Постанова

від 24.03.2009 по справі б26/217-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Б26/217-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 березня 2009 р.                                                                                    № Б26/217-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Хандуріна М.І., –головуючого,

Заріцької А.О.,

Короткевича О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції

на ухвалугосподарського суду  Дніпропетровської областівід 08 січня 2009 року

у справі господарського суду№ Б26/217-08Дніпропетровської області

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Селена"

доПриватного підприємства "АМПК"

провизнання банкрутом,

ліквідаторарбітражний керуючий Гула О.М.,

за участю представників сторін: не з'явились;

встановив:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2008 за заявою ТОВ "Селена" порушено провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "АМПК" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

          Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2008 (суддя Камша Н.М.) Приватне підприємство "АМПК" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Гулу О.М., якого зобов'язано письмово повідомити всіх відомих йому кредиторів про визнання відсутнього боржника банкрутом, після завершення заходів ліквідаційної процедури подати на затвердження суду звіт та ліквідаційний баланс.

          Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2009 затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора Приватного підприємства "АМПК". Ліквідовано юридичну особу - Приватне підприємство "АМПК". Провадження у справі припинено.

          В касаційній скарзі Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким поновити ліквідаційну процедуру. В обґрунтування посилається на порушення та невірне застосування норм матеріального і процесуального права, зокрема ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 17, 18 Закону України "Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", ст. 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову господарського суду, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника (ч.1 ст.23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, визнаючи боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (постанова від 21.10.2008), місцевий господарський суд виходив з того, що заборгованість боржника перед ініціюючим кредитором підтверджена матеріалами справи, доказів її погашення боржником не надано. Відсутність підприємницької діяльності боржника підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 29.09.2008 (а.с. 14), в якому зазначено, що ПП "АМПК" знаходиться в стані припинення підприємницької діяльності.

16.12.2008 до господарського суду подано на затвердження звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс банкрута (а.с.76-100). Ухвалою суду від 08.01.2009 подані звіт та ліквідаційний баланс були затверджені.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, даних інвентаризації майна боржника; не дає оцінки наявним запитам потенційним кредиторам  банкрута на предмет встановлення їх кредиторських вимог; не мотивує висновків суду про необхідність ліквідації юридичної особи боржника.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ст. 42 Господарського кодексу України передбачено, що   підприємництво –це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до Державного класифікатора України, затвердженого наказом Державного  комітету України  з питань  технічного  регулювання та споживчої політики від 28.05.2004, підприємницька  діяльність  -  самостійна  ініціативна, систематична,   на   власний   ризик   господарська    діяльність, здійснювана   суб'єктами  господарювання  (підприємцями)  з  метою досягнення  економічних  і  соціальних  результатів  та  одержання прибутку.

Враховуючи викладене, Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що поняття відсутності підприємницької діяльності боржника  та процесу припинення підприємницької діяльності, який не завершено, не є тотожними, та не свідчить про відсутність підприємницької діяльності,  як систематичної господарської діяльності  боржника.

Колегія суддів наголошує, що доведення відсутності господарської діяльності ініціюючим кредитором повинно відбуватися на підставі сукупності доказів, якими можуть бути податкові декларації, витяги з банківських рахунків про відсутність обороту коштів боржника та інші фактичні дані, які безспірно доводять припинення боржником господарської діяльності.

Отже, господарський суд Дніпропетровської області без належних правових підстав порушив провадження у справі  про банкрутство відсутнього боржника за спрощеною процедурою, в порушення вимог ст. 34 ГПК України,  без  належних доказів відсутності  боржника або його керівних органів за їх місцезнаходженням, без належних  доказів відсутності підприємницької діяльності боржника, зокрема ненадання боржником протягом року до  органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, відсутність підприємницької діяльності боржника, продовжив процедуру банкрутства Приватного підприємства "АМПК", визнав його банкрутом та оскаржуваною ухвалою припинив провадження у справі № Б26/217-08 за спрощеною процедурою,  ліквідував підприємство –банкрута на підставі  ст. 40 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З врахуванням викладеного оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для розгляду на стадії ліквідаційної процедури.  

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119  - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції  задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 08 січня 2009 року у справі № Б26/217-08 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий                                                                                 М.І. Хандурін

Судді                                                                                         А.О. Заріцька

О.Є Короткевич