Рішення

від 29.08.2013 по справі 922/3109/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2013 р.Справа № 922/3109/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Компанія Ван-Експорт", м.Полтава до Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський" м.Харків про стягнення 84359,94 гривень за участю представників:

позивача - Веремія О.М. (директор, наказ №1 від 03 липня 2008 року);

Буренко А.Ю. (довіреність №1 від 14 серпня 2013 року)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

25 липня 2013 року Позивач, Приватне підприємство "Компанія Ван-Експорт", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський" (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 86359,94 гривень, у тому числі, 79910,00 гривень суми основної заборгованості, 5359,35 гривень суми нарахованої пені, та 1090,59 гривень суми 3% річних. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки №1405, укладеного між сторонами 14 травня 2012 року. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача 1720,50 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 липня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15 серпня 2013 року.

15 серпня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№29918) витребувані судом документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Також, 15 серпня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№29917) про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив про часткове погашення Відповідачем суми основного боргу у розмірі 2000,00 гривень, у зв'язку з чим просив суд стягнути з Відповідача 84359,94 гривень, у тому числі, 77910,00 гривень суми основної заборгованості, 5359,35 гривень суми нарахованої пені, та 1090,59 гривень суми 3% річних.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 серпня 2013 року було відкладено розгляд справи на 29 серпня 2013 року, у зв'язку з неявкою Відповідача. Також відповідною ухвалою було прийнято до розгляду заяву Позивача про зменшення розміру позовних вимог та продовжено розгляд з урахуванням даної заяви.

27 серпня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду письмові пояснення (вх.№31260) щодо деяких аспектів позовної заяви. Судом було досліджено надані пояснення та долучено до матеріалів справи.

29 серпня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду клопотання (вх.№31564), в якому просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю прибуття у судове засідання.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 29 серпня 2013 року проти вищевказаного клопотання Відповідача заперечував.

Розглянувши відповідне клопотання, суд виходить з наступного.

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному випадку, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів, достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом Відповідачу було створено належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, розгляд справи відкладався для надання можливості ознайомитись із позовом, із матеріалами справи, надати нові докази тощо). Проте, нових доказів Відповідачем не надано та про можливість їх надання в майбутньому у відповідному клопотанні не зазначено. Крім того, Відповідачем у клопотанні не зазначено, які ж самі обставини перешкоджають його представнику з'явитися у судове засідання.

Суд також звертає увагу Відповідача на те, що згідно із ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань, спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом впродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 29 серпня 2013 року підтримав уточнені заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у відкрите судове засідання 29 серпня 2013 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням від 21 серпня 2013 року.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Суд, розглянувши матеріали позову, встановив наступне. 14 травня 2012 року між Приватним підприємством "Компанія Ван-Експорт" (Позивачем) та Приватним акціонерним товариством "Хлібзавод "Салтівський" (Відповідачем) було укладено договір поставки №1405. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Додатковою угодою №б/н від 29 грудня 2012 року, підписаною з обох сторін, сторони продовжили дію договору до 31 грудня 2013 року (а.с.26).

Відповідно до умов даного договору, продавець (Позивач) зобов'язався передати у власність покупця (Відповідача) товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити в його в певному порядку.

Датою поставки вважається дата одержання товару покупцем, зазначена в накладній, яка підтверджує одержання товару покупцем (п.2.2 договору).

На виконання умов спірного договору, Позивач поставив Відповідачу товар, загальною вартістю 194910,00 гривень, що підтверджується підписаними з обох сторін наступними видатковими накладними (а.с.28-29):

- в/н №01 від 19 лютого 2013 року на суму 50107,20 гривень;

- в/н №2 від 21 лютого 2013 року на суму 51465,00 гривень;

- в/н №3 від 25 лютого 2013 року на суму 49537,80 гривень;

- в/н №4 від 27 лютого 2013 року на суму 43800,00 гривень.

До того ж, відповідний факт поставки товару за спірним договором підтверджується дорученнями на отримання товару (а.с.30-33), податковими накладними (а.с.35-37), рахунками-фактурами (а.с.38-39) та підписаним з обох сторін актом звірки взаєморозрахунків за період з 01 березня 2013 року по 31 березня 2013 року (а.с.40).

Перехід права власності на товар у покупця виникає з моменту передачі йому товару продавцем з одночасним підписанням накладних (п.3.2 договору).

Відповідно до умов специфікації №5 від 18 лютого 2013 року до основного договору, покупець повинен був перерахувати грошові кошти на поточний рахунок продавця у розмірі 100% протягом 10 (десяти) банківських днів після отримання товару покупцем (а.с.27).

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач частково розрахувався з Позивачем за отриманий товар на суму 117000,00 гривень, що підтверджується банківськими виписками (а.с.17-23). Доказів повної оплати отриманого товару Відповідач до суду не надав.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором повністю не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед Позивачем у розмірі 77910,00 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.2 цієї статті).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази повного погашення Відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 77910,00 гривень нормативно та документально обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 5359,35 гривень пені, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Відповідно до п.5.2 спірного договору, в разі невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання покупцем, він сплачує продавцю штраф в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості продукції за кожен день прострочення.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Отже, суд вважає, що сторонами було передбачено у спірному договорі саме пеню, як вид неустойки за порушення умов договору.

Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої Позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 1090,59 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірний, та такий, що відповідає нормам чинного законодавства України, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на Відповідача.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.546, 548, 599, 612, 625, 629, 691 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський" (61153, м.Харків, вул.Гвардійців-Широнінців, буд.1, код ЄДРПОУ 31340536) на користь Приватного підприємства "Компанія Ван-Експорт" (36008, м.Полтава, вул.Петровського, буд.31, кв.267, код ЄДРПОУ 36013255) 77910,00 гривень основної заборгованості, 5359,35 гривень пені, 1090,59 гривень суми 3% річних та 1727,20 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03 вересня 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа №922/3109/13