Постанова

від 02.09.2013 по справі 804/9467/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2013 р. Справа № 804/9467/13-а Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Електронна компанія «Едванс» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

11 липня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Електронна компанія «Едванс» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001212206 від 04.07.2013 р.

24.07.2013 р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду провадження по даній справі було зупинено до надання додаткових доказів по справі.

02.09.2013 р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду провадження по даній справі поновлено.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Позивач надав заяву про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Електронна компанія «Едванс» (код ЄРДПОУ 24423768) з питання дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків ПП «Полтава-Проект-Монтаж» (код ЄРДПОУ 35295110) за період лютий, березень 2013 р.

За результатами перевірки складено Акт №1151/224/24423768 від 21.06.13р. (надалі - Акт), яким встановлено наступне порушення:

- п.198.1, п.198.2, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий, березень 2013р. на суму 37 488,28 грн.

На підставі вказаного Акта податковим органом було винесене податкове повідомлення-рішення №0001212206 від 04.07.2013 р. про сплату 46860,00 грн.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права на податковий кредит є дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 187.9 ст. 187 Податкового кодексу датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Так, виходячи зі змісту положень п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП «Полтава-Проект-Монтаж» укладено Договір поставки № 62 від 22.01.2013 р. Відповідно до умов договору ПП «Полтава-Проект-Монтаж» відвантажено товар (комплектуючі до комп'ютерів), виписано податкові накладні та накладні у лютому 2013 року на загальну суму 301317,23 грн., в т.ч. ПДВ 50219,54 грн., у березні 2013 року на загальну суму 376413,59 грн., в т.ч. ПДВ 62735,6 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем отримано від Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "ПОЛТАВА-ПРОЕКТ-МОНТАЖ", податковий номер 35295110, з питань правомірності проведених господарських відносин із платниками податків за період: за лютий 2010 року-лютий 2013 р.» від 10.04.2013р. №437/22.5-10/35295110.

У зазначеному акті податковим органом зроблені наступні висновки:

1. Проведеною звіркою ПП "ПОЛТАВА-ПРОЕКТ-МОНТАЖ" неможливо підтвердити реальність проведених господарських відносин із платниками податків за лютий 2010 р.- лютий 2013 року .

2. Проведеною звіркою ПП "ПОЛТАВА-ПРОЕКТ-МОНТАЖ" документально не підтверджено господарські відносини із покупцями та постачальниками за лютий 2010 р.- лютий 2013 року.

Крім того, відповідачем отримано від Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "ПОЛТАВА-ПРОЕКТ-МОНТАЖ", податковий номер 35295110, з питань правомірності проведених господарських відносин із платниками податків за період: за березень 2013р.» від 08.05.2013р. №520/22.5-10/35295110.

У зазначеному акті податковим органом зроблені наступні висновки:

1. Проведеною звіркою 1111 "ПОЛТАВА-ПРОЕКТ-МОНТАЖ" неможливо підтвердити реальність проведених господарських відносин із контрагентами-постачальниками за грудень 2012р., січень 2013р., лютий 2013р., березень 2013 року та контрагентами-покупцями за березень 2013 року.

2. Проведеною звіркою ПП "ПОЛТАВА-ПРОЕКТ-МОНТАЖ" документально не підтверджено господарські відносини із контрагентами-постачальниками за грудень 2012р., січень 2013р., лютий 2013р., березень 2013 року та контрагентами-покупцями за березень 2013 року.

Статею 201 Податкового кодексу України визначаються обов'язкові реквізити податкової накладної: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Оцінюючі надані до суду податкові накладні, суд приходить до висновку, що вони оформленні з урахуванням вимог чинного законодавства та містять усі необхідні реквізити.

Разом з тим, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів (податкових та видаткових накладних) та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.

Позивачем до суду було надано всю первинну документацію підприємства за перевіряємий період на підтвердження взаємовідносин з зазначеним контрагентом.

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини, що оспорюються оформлювались в рамках виконання умов вищезазначеного договору поставки, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відносно наданих до перевірки та відображених в акті перевірки первинних документів податковим органом жодних зауважень висловлено не було.

Отже, в акті перевірки відображено факт придбання послуг, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами, здійснення розрахунків між сторонами.

Таким чином, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту підприємства.

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Проте, на підставі викладеного у актах перевірок від 10.04.2013р. №437/22.5- 10/35295110, від 08.05.2013р. №520/22.5-10/35295110 ПП «Полтава-Проект-Монтаж», податковим органом зроблений висновок про відсутність факту реального вчинення господарських операцій за лютий, березень 2013р. з TOB ЕК «Едванс», які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства.

З урахуванням викладеного вище, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з іншим контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором.

Також, керуючись Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідачем не надано суду достовірних доказів, якими б спростовувався рух активів у процесі здійснення вказаних господарських операцій, відсутність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій та відсутність зв'язку між фактом придбання послуг та господарською діяльністю позивача.

Натомість судом були досліджені первинні документи, надані позивачем в обґрунтування правомірності формування у перевіряємому періоді податкового кредиту та складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Вказані первинні документи відповідають вимогам ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.198 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 за № 88), отже, підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку позивача.

Таким чином, позивачем були надані первинні документи, достатні для висновку про реальність вчинених правочинів з придбання товарів (послуг).

Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реального отримання та надання товарів (послуг), зазначених у видаткових та податкових накладних, і повністю спростовують висновок відповідача щодо відсутності юридичного змісту у господарській операції позивача. Натомість відповідач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, про незвичність цін за спірними операціями або про їх збитковості, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Також суд зазначає, що безтоварність операцій не можуть підтверджуватися тільки відсутністю товарно-транспортних накладних. Так в ухвалі суду від 26.06.2012 р. по справі № К/9991/16335/12 ВАСУ вказав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне одержання товару і його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Крім того, суд критично оцінює використання відповідачем актів інших перевірок як підстав для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Також суд зазначає, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду по справі №816/2136/13-а від 30.05.2013р. визнано неправомірними дії ДПІ у м. Полтаві Полтавської обл. ДПС щодо формування в акті №437/22.5-10/35295110 від 10.04.2013р. висновків: «Проведеною звіркою ПП «Полтава-Проект - Монтаж» неможливо підтвердити реальність проведених господарських відносин із контрагентами-постачальниками за грудень 2012р., січень - березень 2013р. та контрагентами-покупцями за березень 2013р. та документально не підтверджено господарські відносини із контрагентами-постачальниками за грудень 2012р., січень - березень 2013р. та контрагентами-покупцями за березень 2013р.»

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Електронна компанія «Едванс» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податковї служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Електронна компанія «Едванс» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0001212206 від 04.07.2013 р.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0001212206 від 04.07.2013 р.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Електронна компанія «Едванс» судовий збір в розмірі 470,00 грн. (чотириста сімдесят гривень 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили 02.09.13 СуддяВ.С. Парненко В.С. Парненко