Рішення

від 04.09.2013 по справі 910/12624/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  910/12624/13 04.09.13 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемлайн" до                    Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромграніт" про                    стягнення 140 562, 56 грн.        Суддя Ломака В.С. Представники сторін: від позивача:     Осіпова О.Ю. за довіреністю б/н від 09.07.2013 р.; від відповідача: не з'явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Цемлайн" (далі – позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромграніт" (далі – відповідач) про стягнення 140 562, 56 грн., сплачених ним відповідачу за укладеним між сторонами Договором поставки № 20/02 від 20.02.2008 р. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 20.02.2008 р. між сторонами було укладено Договір поставки № 20/02, за умовами якого відповідач в період з               01.12.2008 р. по 01.03.2009 р. мав здійснити поставку товару – щебеню гранітного на загальну суму 500 000, 00 грн., а позивач його прийняти та оплатити. Оскільки позивачем було перераховано відповідачу в якості оплати товару 500 000, 00 грн. згідно з платіжним дорученням № 1 від 22.02.2008 р., проте як відповідач в подальшому поставив позивачу відповідного товару лише на суму в розмірі 359 437, 44 грн., у зв'язку з чим останній в порядку ст. 612 ЦК України відмовився від решти зобов'язання відповідача та визначивши частину сплачених ним коштів в розмірі 140 562, 56 грн. в якості збитків, вирішив вимагати сплати таких коштів відповідачем в судовому порядку. Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.07.2013 р. порушено провадження у справі № 910/12624/13, розгляд справи призначено на 30.07.2013 р. 29.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення на предмет того, чому в п. 8.1. Договору не заповнені графи дати та місяця 2009 року, до яких мав діяти укладений між сторонами Договір поставки, в яких він зазначає про те, що відбулась технічна помилка, але з урахуванням положень п. 1.2., відповідно до якого товар мав бути поставлений відповідачем в строк з 01.12.2008 р. по 01.03.2009 р., на думку позивача, вказаний Договір діяв до 01.03.2009 р., а в частині розрахунків до його повного виконання. Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2013 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 15.08.2013 р. 09.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну підстави позову, відповідно до якої він просить суд змінити підставу позовних вимог та стягнути з відповідача 140 562, 56 грн. попередньої оплати за недопоставлений товар, посилаючись на приписи ст. ст. 670, 693 ЦК України. У судовому засіданні 15.08.2013 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів. Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.2013 р. в порядку ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та у зв'язку з неявкою представника відповідача, відкладено розгляд справи на 04.09.2013 р. При цьому, розгляд заяви позивача про зміну підстави позову відкладено до встановлення фактичних обставин справи. Представник відповідача у судове засідання 04.09.2013 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66  69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України                № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі. Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету. У судовому засіданні 04.09.2013 р. судом було розглянуто заяву позивача, якою він просить змінити підставу позову та вирішено її прийняти до розгляду. При цьому, судом враховано, що фактично зазначеною заявою позивачем змінено не підставу, а предмет позовних вимог. Так, звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач просив суд стягнути з відповідача 140 562, 56 грн. збитків, посилаючись на те, що на вказану суму відповідач недопоставив йому товар за умовами укладеного між сторонами Договору поставки. Слід зазначити, що підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення. Тобто в даному випадку підставою позову є обставини невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання з поставки товару на суму 140 562, 56 грн., внаслідок чого таке зобов'язання втратило інтерес для позивача. У свою чергу, предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення та яка опосередкована обраним позивачем у відповідності до приписів ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України способом захисту. Така вимога визначається спірними правовідносинами – суб'єктивним правом і обов'язком позивача і відповідача. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Таким чином первісно заявлена вимога про відшкодування збитків є предметом позову, який позивач поданою ним до суду заявою просить змінити на вимогу про стягнення попередньої оплати. Підстава вимог в даному випадку залишається незмінною, а отже позивачем не порушено приписів ст. 22 ГПК України щодо заборони одночасної зміни підстав та предмету позову. Враховуючи наведене та оскільки у відповідності до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, суд розгляд позовні вимоги в редакції зазначеної вище заяви позивача. У судовому засіданні 04.09.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: 20.02.2008 р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки № 20/02, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язався передати у власність (поставити), а покупець прийняти та оплатити щебінь гранітний, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю якого визначена сторонами у специфікаціях, які є додатками до цього Договору і становлять його невід'ємну частину. Відповідно до п. 1.2. Договору товар поставляється постачальником партіями в строк з 01.12.2008 р. по 01.03.2009 р. Загальна кількість товару та загальна вартість товару, який поставляється постачальником за даним Договором, в строки, визначені Договором, складає 500 000, 00 грн., в т.ч. ПДВ 83333, 34 грн. Пунктом 3.1. Договору його сторони визначили, що розрахунки за поставлений товар, в тому числі оплата залізничного тарифу до станції призначення відповідно до п. 4.2. даного Договору, здійснюється в безготівковому порядку шляхом 100 % передплати протягом двох банківських днів з моменту підписання цього Договору. Згідно з п. 3.3. Договору передача товару оформлюється актами прийомки-передачі товару та/або товарно-транспортними (видатковими) накладними, залізничними накладними (в залежності від умов поставки товару). Відповідно до п. 4.2. Договору поставка товару здійснюється постачальником окремими партіями залізничним транспортом на умовах СРТ згідно з міжнародними правилами по тлумаченню термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року до станції призначення. Обов'язок з укладення договору перевезення товару до узгодженого сторонами місця призначення умовами Договору покладено на постачальника (п. 5.4.). Відповідно до п. 5.7. Договору обов'язок постачальника передати товар покупцеві вважається виконаним у момент передачі товару та супровідних документів перевізникові. Сторони підписали Специфікацію до Договору, відповідно до якої визначили, що предметом поставки є щебінь фракції 5х20 ціною 74, 8515 грн. за тону, на загальну суму             500 000, 00 грн. вагою 6 679, 89 тон, місце призначення – станція Трипілля-Дніпровське, південної залізниці, код станції – 344707. Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним було здійснено передоплату товару в сумі 500 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від  21.02.2008 р., проведеного банком 22.02.2008 р., а також долученою до матеріалів справи випискою банку. У свою чергу, відповідач виконав свій обов'язок з поставки замовленого позивачем товару частково, поставивши йому в період з березня 2009 року по червень 2011 року включно товар на загальну суму 359 437, 44 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними, кожна з яких містить посилання на спірний Договір. Листом від 13.03.2013 р. за № 27 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути кошти в сумі 140 562, 56 грн. за недопоставлений товар. Оскільки відповідач в добровільному порядку вимог позивача не виконав, останній вирішив з метою захисту власних прав та законних інтересів звернутись з даним позовом до суду. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки. Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору. Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості. При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 4 ст. 267 ГК України у разі якщо сторонами передбачено  поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного  споживання, як  правило,  -  місяць. Сторони   можуть погодити  в договорі також графік поставки (місяць,  декада,  доба тощо). Як зазначалось вище, відповідно до п. 1.2. Договору відповідач мав поставити позивачу товар на загальну суму 500 000, 00 грн. партіями в строк з 01.12.2008 р. по 01.03.2009 р. Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Судом встановлено, що відповідачем у визначені Договором строки, як і на момент розгляду даного спору по суті, не здійснено поставку оплаченого позивачем товару на суму 140 562, 56 грн., а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати. Так, згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Також, відповідно до ч. 2. ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним позивачу товару на суму 140 562, 56 грн. згідно з умовами укладеного між сторонами Договору та у відповідності з приписами чинного законодавства, що регулює договірні зобов'язальні правовідносини. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач порушив умови Договору, позовні вимоги підлягають задоволенню. З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача. Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1.          Позовні вимоги задовольнити. 2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромграніт" (01133, місто Київ, Печерський район, вулиця Щорса, будинок 36-Б; код ЄДРПОУ 34937312) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемлайн" (08720, Київська область, Обухівський район, місто Українка, вулиця Промислова, будинок 41; код ЄДРПОУ 31099076) 140 562 (сто сорок тисяч п'ятсот шістдесят дві) грн. 56 коп. основного боргу та                   2 811 (дві тисячі вісімсот одинадцять) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору. 3.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 4.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 09.09.2013 р. Суддя                                                                                                              В.С. Ломака