Рішення

від 04.09.2013 по справі 910/13171/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  910/13171/13 04.09.13 За позовом          Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до                    Центральної санітарно-епідеміологічної служби на повітряному транспорті                                          Міністерстві охорони здоров'я України в особі Голови ліквідаційної комісії про                    визнання кредиторських вимог   Суддя Ломака В.С. Представники сторін: від позивача:                Білик І.П. за довіреністю № 35-30-19 від 08.08.2013 р.; від відповідача: Трушенко Г.М. за довіреністю № 3.2-922 від 02.08.2013 р. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі – позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Центральної санітарно-епідеміологічної служби на повітряному транспорті  Міністерстві охорони здоров'я України в особі Голови ліквідаційної комісії (відповідач) про визнання позивача кредитором  Центральної санітарно-епідеміологічної служби на повітряному транспорті  Міністерстві охорони здоров'я України з майновими вимогами в розмірі 9 648, 56 грн. Крім того, позивач просить суд визнати поважними пропуску строку звернення до суду та поновити його. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що в газеті "Урядовий кур'єр" від 06.10.2012 р. № 182 (4826) опубліковано оголошення про ліквідацію відповідача та строк, протягом якого можуть бути заявлені вимоги кредиторів в два місяці від з дня опублікування цього оголошення. У зв'язку з наявністю боргу, позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії з відповідною заявою № 35-28/7-57 від 19.11.2012 р., яка була отримана останнім 23.11.2012 р., однак відповіді на неї не надійшло. Листом від 20.05.2013 р. № 35-22-148 позивач повторно звернувся до голови ліквідаційної комісії, проте він також був залишений без розгляду. Кредиторські вимоги позивачем були мотивовані тим, що між ним та Київським міським територіальним медичним об'єднанням "Санепідслужба" правонаступником якого є відповідач, було укладено Договір про надання послуг зв'язку           № 2.6.23.01-105, відповідно до умов якого позивач мав надавати, а абонент отримувати послуги зв'язку. 25.08.2008 р. до вказаного Договору було укладено Додаткову угоду № 1, відповідно до якої змінено назву Договору на Договір про надання телекомунікаційних послуг, а також визначено, що додатково до послуг, які надаються входять телекомунікаційні послуги. Відповідно до тверджень позивача з березня 2008 року по жовтень 2012 р. у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за надані телекомунікаційні послуги в розмірі 7 544, 42 грн. Крім того, внаслідок прострочення зобов'язань з оплати наданих послуг, позивач нарахував відповідачу 299, 52 грн. пені,                 524, 30 грн. інфляційних втрат та 434, 32 грн. 3 % річних. 06.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, відповідно якого він проти позову заперечує, вказуючи на те, що Центральна санітарно-епідеміологічна служба на повітряному транспорті  Міністерстві охорони здоров'я України не є правонаступником Київського міського територіального медичного об'єднання "Санепідслужба", оскільки Міністерство охорони здоров'я України наказом від 06.05.2003 р. № 198 передано санітарно-карантинний пункт аеропорту "Бориспіль" відповідачу, атому умови вказаного договору не можуть, на думку відповідача, розповсюджуватись на відповідача. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що відповідно до п. 33 Правил санітарної охорони території України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.1999 р. № 696, яка діяла до 22.08.2011 р. передбачалось, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, підприємства, установи та організації Мінтрансу, Мінагрополітики, Держмитслужби у межах своєї компетенції забезпечують надання і утримання у належному стані та ремонт приміщень, де розміщується персонал, який  здійснює медичний (санітарний) огляд,  а також для тимчасової ізоляції хворих (осіб з підозрою на зараження будь-якою інфекційною хворобою, зазначеною у пункті 1 цих Правил). Ці приміщення повинні знаходитися на території порту (аеропорту, станції, вокзалу) і бути забезпечені необхідним оснащенням та обладнані засобами постійного телетайпного (телефонного) зв'язку. Як зазначає відповідач, вказаним пунктом не було передбачено плати за надання послуг зв'язку. Аналогічні приписи містить нова редакція Правил санітарної охорони території України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2011 р. № 893 (п. 25). Крім того, відповідач зазначає про безпідставність включення до суми боргу плати за надання послуг з виготовлення перепусток, оскільки відносно таких послуг договори не укладались, а відповідно до п. 45 Правил санітарної охорони території України працівники санітарно-карантинних підрозділів, що проводять медичний  (санітарний) огляд, мають право вільного доступу до транспортних засобів, а також в усі приміщення, де можуть перебувати члени екіпажів (бригад), пасажири та вантажі. 12.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі. У судовому засіданні 13.08.2013 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 04.09.2013 р. 13.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та пояснення на відзив, відповідно до яких він звертає увагу на те, що Додаткова угода № 1 від 25.02.2008 р. до спірного Договору була підписана Державною санітарно-епідеміологічною службою цивільної авіації МОЗ України (код ЄДРПОУ 19358359), у зв'язку з чим стороною вказаного Договору починаючи з 25.02.2008 р., згідно з твердженням позивача, є Державна санітарно-епідеміологічна служба цивільної авіації МОЗ України, яка була перейменована на Центральну санітарно-епідеміологічну станцію на повітряному транспорті МОЗ України (код ЄДРПОУ 19358359). При цьому, позивач зазначає, що умовами Договору передбачалось надання послуг на платній основі, у зв'язку з чим позивач виставив відповідачу відповідні рахунки на оплату та склав акти приймання-здачі послуг. Крім того, позивач стверджує, що аналіз п. 25 Правил санітарної охорони території України не свідчить про те, що він мав надавати санітарно-карантинному пункту приміщення (оснащені відповідним обладнанням та сучасними засобами постійного зв'язку) на безоплатній основі, з огляду на статус державного підприємства , положень ст. 75 ГК України та ст. 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення". Щодо послуг з виготовлення перепусток, позивач вказує на те, що відповідачем були направлені позивачу листи з проханням надання дозволу на продовження (переоформлення) перепусток співробітникам санітарно-карантинного пункту відділу особливо небезпечних інфекцій ЦСЕС ПТ та з проханням оформлення одноразової перепустки на автотранспорт, у зв'язку з чим позивачем були надані послуги з виготовлення відповідних перепусток та виставлені відповідачу рахунки й надані акти приймання-здачі послуг. На підставі зазначеного, позивач вважає, що між сторонами виникли відносини з надання послуг. У судовому засіданні 04.09.2013 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі. У судовому засіданні 04.09.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: 18.07.2002 р. між позивачем (аеропорт) та Київським міським територіальним медичним об'єднанням «Санепідемслужба» (абонент) було укладено Договір про надання послуг зв'язку № 2.6.23.01-105, відповідно до п. 1.1. якого аеропорт зобов'язався надавати, а абонент отримувати послуги зв'язку, що перелічені в п. 3.1., та крім того відповідно до                  п. 2.2.1 своєчасно здійснювати розрахунки за послуги. Так, п. 3.1. Договору його сторони визначили, що сплата за Договором здійснюється згідно з прейскурантом на граничні тарифи на основні послуги зв'язку, що затверджуються Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України з урахуванням послідуючих змін і становить: телефон відомчої АТС аеропорту № 296-70-03 – щомісячна абонплата за телефон 8, 75 грн. та за фактично проведені міжміські та міжнародні телефонні розмови згідно з тарифами Держкомзв'язку; з'єднувальна лінія – щомісячна абонплата за використання з'єднувальної лінії 8, 75 грн.; телефон АТС «УТЕЛ» № 230-00-65 – щомісячна абонплата за тарифним планом «Стандарт» - 306, 00 грн. (без ПДВ). Відповідно до п. 3.3. Договору аеропорт щомісячно виставляє абоненту рахунок за надані послуги за звітний місяць та акт про надання послуг. Абонент з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії аеропорту рахунок та акт про надання послуг. Сплата рахунку проводиться абонентом до 20 числа того ж місяця. Акт про надання послуг абонент зобов'язаний підписати та повернути в бухгалтерію аеропорту протягом 5-ти днів. Якщо протягом 5-ти днів Акт не буде повернутий аеропорту він вважається підписаним сторонами. Згідно з п. 3.4. Договору стягнення заборгованості по оплаті здійснюється з нарахуванням пені за кожну добу затримки від суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня. Пунктом 1.2. Договору його сторони визначили, що він діє з 01.12.2001 р. до 01.12.2002 р. та вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо жодна зі сторін до закінчення дії Договору не заявила про його розірвання. Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 198 від 06.05.2003 р. «Про передачу санітарного-карантинного пункту аеропорту «Бориспіль» для оперативного і комплексного вирішення питань по забезпеченню санітарного та епідемічного благополуччя авіапасажирів та авіапрацівників, відповідно, до ст. 32, 33 Закону України «Про транспорт», ст. 32 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та «Положення про санітарно-епідеміологічну станцію цивільної авіації МОЗ України», затвердженого Головним державним санітарним лікарем України 01.08.1996 р., доручити Головному лікарю Київської міської санітарно-епідеміологічної станції Козловій І.А.: виключити з штатного розкладу санітарно-карантинний пункт відділу особливо небезпечних інфекцій Київської міської санітарно-епідеміологічної станції в кількості 7 (семи) штатних одиниць та перезатвердити штатний розклад міської санітарно-епідеміологічної станції станом на 20 травня 2003 року, а також внести відповідні зміни до Кошторису доходів та видатків на 2003 рік; головному лікарю Центральної санітарно-епідеміологічної станції цивільної авіації Бевзу О.І.: внести у штатний розклад Центральної санітарно-епідеміологічної станції цивільної авіації санітарно-карантинний пункт в кількості 7 (семи) штатних одиниць та перезатвердити штатний розклад санітарно-епідеміологічної станції станом на 20 травня 2003 року, а також внести відповідні зміни до Кошторису доходів та видатків на 2003 рік. 25.02.2008 р. між позивачем (аеропорт) та Державною санітарно-епідеміологічною службою цивільної авіації МОЗ України (абонент) було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 2.6.23.01-105 від 18.07.2002 р., якою змінено назву Договору на «Договір про надання телекомунікаційних послуг»; доповнено перелік послуг, які надаються аеропортом абоненту наступними: виділення телефонного номеру ЗАТ «Сіті Нет» 591-63-00 з разовою платою за послугу з виділення 800, 00 грн. (без ПДВ) (пункт 1 таблиці Угоди), абонентською щомісячною платою 11, 42 грн. (без ПДВ) (пункт 2 таблиці Угоди), абонентською щомісячною платою за кожну секунду місцевих розмов 0, 00075 грн. (без ПДВ) (пункт 3 таблиці Угоди), щомісячною платою за міжміські та міжнародні дзвінки згідно з рахунками ЗАТ «Сіті Нет» (пункт 4 таблиці Угоди). При цьому, пунктом 4 Додаткової угоди її сторони визначили, що згідно Положення про санітарно-карантинний підрозділ у ДП МА «Бориспіль», оплату за послуги, зазначені в      п. 1. та 2 таблиці цієї Угоди, здійснює аеропорт. У свою чергу, абонент взяв на себе зобов'язання сплачувати за послуги, зазначені в           п. 3 та 4 таблиці цієї угоди. Також, пунктом 9 Додаткової угоди її сторони погодили, що на Угоду розповсюджуються положення Договору. В подальшому Державну санітарно-епідеміологічну службу цивільної авіації МОЗ України перейменовано в Центральну санітарно-епідеміологічну службу на повітряному транспорті  Міністерстві охорони здоров'я України. Як зазначає позивач, у період з березня 2008 року по жовтень 2012 року ним були виставлені відповідачу рахунки та акти приймання-здачі виконаних послуг на загальну суму 7  544, 42 грн., на підтвердження чого до матеріалів справи ним надано вказані документи, а також реєстри на відправку кореспонденції. Однак, згідно пояснень позивача, відповідач жодного акту не підписав та не повернув, мотивованої відмови від їх підписання не надав, у зв'язку з чим згідно з п. 3.3. Договору вони в такому випадку вважаються підписаними. При цьому, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач також наданих позивачем послуг не оплатив. Також, відповідно до пояснень позивача, відповідачем згідно з листами від                03.12.2009 р. № 135, від 28.12.2009 р. № 141, від 10.01.2010 р. № 5, від 20.12.2010 р.              № 5.3-1324 було замовлено позивачу оформлення та видачу одноразових перепусток на автотранспорт, на виконання яких позивачем було надано послуги з виготовлення та видачі перепусток на суму 846, 00 грн., на сплату яких позивач виставив відповідачу відповідні рахунки та направив акти виконаних послуг. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21.09.2012 р. № 176-О «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України» було вирішено ліквідувати державні заклади, установи та організації, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України, за переліком, згідно з додатком, серед яких визначено в тому числі Центральну санітарно-епідеміологічну службу на повітряному транспорті  Міністерстві охорони здоров'я України. 06.10.2012 р. в газеті "Урядовий кур'єр" № 182 (4826) було опубліковано оголошення про ліквідацію відповідача та строк, протягом якого можуть бути заявлені вимоги кредиторів в два місяці з дня опублікування цього оголошення. Враховуючи зазначене, позивач заявою від 19.11.2012 р. за № 35-28/7-57 звернувся до Голови ліквідаційної комісії відповідача про визначення кредиторських вимог на суму              9  648, 56 грн., в тому числі 7  544, 42 грн. боргу за Договором про надання телекомунікаційних послуг, 299, 52 грн. пені, 524, 30 грн. інфляційних втрат, 434, 32 грн. 3 % річних та 846, 00 грн. боргу за видачу перепусток. Вказана заява була направлена Голові ліквідаційної комісії відповідача згідно з Рекомендованим повідомленням про вручення № 08307 0172155 4 – 20.11.2012 р. та отримана останнім 23.11.2012 р., тобто в межах строку пред'явлення вимог кредиторів. Відповідно до матеріалів справи відповіді на вказану заяву надано не було. 20.05.2013 р. листом за № 35-22-148 позивач звернувся до Голови ліквідаційної комісії відповідача, яким просив повідомити про результати розгляду заяви про визнання кредиторських вимог від 19.11.2012 р. Враховуючи ухилення Голови ліквідаційної комісії відповідача від розгляду вимог позивача, викладених у заяві про визнання кредиторських вимог, позивач 10.07.2013 р. звернувся з даним позовом до суду. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Як зазначалось вище, сторони визначили, що аеропорт щомісячно виставляє абоненту рахунок за надані послуги за звітний місяць та акт про надання послуг. Абонент з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії аеропорту рахунок та акт про надання послуг. Сплата рахунку проводиться абонентом до 20 числа того ж місяця. Акт про надання послуг абонент зобов'язаний підписати та повернути в бухгалтерію аеропорту протягом 5-ти днів. Якщо протягом 5-ти днів Акт не буде повернутий аеропорту він вважається підписаним сторонами. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, у нього виник обов'язок з їх оплати відповідно до умов укладеного між сторонами Договору та Додаткової угоди до нього. Так, суд не погоджується з доводами відповідача відносно того, що за змістом п. 33 Правил санітарної охорони території України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.1999 р. № 696, яка діяла до 22.08.2011 р., відповідні послуги мають надаватись безоплатно. Відповідно до положено вказаного пункту Правил визначено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, підприємства, установи та організації Мінтрансу, Мінагрополітики, Держмитслужби у межах своєї компетенції забезпечують надання і утримання у належному стані та ремонт приміщень, де розміщується персонал, який  здійснює медичний (санітарний) огляд,  а також для тимчасової ізоляції хворих (осіб з підозрою на зараження будь-якою інфекційною хворобою, зазначеною у пункті 1 цих Правил). Ці приміщення повинні знаходитися на території порту (аеропорту, станції, вокзалу) і бути забезпечені необхідним оснащенням та обладнані засобами постійного телетайпного (телефонного) зв'язку. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона зобов'язує надати в розпорядження персоналу органів санітарно-епідеміологічного контролю приміщення, які є підключеними до  телетайпного (телефонного) зв'язку. Жодного припису про безоплатність послуг телетайпного (телефонного) зв'язку та зокрема взяття підприємствами, установами та організаціями Мінтрансу на себе відповідних витрат, вказана норма не містить. Аналогічно приписи п. 25 Правил санітарної охорони території України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 893 від 22.08.2011 р., визначають, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, підприємства, установи та організації Мінінфраструктури, що здійснюють міжнародні перевезення, Держмитслужба, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінприроди у межах своїх повноважень забезпечують надання санітарно-карантинним підрозділам приміщень, де розміщуються працівники, які проводять медичний (санітарний) огляд, їх утримання у належному стані та ремонт, тимчасову ізоляцію осіб, стосовно яких є підозра на інфекційну хворобу, що має міжнародне значення. Такі приміщення повинні знаходитися на території міжнародного порту (аеропорту, станції, пункту пропуску через державний кордон) та бути оснащені необхідним обладнанням та сучасними засобами постійного зв'язку. Приписів про безоплатність телекомунікаційних послуг, які надаються з використанням відповідних засобів зв'язку, вказана постанова також не містить. У свою чергу, що стосується послуг з виготовлення перепусток, то суд також не знаходить обґрунтованими  доводи відповідача щодо їх безоплатності з посиланням на приписи Правил санітарної охорони території України, які визначають право працівників санітарно-карантинних підрозділів, що проводять медичний (санітарний) огляд, мати вільний доступ до транспортних засобів, а також в усі приміщення, де можуть перебувати члени екіпажів (бригад), пасажири та вантажі. Так, гарантія безперешкодного доступу до певного об'єкта сама по собі не звільняє відповідних осіб від обов'язку дотримуватись правил контрольно-пропускного режиму, в тому числі щодо необхідності отримання перепустки. У свою чергу, ні Правилами санітарної охорони території України, ні іншими нормативно-правовими актами не визначено обов'язку позивача самостійно нести витрати з виготовлення таких перепусток, в тому числі шляхом оплати витратних матеріалів. Відповідач звернувся до позивача з проханням виготовити відповідні перепустки і позивач прийняв відповідне замовлення до виконання, у зв'язку з чим між сторонами в цій частині виникли відносини з надання послуг шляхом укладання договору про надання послуг у спрощений спосіб. Водночас, встановивши зазначені вище обставини та дійшовши відповідних висновків про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг, суд не вбачає за можливе задовольнити поданий у даній справі позов, враховуючи наступне. Згідно зі ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Відповідно до ч. 2 ст. 105 ЦК України після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється (ч. 3 ст. 105 ЦК України). Відповідно до ч. 5 ст. 105 ЦК України строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Як зазначалось вище, 06.10.2012 р. в газеті "Урядовий кур'єр" № 182 (4826) було опубліковано оголошення про ліквідацію відповідача та строк, протягом якого можуть бути заявлені вимоги кредиторів в два місяці від з дня опублікування цього оголошення. Позивач в межах строку пред'явлення вимог кредиторів заявою від 19.11.2012 р. за      № 35-28/7-57 звернувся до Голови ліквідаційної комісії відповідача про визначення кредиторських вимог на суму 9  648, 56 грн. й вона була отримана останнім 23.11.2012 р. Відповідно до ч. 8 ст. 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Як вбачається з матеріалів справи, зі спливом двохмісячного строку для пред'явлення вимог кредиторів вимоги позивача розглянуті так і не були. Відповідно до ч. 3 ст. 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними (ч. 3 ст. 112 ЦК України). Оскільки строк пред'явлення вимог кредиторів відповідача закінчився 06.12.2012 р., на переконання суду, починаючи від вказаної дати позивач мав дізнатись про ухилення ліквідаційної комісії від розгляду його вимог. В даному випадку, не зважаючи на те, що відповіді про результати розгляду заявлених позивачем вимог не під час строку пред'явлення вимог кредиторів не після надано було, він звернувся до суду з даним позовом лише 10.07.2013 р., тобто з пропуском місячного строку звернення до суду щодо оскарження дій або бездіяльності ліквідаційної комісії. Приписами ст. 112 ЦК України не встановлено, що строк, протягом якого кредитори мають право звернутись до суду з позовом до ліквідаційної комісії є граничним та не підлягає відновленню, у зв'язку з чим необхідно дійти висновку, що він, як процесуальний строк, може бути поновлений судом за наявності доказів поважності причин його пропуску. Звертаючись до суду з клопотанням про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та його поновлення, позивач вказує на те, що відповідними причинами є обставини тривалої досудової роботи по можливому стягненню з відповідача заборгованості, а саме: надсилання листів, вимог, нагадувань, досудових попереджень. Однак, слід зазначити, що обставини обрання позивачем досудових методів вирішення спору не можна визнати об'єктивними причинами, які перешкоджали йому звернутись до суду з даним позовом з дотриманням строків, встановлених ст. 112 ЦК України. Так, поважними причинами пропуску процесуальних строків, на думку, суду можуть бути обставини, які або незалежно від волі і бажання відповідної особи настають або ж вчиняються за волею таких осіб через об'єктивну необхідність і безпосередньо перешкоджають вчиненню відповідних процесуальних дій. В даному випадку, використання позивачем досудових методів вирішення спорів не є необхідним та безумовним заходом, який має вчинятись особою для захисту своїх прав та законних інтересів, та крім того він може застосовуватись незалежно від звернення такої особи до суду та одночасно з провадженням у судовій справі. Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. При цьому, відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Згідно з п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи Оскільки матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих поважність пропуску позивачем строків звернення до суду, суд залишає заявлені у даній справі позовні вимоги без задоволення. З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача. Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1.          Позовні вимоги залишити без задоволення. 2.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 09.09.2013 р. Суддя                                                                                                              В.С. Ломака