Постанова

від 12.12.2006 по справі 4/540ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/540ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12.12.06                                                                                 Справа № 4/540ад.

Суддя  Батюк Г.М., при секретарі судового засідання Лукашишиній Т.М., розглянувши  матеріали справи  за позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Салама», м.Первомайськ Луганської області

про стягнення 3392 грн. 01 коп.

за участю представників сторін:

від позивача –Окулевич О.В., дов. від 20.02.06 № 03-01/633,

від відповідача – Грибанова Ю.П., дов.№ 954 від 27.10.06.

в с т а н о в и л а:

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3392 грн. 01 коп. несплачених  адміністративно - господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році.

У судовому засіданні 30.11.06 по справі оголошено перерву до 12.12.06.

Постанова господарського суду Луганської області виноситься 12.12.06.

Відзивом у відзиві на позовну заяву, зданих до суду 31.10.06, у поясненнях по справі, зданих до суду 31.10.06, у поясненнях по справі, зданих до суду 24.11.06, у додаткових поясненнях, зданих до суду 30.11.06 відповідач проти позову заперечує  та просить у задоволенні позову позивачу відмовити, посилаючись на наступне:

- ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці і соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів;

-  відповідач протягом 2006 року  інформував Первомайський міський центр зайнятості  про наявність вільних місць ( вакантних посад), в тому числі для працевлаштування інвалідів згідно звіту по формі № 3-ПН.

- у 2005 році на підприємстві відповідача працювало 9 інвалідів;

- аналіз положень пунктів 2,3 Положення № 314 вбачається, що фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда;

- на підприємстві відповідача проведена атестація робочих місць за умовами праці;

- на протязі 2005 року на підприємство відповідача  було працевлаштовано одного інваліда;

- протягом 2005 року інваліди безпосередньо з питань працевлаштування до ТОВ «Салама»не звертались, окрім вище зазначених, та органами зазначеними у п. 10 Положення № 314 направлені не були;

- обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком здійснювати працевлаштування інвалідів, працевлаштування інвалідів зобов'язані здійснювати органи соціального захисту і громадські організації інвалідів;

- відповідними органами на підприємство відповідача інваліди не направлялись, без наявності інваліда неможливо провести атестацію робочого місця;

- у колективному договорі за 2005 рік (п.5.9)  відповідачем зазначено, що  адміністрація підприємства зобов'язується проводити атестацію робочих місць зі шкідливими та небезпечними виробничими факторами, що можуть несприятливо сприяти на стан здоров'я працівників, за умовами праці відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого Постановою КМУ від 01.08.1992 № 442 із додержанням трудового законодавства.  

Позивач надав  заперечення на відзив від 14.11.06 № 03-01/5949,  заперечення на відзив від 29.11.06 № 03-01/6173 в якому  проти доводів відповідача заперечую посилаючись на те, що чинним законодавством встановлена відповідальність не за відмову у працевлаштуванні направленого інваліда чи який самостійно звернувся, а за кількість працюючих інвалідів меншу ніж встановлено нормативом, тобто за незабезпечення виконання ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та з інших підстав, викладених у запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази представниками сторін, суд,

в с т а н о в и в:

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив     "Порядок     сплати     підприємствами     (об'єднаннями),     установами і організаціями   штрафних   санкцій   до   відділень   Фонду   соціального   захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".

Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.

Згідно з  п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.

З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна), затвердженою наказом Мінпраці України від 29.12.04 № 338,  за 2005 рік (а. с. 9) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –219 особи, фонд оплати праці штатних працівників –775,7 тис. грн. Фактично на підприємстві відповідача працевлаштовані у 2005 році 8 інвалідів. За розрахунком позивача (а.с.10-11) відповідач повинен був працевлаштувати у 2005 році  9 інвалідів та підприємство відповідача  мало перерахувати  штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік у сумі  3392 грн. 01 коп.

Пункт 4 Порядку  сплати підприємствами ( об'єднаннями),  установами і організаціями  штрафних санкцій до  відділення  Фонду соціального  захисту  інвалідів, акумуляції,  обліку та використання цих коштів,  затвердженого  постановою  Кабінету Міністрів України від 28.12.01 №  1767 (далі - Порядок),  передбачає, що штрафні  санкції  сплачуються  підприємствами  самостійно не пізніше  15 квітня року, що настає  за звітним.  

У  разі несплати  штрафних  санкцій  в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

Відповідач вищевказані  штрафні санкції не перерахував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів  у 2005 році у розмірі 3392 грн. 01  коп.  

Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, у поясненнях по справі.

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи.  Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як вбачається з матеріалів справи, визначеним вище органам, у 2005 році відповідачем направлялась інформація про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів:

- до Первомайського міського центру зайнятості –відповідач інформував за формою №3-ПН про наявність вільних місць ( вакантних посад), в тому числі для працевлаштування інвалідів у лютому, травні, липні - жовтні 2005р., що підтверджується листом Первомайського міського центру зайнятості № 9/03-2076  від 10.10.06 ( а.с.6)

Згідно листа  Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради від 26.10.06 № 04-2834  та від 28.11.06 № 09-2939 підприємство відповідача на протязі 2005 року надавало інформацію про наявність робочих місць для працевлаштування 2-х інвалідів з професії складальник верху взуття 2 розряду.

Як свідчать матеріали справи, відповідач також вказує на те, що у відповідача недостатня чисельність інвалідів обліковувалась з 01.02.05. Відповідачем 28.02.05 надано до  Первомайського міського центру зайнятості звіт за формою № 3-ПН. У березні 2005р. на підприємство відповідача прийнято одну особу –інваліда Трухіна В.В., таким чином на підприємстві відповідача працювало необхідна кількість інвалідів - 9 осіб. У квітні 2005р. Трухін В.В. звільнився з підприємства, тому відповідачем подано звіт за формою № 3-ПН про наявність вільних робочих місць для інвалідів у кількості однієї особи. Відповідач з липня по листопад 2005р. направляв до  відповідного центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН про наявність вільних робочих місць для інвалідів у кількості двох осіб, а з 28.11.05 –для однієї особи.

Безпосередньо інваліди не звертались до відповідача для працевлаштування,  та їм не було відмовлено у працевлаштуванні.

Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (із змінами та доповненнями)( далі –Постанова № 314),  зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі  та організації незалежно від форм  власності  та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда.  Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно зі ст.12  Закону України "Про охорону праці"  підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.                           

Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні,  створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

          Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу по підприємству  №  95 від 29.10.04 «Про проведення атестації робочих місць за умовами праці»затверджено атестаційну комісію у складі працівників підприємства.

          Відповідач надав пояснення, що відповідно до п. 4 Постанови КМУ №442 від 01.08.92 „Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці" атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству. При цьому у постанові КМУ №442 від 01.08.92 не встановлено обов'язку включення до складу атестаційної комісії органів МСЕК. Крім цього, згідно із п. 2.2. Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Міністерства праці України №41 від 01.09.92 до складу атестаційної комісії рекомендується вводити головних спеціалістів, працівників відділу кадрів, праці і заробітної плати, охорони праці, органів охорони здоров'я підприємства, представників громадських організацій. Отже до складу атестаційної комісії робочих місць за умовами праці не обов'язково включати працівників, органів МСЕК.

          Відповідачем направлено заяву листом № 952 від 10.12.04 до головного державного санітарного лікаря м. Первомайська з проханням провести лабораторно-інструментальні заміри шкідливих факторів робочих місць для проведення атестації робочих місць посад, вказаних у листі.

          Між    ТОВ    „Салама" (відповідачем у справі)  та  Первомайською    міською    санітарно-епідеміологічною станцією Міністерства охорони здоров'я України було укладено договір №39 22.03.05 з виконання лабораторно-інструментальних досліджень з метою атестації 9 робочих місць. Цей договір було укладено на виконання п. 6 та п. 7 Постанови КМУ №442 від 01.08.92, в якому зазначено, що атестація   робочих   місць   передбачає   санітарно-гігієнічне   дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці. Санітарно-гігієнічні дослідження факторів виробничого середовища і трудового процесу проводяться  санітарними  лабораторіями   підприємств   і   організацій,  атестованих  органами Держстандарту і МОЗ за списками, що узгоджуються з органами Державної експертизи умов праці,    а    також    на    договірній    основі    лабораторіями    територіальних    санітарно-епідеміологічних станцій.

          Відповідно до п. 3.5. Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених Постановою Міністерства праці №41 від 01.09.92 результати замірів (визначень) показників шкідливих і небезпечних виробничих факторів оформлюють протоколами за формами, передбаченими у ГОСТ або затвердженими Міністерством охорони здоров'я України, і заносяться в Карту умов праці.

          Після проведення санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу Первомайською міською санітарно-епідеміологічною станцією Міністерства охорони здоров'я України, яке закінчене у 2006 році і оформлене протоколами №1/8 від 23.05.06 та № 1/3 М від 23.05.06. Після отримання цих документів стало можливим закінчення атестації робочих місць за умовами праці у 2006 році і оформлення Карти умов праці, як того вимагає п. 2.3. Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених Постановою Міністерства праці України №41 від 01.09.92.

Отже, аналіз положень пунктів 2,3 Положення № 314 вбачається, що фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда. Тому, безпосереднє створення робочого місця для інваліда, а саме: його пристосування для праці інваліда здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи.

Таким чином, умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда , якої категорії може бути запропоновано.  

Факт наявності на підприємстві відповідача  у спірних періодах працюючих інвалідів свідчить про виконання ним обов”язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні по забезпеченню певної кількості робочих місць, тому  у задоволенні позову слід відмовити.

Як свідчать матеріали справи, у колективному договорі за 2005 рік  відповідачем зазначено, що  згідно п. 5.7  організувати при необхідності спеціальні дільниці або робочі місця  для працевлаштування інвалідів, підлітків, жінок, в тому числі виведення жінок з робочих місць з неблагоприємними умовами праці.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України).  Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, протягом 2005 року випадків відмови відповідача  від працевлаштування інвалідів не встановлено.

Оскільки відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

За таких обставин, суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність на неналежне виконання обов'язків з працевлаштування інвалідів органами, зазначеними у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ.

Також, виходячи з положень ст. 19, ч.1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(Закон №875-12) та п.1,п.3,п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,  на які посилається відповідач у справі, суд дійшов висновку, що обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати. У зв'язку з цим у задоволенні позову слід відмовити. Така позиція співпадає з позицією Вищого Адміністративного Суду  України, наведеною зокрема у постанові від 01.06.06.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2005 році вказані вище органи, не направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування у потрібній кількості, що підтверджено листами від 10.10.06 № 9/03-2076, від 26.10.06 № 04-2834 та від 28.11.06 № 09-2939  Первомайського міського центру зайнятості та в Управління соціального захисту населення Первомайської  міської ради відповідно.

Штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону  України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відносяться до категорії адміністративно-господарських санкцій, а отже відносини сторін зі спору ґрунтуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, застосованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання  або неналежне виконання господарського зобов'язання або порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжиті всі залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення.  

Як вбачається з матеріалів справи, (відзив на позовну заяву, зданого до суду 31.10.06) та згідно листа Первомайського міського центру зайнятості від 10.10.06 № 9/03-2076, у 2005 році підприємство відповідача неодноразово згідно звітів за формою № 3-ПН зверталось до центру з проханням направити на підприємство інвалідів, однак допомогти в укомплектуванні кадрами центр не надав.

Важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між виною правопорушника та виниклим правопорушенням.

Відповідно до ст.ст. 70-71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести належними доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Проте, позивачем не надано суду доказів та не доведено обґрунтованість його доводів щодо встановлення будь-яких порушень чинного законодавства щодо не виконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тобто позивачем не доведено суду обставин, на яких ґрунтується позовна заява.

З огляду на вищевикладене, суд вважає що відповідачем приймались необхідні заходи для недопущення ним даного правопорушення, у зв'язку з чим необґрунтоване застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, тому у задоволені позову слід відмовити.

 Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

Згідно ст. 160, 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що повний текст постанови буде виготовлений та підписаний 18.12.06.

          На підставі викладеного, ст. 218 ГК України, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 150,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

      п о с т а н о в и в :

  У задоволенні позову  відмовити.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 18.12.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                Г.М.Батюк

           Пом. судді                                                                          Ю.А.Зайцева