Рішення

від 04.09.2013 по справі 910/12604/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12604/13 04.09.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляція"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Люкс"

про стягнення 3 469,71 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився.

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляція" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Люкс" (далі - відповідач) про стягнення 6 553,11 грн., з яких: 3 128,40 грн. основного боргу, 3 360,22 грн. пені, 9,38 грн. інфляційних витрат, 55,11 грн. 3 % річних. Також, позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем договору поставки позивач поставив останньому товар, який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.07.2013 р. порушено провадження у справі № 910/12604/13 та призначено її до розгляду на 30.07.2013 р.

Представник відповідача в судове засідання 30.07.2013 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/12604/13 від 04.07.2013 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва 29.07.2013 р. та 30.07.2013 р. подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, в судовому засіданні 30.07.2013 р. позов підтримав в повному обсязі, при цьому, подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/12604/13 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2013 р. задоволено клопотання представника позивача, на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/12604/13 на п'ятнадцять днів та в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 04.09.2013 р.

Представники сторін в судове засідання 04.09.2013 р. не з'явились, проте, 30.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача 3 128,40 грн. основного боргу, 276,82 грн. пені, 55,11 грн. 3 % річних та 9,38 грн. інфляційних втрат.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 04.09.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.07.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 2120712, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язався поставляти покупцеві в обумовлені сторонами строки електротехнічну продукцію, яка далі іменується «товар», а покупець зобов'язався приймати цей товар і сплачувати за нього визначену сторонами грошову суму.

Відповідно до п. 4.1. Договору, покупець зобов'язаний здійснювати оплату кожної партії товару в порядку передплати.

Згідно із п. 4.2. Договору, оплата товару здійснюється покупцем на підставі рахунку, виставленого постачальником. Посилання в платіжних документах на рахунок є обов'язковими.

Відповідно до п. 7 Договору, Поставки за ним здійснюються постачальником протягом 2012 року. Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до моменту виконання ними усіх своїх обов'язків за цим Договором.

Так на виконання умов Договору, позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0002674 від 03.09.2012 р. на суму 3 128,40 грн.

При цьому, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3 128,40 грн. на підставі наступних видаткових накладних: № РН-0001650 від 04.09.2012 р. на суму 1 898,52 грн., № РН-0001680 від 07.09.2012 р. на суму 1 229,88 грн.

Відповідачем було отримано вказаний товар через свого представника - Василишина Юрія Семеновича, повноваження якого підтверджені Довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 504 від 04.09.2012 р.

Зважаючи на те, що в подальшому відповідач так і не провів розрахунок з позивачем, останній Листом від 19.02.2013 р. направив відповідачу претензію № 215-02/13, якою вимагав сплатити основний борг, пеню, 3 % річних та інфляційні збитки.

Оскільки відповіді на вказану претензію позивач не отримав, як і задоволення його вимог, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

З огляду на зазначене, сума основного боргу станом на момент розгляду цієї справи по суті становить 3 128,40 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Як зазначалось вище, пунктом п. 4.1. Договору передбачено, що покупець зобов'язаний здійснювати оплату кожної партії товару в порядку передплати.

Враховуючи наявність в матеріалах справи двосторонньо підписаних видаткових накладних та відсутність заперечень з боку відповідача щодо поставки продукції, суд дійшов висновку, що за відповідною поставкою, яка була здійснена в межах спірного Договору строк з виконання зобов'язання з оплати відповідної продукції настав після підписання видаткових накладних.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак не сплатив позивачеві повністю їх вартості, позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що у випадку прострочення поставки чи оплати по даному Договору винна сторона сплачує на користь контрагента неустойку в розмірі 0,5 % вартості непоставленого в строк товару (прострочено платежу) за кожен день прострочення.

При цьому, пунктом 6.2. Договору передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання здійснюється за весь час прострочення.

Так, сторонами при укладені Договору не було враховано, що згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

В силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положенням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". (Аналогічна правова позиція викладена в п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 р.)

Крім того, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 276,82 грн. та 3 % річних у розмірі 55,11 грн. розрахунок яких є невірним, з огляду на допущення останнім технічних помилок при розрахунку.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені та 3 % річних на суму боргу 1 898,52 грн. за період з 05.09.2012 р. по 09.04.2013 р. (217 днів) та на суму боргу 1 229,88 грн. за період з 08.09.2012 р. по 09.04.2013 р. (214 днів) та встановлено, що розмір пені має становити 277,47 грн., розмір 3 % річних - 55,49 грн.

Таким чином, позивач мав право заявити про стягнення сум пені та 3 % річних більших від заявлених ним.

Водночас, оскільки позивач не заявляв клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, суд задовольняє позов в цій частині в заявленій позивачем сумі.

Нарахування інфляційних втрат у розмірі 9,38 грн. є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і нарахованих сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектор-Люкс» (04053, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Артема, будинок 21, код ЄДРПОУ 32484031) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляція» (79035, Львівська область, місто Львів, Сихівський район, вулиця Липова алея, будинок 1, квартира 83, код ЄДРПОУ 22360905) 3 128 (три тисячі сто двадцять вісім) грн. 40 коп. основного боргу, 276 (двісті сімдесят шість) грн. 82 коп. пені, 55 (п'ятдесят п'ять) грн. 11 коп. 3 % річних, 9 (дев'ять) грн. 38 коп. інфляційних втрат та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.09.2013 р.

Суддя В.С. Ломака