Ухвала

від 29.08.2013 по справі 826/7835/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7835/13-а ( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

29 серпня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Грибан І.О., Беспалова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському району м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2013 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КуПаВа» консалтинг" до Державної податкової інспекції у Святошинському району м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському району м. Києва Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.04.2013р. № 0001712260 та № 0001722260.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем в період з 26.02.2013 року по 04.03.2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «КуПаВа консалтинг» з питань достовірності, повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Лоу Консалт», ТОВ «Агентство «Віасат» та ТОВ «Дженіт Флай» за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р., за результатами якої складено акт від 12.03.2013р. № 156/22-609/32595993.

На підставі вказаного Акту перевірки Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби винесено податкове повідомлення-рішення № 0001712260 від 03.04.2013 року та податкове повідомлення-рішення № 0001722260 від 03.04.2013 року.

Як вбачається із висновків Акту перевірки, на підставі якого було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідач прийшов до висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства, зокрема п. 5.1., пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), п. 138.1. п 138.2. ст. 138 ПК України (зі змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 189 051, 00 грн.; ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (зі змінами і доповненнями), п. 185.1. ст. 185, п. 188.1. ст. 188, п. 198.1. ст. 198 ПК України (зі змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 114 301, 00 грн.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача, викладені в Акті перевірки - є безпідставними, оскільки первинні документи, надані ТОВ «КуПаВа» до перевірки, відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між сторонами щодо отримання послуг, а висновки відповідача про нікчемність угод укладених між позивачем та ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Лоу Консалт», ТОВ «Агентство «Віасат» та ТОВ «Дженіт Флай» не підтверджені відповідними доказами.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, Законом України «Про податок на додану вартість», якими керувався позивач при віднесенні сум ПДВ до податкового кредиту за операціями з ТОВ «ТПК «Техномашпостач» та ТОВ «Лоу Консалт» до 2011 року та Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналогічні норми містить стаття 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З аналізу приписів п.п. 7.4.4 та п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону визначено два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

У раз,і коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними підпунктом 7.4.5 документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна, має містити : а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3 та п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України № 168, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, судом першої інстанції на підставі аналізу наведених норм вірно зазначено, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України та ЗУ «Про податок на додану вартість» визначає податкові накладні.

Відповідно п. 2.1. ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" Платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 5.1 ст. 5 Закону валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В свою чергу, під терміном "господарська діяльність" слід розуміти будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (пункт 1.32 ст. 1 Закону).

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 133.1 Податкового кодексу України, який почав врегульовувати відносини з питань оподаткування прибутком підприємств, платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 вказаного Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем із ТОВ «Лоу консалт» було укладено Договір № 30/11-04 від 04 лютого 2010 року про надання маркетингово-інформаційних досліджень. Згідно умов якого, Замовник (ВАТ «КуПаВа») довіряє, а Виконавець (ВАТ «Лоу консалт») зобов'язується надати послуги з виконання маркетингово-інформаційних досліджень, включаючи поповнення баз даних потенційними клієнтами з користування програмним забезпеченням «Ліга», «Дінай», « 1С». Всю інформацію Виконавець надає в електронному вигляді. Після надання результатів досліджень, сторонами складається акт здачі-прийняття робіт в 2-х екземплярах. Замовник розраховується з виконавцем за виконані роботи згідно актів виконаних робіт.

Аналогічні за змістом договори про надання маркетингово-інформаційних досліджень позивачем було укладено з ВАТ «Дженіт флай» (Договір № 54 від 12.09.2011 року) та від 11.05.2011 року з ВАТ «Агентство Віасат».

Також, згідно рахунку-фактури ТОВ «ТПК «Техномашпостач» («Виконавець») № 301114 від 30.11.2010 року «Виконавцем» надано ТОВ «КупАВа консалтинг» («Замовник») послуги за настроювання та установки домофону за адресою «Замовника».

На підтвердження виконання умов договорів контрагентом позивача було надано відповідні послуги, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт, належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах справи.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем отримало від контрагентів належним чином оформлені податкові накладні (належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах справи).

Факт здійснення оплати по даних договорах за отримані позивачем послуги підтверджується платіжними дорученнями, та банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи.

На момент виписки податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість і доказів анулювання такої реєстрації на час здійснення господарських операцій відповідачем надано не було.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що видаткові та податкові накладні, які містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, встановленим п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідач доказів того, що відомості податкових і видаткових накладних не відповідають дійсності, не надав.

Щодо тверджень апелянта про фактичну неможливість виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який звернув увагу, що доводи податкового органу з цього приводу базуються лише на інформації Державної прикордонної служби України щодо відсутності директорів контрагентів на території України, а також інформації про відсутність складських приміщень, транспортних засобів. В той же час, зі змісту договорів вбачається, що наявність складських приміщень або транспортних засобів для надання послуг щодо надання маркетингово-інформаційних досліджень або налагодження домофону, не є необхідним.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи оформлені належним чином податкові накладні, платіжні доручення, банківські виписки, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), а також те, що на момент виписки податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість і доказів анулювання такої реєстрації на час здійснення господарських операцій відповідачем надано не було, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність віднесення позивачем сум податкового кредиту та валових витрат, що виникли за господарськими операціями з ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Лоу Консалт», ТОВ «Агентство «Віасат» та ТОВ «Дженіт Флай», що в свою чергу свідчить про протиправність винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень, які, за таких обставин, підлягають скасуванню.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському району м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2013 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КуПаВа» консалтинг" до Державної податкової інспекції у Святошинському району м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.А. Губська

Суддя І.О. Грибан

Суддя О.О. Беспалов

.

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Грибан І.О.

Беспалов О.О.