Постанова

від 04.09.2013 по справі 801/5442/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/5442/13-а

04.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Яковенко С.Ю. ,

Лядової Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кисельова О.М.) від 05.06.2013 у справі № 801/5442/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (вул. АДРЕСА_1 97060)

до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі Автономної Республіки Крим (вул. Радянська, 11, смт.Красногвардійське, Красногвардійський район, Автономна Республіка Крим, 97000)

про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2013 у задоволенні адміністративного позову відмовлено (арк.с.22-23).

Рішення суду мотивовано тим, що заборгованість, а відтак і накладені штрафні санкції, які виникли у 2005-2007 роках мають бути застосовані (стягнуті) і після 01.01.2011, оскільки зазначена заборгованість та штрафні санкції виникли у період дії частини 9 статті 106 Закону №1058-IV, з посиланням на частину п'яту статті 106 Закону №1058, пункт 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464, правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 19.02.2013 та 26.03.2013.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (арк.с.31-33).

Доводи апеляції мотивовані тим, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи; оспорюване рішення відповідачем прийнято на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058, коли зазначена норма не була діючою з дня набрання чинності Законом України від 08.07.2010 №2464, а також вважає що пропущений строк давності щодо стягнення.

В судове засідання, призначене на 04.09.2013, позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зареєстрований як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Управлінні Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим.

На підставі акту №22 від 13.05.2013 та згідно з пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058 відповідачем прийнято рішення №39 від 13.05.2013, в якому, з посиланням на пункт 5 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 застосовано фінансові санкції в розмірі 2502,90грн. за неподання звітності по персоніфікованому обліку за 2005, 2006, 2007 роки (арк.с.8, 9).

Відповідачем застосовано штрафні санкції за порушення, які вчинено позивачем у 2005-2007 роках , які на даний час не сплачено.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення № 39 від 13.05.2013 про застосування фінансових санкцій за ненадання розрахунку сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в строки, встановлені законодавством.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню, з наступних підстав.

Правовідносини сторін регулюються Конституцією України, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).

До 01.01.2011, тобто до набрання чинності Законом №2464, відповідальність за несвоєчасну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та порядок її застосування регулювалися статтею 106 Закону №1058. Стаття 106 цього Закону втратила чинність із 01.01.2011.

Згідно пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058, за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058 в редакції, яка діяла до 01.01.2011, було передбачено застосування виконавчими органами ПФУ до страховиків за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів ПФУ фінансових санкцій, а саме накладення штрафу у встановленому розмірі.

Із набранням чинності з 01.01.2011 Законом №2464-VІ наведена вище норма матеріального права із Закону №1058 була виключена.

Згідно зі статтею 1 Закону №2464, який набрав чинності з 01.01.2011, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2464 дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 3 Розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464 встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Абзацом 5 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464 передбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року , в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абзацом 6 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464 передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01.01.2011 , в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 01.01.2011 не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 01.01.2011, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання, зокрема, Закону №1058 та абзаців п'ятого й шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464.

Відповідно, з 01.01.2011 втратили чинність норми, які визначали склад правопорушення і розміри відповідальності в галузі нарахування і стягнення страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Виходячи зі змісту пункту 7 Перехідних положень Закону №2464, органи пенсійного фонду зберегли повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом, тобто в тому числі повноваження, передбачені статтею 106 Закону №1058.

Водночас, при застосуванні пункту 7 Перехідних положень Закону №2464 в частині регулювання відповідальності за вчинення порушень щодо сплати страхових внесків, допущених до 01.01.2011, слід враховувати норми статті 58 Конституції України та дію нормативних актів у часі.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Якщо певне діяння було правопорушенням на момент його вчинення і за таке діяння до особи було застосовано заходи відповідальності, передбачені чинним на той час нормативним актом, відповідні санкції підлягають стягненню з особи і після втрати чинності нормативним актом, що визначав зміст відповідальності.

В той же час, якщо діяння перестало бути порушенням в зв'язку із втратою чинності нормативним актом, що регулював відповідальність за таке порушення, то і санкції, передбачені нечинним нормативним актом, не можуть бути застосовані.

Пункт 7 Перехідних положень Закону №2464 в частині повноважень органів пенсійного фонду щодо нарахування та стягнення санкцій за порушення правил сплати страхових внесків слід застосовувати наступним чином:

Органи пенсійного фонду можуть стягувати ті недоїмки, штрафи та пеню, які виникли до 01.01.2011. Механізм стягнення цих сум відповідає змісту статті 106 Закону №1058 та застосовується з посиланням на пункт 7 Перехідних положень Закону №2464.

Органи пенсійного фонду з 01.01.2011 не вправі за порушення, вчинені до 01.01.2011, нараховувати штрафи та пені, визначені статтею 106 Закону №1058, оскільки передбачені відповідними нормами склади правопорушень та санкції втратили чинність, і їх застосування з 01.01.2011 суперечить статті 58 Конституції України, незважаючи на зміст пункту 7 Перехідних положень Закону №2464.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідачем рішенням №39 від 13.05.2013 нараховані штрафні санкції, визначені пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058, за порушення, вчинені до 01.01.2011, враховуючи, що зазначені норми закону вже втратили чинність, судова колегія приходить до висновку, що їх застосування з 01.01.2011 суперечить статті 58 Конституції України, незважаючи на зміст пункту 7 Перехідних положень Закону №2464.

Аналогічний висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 20.11.2012 (№21-367а12), від 04.06.2013 (№21-170а13).

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є помилковим.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Це випливає з конституційного принципу законності.

За нормами матеріального права суд кваліфікує спірні правовідносини, тобто дає їм правову оцінку. Застосування судом норм матеріального права полягає у співставленні встановлених судом обставин з ознаками норми матеріального права, яка регулює поведінку учасників спірних відносин, а також у з'ясуванні відповідних правових наслідків у разі порушення такої норми кимось із учасників.

Застосування судом норми процесуального права полягає у вчиненні процесуальних дій та ухваленні рішень, що обумовлені обставинами розгляду справи.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, обґрунтованим вважається рішення, в якому повно відображенні обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Між тим, судове рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та прийняття нового відповідно до пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до статті 207 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судова колегія вважає необхідним стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі Автономної Республіки Крим в сумі 114,70грн.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 4 частини першої статті 202, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2013 у справі № 801/5442/13-а задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2013 у справі № 801/5442/13-а скасувати.

3. Прийняти нову постанову.

4. Позовні вимоги задовольнити повністю.

5. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі Автономної Республіки Крим №39 від 13.05.2013 про застосування до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 фінансових санкцій за ненадання розрахунку сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в строки, встановлені законодавством, в сумі 2502,90грн.

6. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (вул. АДРЕСА_1 97060, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в сумі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок, - шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі Автономної Республіки Крим (вул. Радянська, 11, смт.Красногвардійське, Красногвардійський район, Автономна Республіка Крим, 97000, код ЄДРПОУ 22300381).

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис С.Ю. Яковенко

підпис Т.Р.Лядова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна