним. Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо невстановлена законом або якщо він не визнаний судом недійним.

Апелянтом не було надано доказів, які б підтверджували про відсутність наміру сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання угоди або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Будь-яких інших беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про неправомірність віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту включення, апелянтом не надано та в матеріалах справи не міститься.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, апелянт не довів правомірності своїх дій по винесенню податкових повідомлень-рішень від 26.11.2012 року № 0003652250/11556, № 0003662250/11557 .

Натомість, позивачем було надано суду докази, щодо правомірності формування податкового кредиту по правовідносинах із ТОВ «Русто», а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність заявлених позовних вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України .

Головуючий суддя: Суддя: Суддя: Г.Г. Федорова І.О. Грибан Н.М. Троян Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Грибан І.О.

Троян Н.М.