Рішення

від 02.09.2013 по справі 905/5182/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.09.2013 Справа № 905/5182/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі Регіонального виробничого управління «Донецькавтогаз» (83001, місто Донецьк, проспект 25-річчя РККА, будинок № 18, кімната № 4; код ЄДРПОУ - 37099176)

до комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» (84619, Донецька область, місто Горлівка, вулиця Беспощадного, будинок № 51; код ЄДРПОУ - 03328267)

про стягнення 109 635,15 гривень,

за участю представників сторін:

від позивача: Батозська Я.О. (довіреність б/н від 23.08.2013)

від відповідача: Косинський В.І. (довіреність б/н від 14.08.2013)

С У Т Ь С П О Р У :

Дочірнє підприємство «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі Регіонального виробничого управління «Донецькавтогаз» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» суму заборгованості у розмірі 109 635,15 гривень, три відсотки річних у розмірі 609,35 гривень, а всього 110 244,50 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу стисненого природного газу по безготівковому розрахунку № 54/11-Дг від 25 травня 2011 року, договору про закупівлю товарів за державні кошти № 2/12-Дг від 23 січня 2012 року та додаткових угод до зазначених договорів, що є невід'ємними їх частинами.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги статтями 526, 527, 625, 629 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України .

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22 липня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 07 серпня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 07 серпня 2013 року розгляд справи відкладено на 02 вересня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 22 липня 2013 року документів.

02 вересня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшов відзив на позовну заяву, в якому уповноважений представник комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» визнає позовні вимоги.

02 вересня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшли письмові пояснення до позовної заяви, в яких уповноважений представник дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі Регіонального виробничого управління «Донецькавтогаз» просить у зв'язку з допущеними помилками в тексті позовної заяви вважати вірною ціну позову - 109 635,15 гривень; пункт 2 прохальної частини позову викласти в наступній редакції: після слів «в розмірі» змінити цифри « 109 635,15 гривень» на цифри « 109 025,80 гривень».

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Керуючись вищенаведеними роз'ясненнями, господарський суд розцінює письмові пояснення як зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

У пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі (абзац третій пункту 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Представник позивача Батозська Я.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та письмових поясненнях.

Представник відповідача Косинський В.І. в судовому засіданні позовні вимоги визнав, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, 25 травня 2011 року між дочірнім підприємством «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі Регіонального виробничого управління «Донецькавтогаз» (далі по тексту - позивач або продавець) та комунальним підприємством «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» (далі по тексту - відповідач або покупець) укладено договір купівлі-продажу стисненого природного газу по безготівковому розрахунку № 54/11-Дг (далі по тексту - Договір-1), відповідно до умов якого продавець зобов'язується здійснювати реалізацію стисненого природного газу по безготівковому розрахунку в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити стиснений природний газ, як моторне паливо. Стиснений природний газ, що відпускається покупцю відповідає ДСТУ 25577:2005 «Газ природний паливний компромований для двигунів внутрішнього згорання. Технічні умови» (пункти 1.1, 1.2 Договору-1) (а.с. 35-37).

Умови та порядок реалізації стисненого природного газу визначено розділом 2 Договору-1.

Відповідно до пункту 4.1 Договору покупець здійснює оплату за стиснений природний газ у безготівковій формі на умовах 100 % передоплати на поточний рахунок продавця зазначений у розділі 10 даного договору. Датою здійснення передоплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Сторони зобов'язані до 5-го числа кожного місяця проводити звіряння взаємних розрахунків по даному договору. По закінченню звітного періоду (місяць), на підставі довіреності покупця та даних відомості(ей) про кількість фактично відпущеного газу, продавець оформлює видаткові накладні на відпуск стисненого природного газу та в термін до 5 числа місця наступного за звітним надсилає їх покупцю. Покупець зобов'язує оформити їх належним чином та повернути один екземпляр видаткової накладної продавцю наступного дня після її отримання (пункти 4.3, 4.4 Договору-1).

Пунктом 9.1 Договору-1 передбачено, що він (договір) набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2011 року.

Додатковими угодами № 2 від 30 грудня 2011 року та № 4 та 29 грудня 2012 року до Договору-1 пролонговано строк його дії до 31 грудня 2012 року та 31 грудня 2013 року відповідно (а.с. 39, 41).

23 січня 2012 року між дочірнім підприємством «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі Регіонального виробничого управління «Донецькавтогаз» (учасник) та комунальним підприємством «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» (замовник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 2/12-Дг (далі по тексту - Договір-2), відповідно до умов якого учасник зобов'язується у 2012 році поставити замовникові товар, зазначений в документації конкурсних торгів, а замовник - прийняти і оплатити такий товар: газ природний (стиснений метан для заправки автомобілів) (код 11.10.2). Обсяги закупівлі товарів можуть бути знижені залежно від реального фінансування видатків (пункти 1.1, 1.3 Договору-2) (а.с. 31-33).

Якість товару та ціна договору визначена розділами ІІ-ІІІ Договору-2.

Пунктами 4.1, 4.2 Договору-2 передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред'явлення учасником рахунку на оплату товару. Замовник після отримання товару може його оплатити як цілком, так і частково протягом 10 банківських днів. До рахунку додається видаткова накладна.

Договір-2 набирає чинності з 23 січня 2012 року і діє до 31 грудня 2012 року (пункт 10.1 Договору-2).

Додатковою угодою № 2 від 29 грудня 2012 року до Договору-2 пролонговано строк його дії до 31 грудня 2013 року відповідно (а.с. 34).

З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах та Договір-1, Договір-2 були чинні.

Відповідні договори, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Договір-1, Договір-2 та додаткові угоди до них підписано сторонами без розбіжностей та скріплено їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаними Договорами.

Предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу стисненого природного газу по безготівковому розрахунку № 54/11-Дг від 25 травня 2011 року та договором про закупівлю товарів за державні кошти № 2/12-Дг від 23 січня 2012 року у розмірі 109 025,80 гривень.

Матеріали справи свідчать, що позивач належним чином виконував свої договірні зобов'язання та поставив (передав) відповідачу за період з травня 2011 року по січень 2013 року включно - 47 083 м 3 стисненого природного газу на загальну суму 305 816,16 гривень, який відповідач оплатив частково на суму 196 790,36 гривень.

Так, відповідно до видаткових накладних, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, відповідач передав, а позивач прийняв товар на загальну суму 305 816,16 гривень (а.с. 48, 49, 53, 57, 58, 59, 63, 67, 71, 75, 79, 83, 87, 91, 95, 99, 103, 108, 112, 116).

У накладних сторонами були узгоджені: назви та реквізити продавця та покупця, найменування товару, його кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна сума товару.

Повноважень осіб на прийняття/отримання товару підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями довіреностей (а.с. 42, 45, 50, 54, 60, 64, 68, 72, 76, 80, 84, 88, 92, 96, 100, 104, 109, 113).

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої в постановах № 6-49цс12 від 06.06.2012; № 6-40цс11 від 14.11.2011, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права» . Європейський суд з прав людини під терміном «власність» розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо оплати наданих послуг відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість послуг) у власність позивача.

Господарським судом встановлено, що позивач договірні зобов'язання виконав належним чином, а саме передав відповідачу товар (стиснений природний газ), що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними видатковими накладними, а відповідач порушив договірні зобов'язання, та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманого товару, що й зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Підписаними актами звірки взаємних розрахунків, відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 2/12-Дг у розмірі 16 394,40 гривень, та за договором купівлі-продажу стисненого природного газу по безготівковому розрахунку № 54/11-Дг у розмірі 92 631,40 гривень (а.с. 26-30).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати переданого стисненого природного газу, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача виниклу заборгованість у розмірі 109 025,80 гривень.

Відповідно до частини другої статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами поставки позивачем відповідачу товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт поставки позивачем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару відповідачем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача щодо поставки ним товару на загальну вартість 305 816,16 гривень, господарський суд виходить з наявних в матеріалах справи первинних документів (видаткових накладних), що підтверджують вказану обставину.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем боргу у розмірі 109 025,80 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

Представник відповідача в судовому засіданні та відзиві на позовну заяву від 02 вересня 2013 року суму заборгованості визнав повністю.

Стаття 22 ГПК України визначає основні процесуальні права та обов'язки сторін. Відповідач має право, зокрема, визнати позов повністю або частково.

Відповідно до частини п'ятої статті 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що судове рішення повинно відповідати загальним засадам справедливості, визначення якому дано у рішенні Конституційного Суду України № 15-РП/2004 від 02.11.2004, а позивач до цього часу не отримав винагороди за поставлений товар, та те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 109 025,80 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та визнані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків річних у розмірі 609,35 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З наданого розрахунку відсотків річних вбачається, що позивач здійснював нарахування відносно заборгованості 109 025,80 гривень, починаючи з 22.02.2013 по 30.04.2013 (68 днів) .

У претензіях за вихідним № 50-01/23.02 від 22 січня 2013 року та № 120-01/23.02 від 15 лютого 2013 року, отримання яких відповідачем підтверджується штемпелем за вхідним № 72 від 01 лютого 2013 року та № 142 від 19 лютого 2013 року, позивач просив відповідача сплатити виниклу заборгованості (а.с. 24-25).

З огляду урахуванням оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013, господарський суд відзначає наступне.

Строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Відповідно до матеріалів справи дії сторін, зокрема, передача позивачем товару відповідачу за видатковими накладними, прийняття товару відповідачем, свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар у спірних правовідносинах випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 20.09.2012 у справі № 12/5026/556/2012.

Період нарахування відсотків річних (з 22.02.2013 по 30.04.2013) визначений позивачем відповідає вимогам ЦК України та ГК України, а також згаданим вище вимогам.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 109 025,80 гривень та відсотків річних у розмірі 609,35 гривень, є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вбачається, що питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року, який набрав чинності 01 листопада 2011 року, визначені правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Статтею 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється, в тому числі, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI станом на 01 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру заробітної плати (1 720,50 гривень) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (68 820,00 гривень).

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, ціна зменшена позову становить 109 635,15 гривень, а отже позивачем повинно бути сплачено судовий збір у розмірі (109 635,12 х 2 : 100) = 2 192,70 гривень.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 192,70 гривень, тобто необхідний розмір судового збору, а тому відповідна частина судового збору в зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог не підлягає поверненню.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до приписів статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 598, 599, 610, 625, 627, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 67, 173-175, 179, 193, 216-218, 222, 265 Господарського кодексу України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 78, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» (84619, Донецька область, місто Горлівка, вулиця Беспощадного, будинок № 51; код ЄДРПОУ - 03328267, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі Регіонального виробничого управління «Донецькавтогаз» (83001, місто Донецьк, проспект 25-річчя РККА, будинок № 18, кімната № 4; код ЄДРПОУ - 37099176, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму заборгованості у розмірі 109 025,80 гривень , три відсотки річних у розмірі 609,35 гривень , судовий збір у розмірі 2 192,70 гривень, а всього 111 827 (сто одинадцять тисяч вісімсот двадцять сім) гривень 85 копійок.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 02.09.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2013.

Суддя С.М. Фурсова