Рішення

від 27.08.2013 по справі 927/917/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

м.Чернігів тел./факс: 774-462

просп.Миру,20 тел.:698-166

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

27 серпня 2013 р. Справа № 927/917/13

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Укрнафта",

пров. Несторівський, 3-5, м. Київ, 04053

в особі: Гнідинцівського газопереробного заводу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" ,

смт Варва, Варвинський район, Чернігівська область, 17600

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Прилуки",

пров. Східний, 4 Д, м. Прилуки, Прилуцький район, Чернігівська область, 17500

Предмет спору: про стягнення 2270,91 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Чернецький В.В. - начальник юридично-договірної служби, дов. № юр-823/д від 17.12.12 р.

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" в особі Гнідинцівського газопереробного заводу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Прилуки" про стягнення 2270,91 грн., а саме 2206,00 грн. передплати за автомобільні запчастини та 64,91 грн. відсотків річних, а також 1720,50 грн. витрат зі сплати судового збору.

Ухвалою суду від 22.07.13 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/917/13, розгляд справи призначено на 07.08.13 р.

Ухвалою суду від 07.08.13 р. розгляд справи відкладався на 27.08.13 р.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві № 16ЮДС-1708 від 04.07.13 р. позивач посилається на невиконання відповідачем зобов"язань з поставки автозапчастин, за які позивачем здійснено передплату в сумі 2206,00 грн., та неповернення останньої, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 2206,00 грн.

В судовому засіданні 07.08.13 р. представником позивача подана письмова заява № 16юдс-2075 від 06.08.2013 року про збільшення розміру позовних вимог з додатковими документами, яка долучена судом до матеріалів справи.

В заяві представник позивача відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України просить суд стягнути з відповідача судові витрати, які збільшились на 122,40 грн. (64,60 грн.+57,80 грн.) у зв'язку зі сплатою платіжними дорученнями від 25.07.13 р. № 1564 та № 1565 вартості отриманих позивачем Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Автоцентр-Прилуки".

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Як зазначено в розділі 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Враховуючи вищевикладене, суд розцінює заяву позивача № 16 юдс-2075 від 06.08.13р. як вимогу про стягнення з відповідача відшкодування судових витрат.

Суд приймає заяву позивача № 16юдс-2075 від 06.08.13 р. до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

В судове засідання 27.08.13 р. з'явився уповноважений представник позивача.

В судовому засіданні 27.08.13 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням поданої заяви про відшкодування судових витрат та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Уповноважений представник відповідача в судове засідання не з"явився.

Про дату та час проведення судових засідань 07.08.13 р. та 27.08.13 р. відповідача повідомлено належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 1400602798439, 1400602773967.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Документи, витребувані ухвалами суду від 22.07.13 р. та 07.08.13 р., відповідачем суду не надані.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час слухання справи не надходило.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги, що представник позивача проти розгляду справи у відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обгрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Подане представником позивача письмове клопотання від 07.08.13 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволене. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача повідомив суд, що права та обов"язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

26 червня 2012 року Гнідинцівським ГПЗ ПАТ "Укрнафта" у відповідності до виставленого ТОВ "Автоцентр - Прилуки" рахунку - фактури № СФ-0000053 від 21.05.12 р. на суму 3376,00 грн. на оплату автомобільних запчастин платіжним дорученням № 1689 від 26.06.12 р. перераховано на розрахунковий рахунок відповідча грошові кошти в сумі 2206,00 грн. в якості передплати за товар у відповідності до умов продажу (попередня оплата) зазначених в рахунку-фактурі.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються обставина щодо виставлення відповідачем рахунку - фактури та його оплата позивачем, суд, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

З матеріалів позовної заяви та усних пояснень представника позивача вбачається, що договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України , допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як свідчать матеріали справи, термін здійснення поставки товару (автомобільних запчастин) сторонами визначений не був.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач свої зобов'язання в частині поставки автомобільних запчастин на суму 2206,00 грн. здісненої передплати належним чином не виконав.

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В зв"язку з невиконанням ТОВ "Автоцентр-Прилуки" своїх зобов"язань з поставки товару, Гнідинцівським ГПЗ ПАТ" Укрнафта" 03.05.13 р. була направлена на адресу відповідча претензія № 16юдс-1163 з вимогами про розірвання договору, повернення в строк до 20 травня 2013 року грошових коштів в сумі 2206,00 грн, отриманих відповідачем в якості передплати згідно рахунка - фактури № СФ-0000053 від 21.05.12 р., та сплати штрафних санкцій за невиконання зобов"язань.

Факт надсилання претензії підтверджується наявними в матеріалах справи копією фіскального чека № 5629 від 07.05.13 р. та опису вкладення у цінний лист від 07.05.13 р.

Станом на 01.07.13 р. зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді, грошові кошти не перераховані.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо повернення позивачу грошових коштів (передплати) в сумі 2206,00 грн. у встановлений строк всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 2206,00 грн. передплати підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо повернення передплати у терміни, визначені цивільним законодавством та претензією № 16юдс-1163 від 03.05.13 р., позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних у розмірі 64,91 грн. за період з 09.07.12 р. по 01.07.13 р. (358 днів) включно, які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 року № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

За результатами перевірки нарахування відповідачем заявлених до стягнення відсотків річних, здійсненої за допомогою системи "ЛІГА", судом встановлено наступне.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки претензією № 16юдс-1163 від 03.05.13 р. позивач визначив строк повернення передплати 20 травня 2013 р., період прострочки повернення оплати товару відповідачем обчислюється з 21.05.13 р. по 01.07.13 р. та складає 42 дні.

Отже, розмір відсотків річних за період з 21.05.13 р. по 01.07.13 р. включно становить 7,62 грн., тобто є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних за несвоєчасне повернення передплати за товар підлягають частковому задововленю в сумі 7,62 грн.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: в сумі 2206,00 грн. основного боргу та 7,62 грн. відсотків річних.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Щодо заяви позивача з вимогою про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з отриманням позивачем Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо позивача та відповідача, суд зазначає, що відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості плати за отримання витягів з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців щодо позивача та відповідача у розмірі 122,40 грн. задоволенню не підлягають, оскільки у господарського суду відсутні передбачені законом підстави вважати зазначену суму судовими витратами в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 629, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр - Прилуки" (пров. Східний, 4 корп. Д, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500, код 35714271, п/р 26007300315859 у філії ЧОУ АТ "Ощадбанк", МФО 353553) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (пров. Несторівський, 3/5, м. Київ, 04053, код 00135390) в особі Гнідинцівського газопереробного заводу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (смт. Варва, Варвинський район, Чернігівська область, 17600, код 00136875, п/р 26000050008066 в ПАТ КБ "ПриватБанк", МФО 305299) 2206,00 грн. боргу, 7,62 грн. відсотків річних та 1720,50 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 02 вересня 2013 року.

Суддя А.М.Селівон