Постанова

від 06.08.2013 по справі 801/6650/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 серпня 2013 р. Справа №801/6650/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді - Пакет Т.В.,

при секретарі судового засідання - Мельниковій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алуштаартсервіс" до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Алуштаартсервіс" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000312301, № 0000302301 від 31 січня 2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Податкового кодексу України, внаслідок чого вони підлягають скасуванню. Позивач зазначає, що відповідачем безпідставно використано матеріали перевірок, отриманих від інших податкових органів, а посилання на вказані в них дані та сам акт перевірки не засновані на законі, оскільки неможливо підтвердити або спростувати доводи щодо фактичного здійснення фінансово-господарських операцій. Висновки відповідача засновані на припущеннях, без правового обґрунтування. Висновок про відсутність в межах договору укладених з контрагентом позивача операцій поставки товару, робіт (послуг) на адресу позивача, та як наслідок наявність нікчемних угод, не обґрунтовані належним доказами. Документи, які спростовують висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства під час формування об'єкта оподаткування під час перевірки відповідачем не прийнято до уваги, а зроблено безпідставні висновки.

У судове засідання представник позивача не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, про місце, день і час судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Алуштаартсервіс", є юридичною особою, ідентифікаційний код 33955461, зареєстрованою 13.02.2006 року виконавчим комітетом Алуштинської міської ради АР Крим, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (а.с.31), довідкою з ЄДРПОУ (а.с.34), статутом підприємства (а.с.18-29), у перевіряємому періоді було зареєстровано платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 04.07.2008 р. № 100126017 серії НБ № 155047, індивідуальний податковий номер 339554601023 (а.с.33).

Таким чином, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Алуштаартсервіс" є юридичною особою, яка зобов'язана виконувати обов'язки, покладені на неї законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що з 20.12.2012 р. по 26.12.2012 р. посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Алуштаартсервіс" (код за ЄДРПОУ 33955461) з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток, податку на додану вартість, при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ ІКФ "Галактика" (код ЄДРПОУ 36066286) за липень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 1154/22/33955461 від 29.12.2012 року (а.с.35-46).

Відповідно до висновків акта перевірки № 1154/22/33955461 від 29.12.2012 року відповідачем встановлено наступні порушення:

- податок на прибуток: ч.1 ст. 203, 215, 216, 655, 656, 662 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України) по правочинах здійснених ТОВ "Алуштаартсервіс" від постачальника - ТОВ "ІКФ "Галактика" (код за ЄДРПОУ 33955461) п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, що призвело до заниження податку на прибуток за 2-3 квартал 2011 року у сумі 9 626 грн.;

- податок на додану вартість: ч. 1 ст. 203, 215, 216, 655, 656, 662 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України) по правочинах здійснених з постачальником ТОВ "ІКФ "Галактика" (код за ЄДРПОУ 36066286) та порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, включення до складу податкового кредиту сум ПДВ за липень 2011 оку - 8 370 грн.

Так, актом перевірки № 1154/22/33955461 від 29.12.2012 року ДПІ у м. Алушті АР Крим ДПС встановлено, що за перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з контрагентом - ТОВ "ІКФ "Галактика".

Відповідно зазначеного акта перевірки, з урахуванням отриманої податкової інформації про відсутність ТОВ "ІКФ "Галактика" за юридичною адресою, відсутність інформації про фактичне місцезнаходження підприємства та його посадових осіб, операції ТОВ "ІКФ "Галактика" з контрагентами-покупцями не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів, наслідком діяльності є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів. За таких підстав неможливо підтвердити придбання ТОВ "Алуштаартсервіс" товарно-матеріальних цінностей від контрагента-постачальника ТОВ "ІКФ "Галактика" та прийняти до обліку первинні документи, які неправомірно складені ТОВ "ІКФ "Галактика". Перевіркою не можливо підтвердити реальність проведених господарських операцій ТОВ "Алуштаартсервіс" з контрагентом-постачальником ТОВ "ІКФ "Галактика" у липні 2011 року.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Фактичне здійснення господарської операції між ТОВ "Алуштаартсервіс" та ТОВ "ІКФ "Галактика" відсутнє, а тому відповідні документи, надані позивачем, не можуть вважатись первинним документами для цілей ведення податкового обліку, навіть при наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Отже, відповідач, зазначаючи про нікчемність правочинів позивача з зазначеним контрагентом, наголошує на необґрунтованому завищенні податкового кредиту, завищенні витрат на придбання за 2-3 квартали 2011 року, що призвело до заниження податку на додану вартість та заниження податку на прибуток.

На підставі названого акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 31 січня 2013 року № 0000312301 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 10 462,50 грн., з яких 8 370,00 грн. за основним платежем та 8 092,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.53);

- від 31 січня 2013 року № 0000302301 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму за основним платежем 9 626,00 грн.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування податкових зобов'язань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій і було встановлено наступне.

Приймаючи до уваги те, що відповідачем перевірялось питання достовірності визначення показників податкової звітності за липень 2011 року, то у даному випадку підлягають застосуванню норми Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, яким встановлено порядок, підстави та строки сплати податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств.

У відповідності з нормами п. 14.1.181 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає при здійсненні операцій по придбанню або виготовленню товарів та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст. 192 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що достатніми підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання платником податку товарів та послуг, використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності, сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, наявність належним чином оформленої накладної.

Відповідно до п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу/

У ст. 135 ПК України встановлений порядок визначення доходів та їх склад, згідно з п. 135.1 якої доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, визначення валових витрат, формування податкового кредиту повинно здійснюватися на підставі належним чином оформлених первинних документів.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ТОВ "ІКФ "Галактика".

Судом встановлено, що 01.07.2011 р. між ТОВ "Алуштаартсервіс" та ТОВ "Інформаційно-консалтингова фірма "Галактика" укладено договір про надання послуг № 1/07/2011, предметом якого є надання за завданням замовника (ТОВ "Алуштаартсервіс") послуг виконавцем (ТОВ "Інформаційно-консалтингова фірма "Галактика") із світового та звукового супроводження робіт кафе з літною площадкою "Саунд", що належить замовнику, відповідно до переліку необхідного обладнання, визначеного у відповідності із технічним завданням замовника, зазначеним у додатку № 1, що є невід'ємною частиною договору (а.с.58-61).

Відповідно до складеного та підписаного сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору № 1/07/2011 від 01.07.2011 року, виконавцем надано послуги із звукового та світового оформлення кафе з літньою площадкою "Саунд", загальна вартість яких склала 50 220,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 8 370 грн. Сторони претензій одна до одної не мають (а.с.62).

На виконання умов укладеного договору відповідно до рахунку-фактури від 04 серпня 2011 року № 20 на загальну суму 50 220,00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 8 370,00 грн. виконавцем (ТОВ "Інформаційно-консалтингова фірма "Галактика") виписано замовнику (ТОВ "Алуштаартсервіс") податкову накладну 29.07.2011р. № 181 (а.с.63,64). Отримання податкової накладної підтверджується наданим позивачем реєстром отриманих та виданих податкових накладних за липень 2011 року (а.с.71-74).

Оплата отриманих послуг здійснена в повному обсязі відповідно до умов договору в безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням від 04.08.2011 на суму 50 220,00, у тому числі ПДВ сумою 8 370,00 грн., звітом про дебетові та кредитові операції по банківському рахунку (а.с.75,76).

Оприбуткування отриманих послуг ТОВ "Алуштаартсервіс" здійснено по рахунку 3771 (а.с.77).

У відповідності до вимог 16, 44, 46 ПК України платником податків здійснено формування показників податкової звітності з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства, на підставі даних первинних бухгалтерських та податкових документів, що відображено у відповідних деклараціях (а.с.65-68, 95-176).

Судом встановлено, що виконавець послуг, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідних господарських операцій за даними офіційного сайту Міндоходів України (http://minrd.gov.ua/anulir) був зареєстрований платником податку на додану вартість, і мав право видавати податкову накладну.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкової накладної контрагент позивача був юридичною особою, зареєстрований як платник податків на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

В порядку, передбаченому ст. 71 КАС України, відповідачем не надано документів, які б спростовували твердження позивача щодо отримання послуг від ТОВ "Інформаційно-консалтингова фірма "Галактика".

Щодо висновків відповідача стосовно неможливості підтвердження реального придбання позивачем ТМЦ (послуг, товарів) у ТОВ "ІКФ "Галактика", у зв'язку з тим, що останнє має ознаку "фіктивності" та спрямоване на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а тому усі операції з надання послуг (товарів) ТОВ "ІКФ "Галактика" не спричиняють реального настання правових наслідків - є нікчемними, суд зазначає наступне.

Під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, між ТОВ "Алуштаартсервіс" та ТОВ "ІКФ "Галактика" були вчинені господарські операції з придбання послуг, оплата яких по договору здійсненна позивачем повністю.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між замовником та виконавцем спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що взаємовідносини між ТОВ "Алуштаартсервіс" та ТОВ "ІКФ "Галактика" є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Необхідно зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України): правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Зазначена позиція викладена в Ухвалі ВАСУ від 14.11.2012р. у справі №К/9991/50772/12.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ТОВ "ІКФ "Галактика", правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

Матеріали справи свідчать про те, що правочини у встановленому законом порядку недійсними не визнано, а відтак є дійсними, направленими на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів від ТОВ "ІКФ "Галактика", на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту на суму та включення понесених витрат до складу валових витрат, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, хто не був постачальником товару. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, у праві "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами хисту права власності.

Крім того, відсутність за місцезнаходженням, а також відсутність у нього достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ним господарських операцій з виконання робіт: адже необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п. (аналогічна думка викладена ВАСУ в Ухвалі від 01.03.2012 р. по справі №К/9991/76143/11, від 08.12.2011 р. по справі №К/9991/50633/11).

Суд вказує, що ВАСУ в ухвалі від 16.05.2012 р. по справі №К-9991/6724/12 дотримується наступної думки: "Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб".

Також, ВАСУ в ухвалі від 30.10.2012 р. по справі №К-28070/10 викладає наступну думку: "Витрати для цілі визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків".

Більш того, суд звертає увагу податкового органу, що факт відсутності підприємства за юридичною адресою був встановлений під час проведення перевірки, ані під час вчинення господарських операцій, які стали підставою для формування податкового кредиту та об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Слід зазначити, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція викладена також в Ухвалі ВАСУ від 25.03.2013р. у справі № К/9991/53897/12, в Ухвалі ВАСУ від 27.03.2013р. по справі № К/9991/79784/12, в Ухвалі ВАСУ від 04.04.2013р. по справі № К/9991/73692/11.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки викладені відповідачем в акті перевірки № 1154/22/33955461 від 29.12.2012 року не підтверджуються матеріалами справи, а отже у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-71, 94, 158, 159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 0000312301 від 31 січня 2013 року, відповідно до якого ТОВ "Алуштаартсервіс" має сплатити до бюджету грошові зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 8 370,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 2 092,5 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 0000302301 від 31 січня 2013 року, відповідно до якого ТОВ "Алуштаартсервіс" має сплатити до бюджету грошові зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у сумі 9 626,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алуштаартсервіс" (ЄДРПОУ 33955461) судовий збір у сумі 200 (двісті) грн. 88 коп., шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частини постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частин постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів від дня отримання постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення строку, з якого суб'єкт владних повноважень може отримати копію постанови суду.

Суддя Т.В.Пакет