Ухвала

від 23.04.2013 по справі 2а-12294/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 р.Справа № 2а-12294/12/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Макаренко Я.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2013р. по справі № 2а-12294/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТАЛ"

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТАЛ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд:

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 27.09.2012 року №0000732223;

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 27.09.2012 року №0000722223.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначив, що на час проведення перевірки мав в наявності документи, які податкове законодавство пов'язує з правом платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Стверджує, що взаємовідносини позивача з ПП «ГЕЛІОС-Д» склалися в межах звичайної господарської діяльності, мали реальний характер та підтверджені належними документами, а саме: факти надання послуг за договором №01/05.01 від 05.01.11 року з ПП «ГЕЛІОС-Д» підтверджуються актами виконаних робот з додатками, податковими накладними. Перевезення здійснювалось транспортом перевізника на виконання договорів постачання товару, укладених замовником перевезення з іншими контрагентами та підтверджені товарно-транспортними накладними у повному обсязі. Здійснення оплати послуг підтверджено платіжними дорученнями. Позивач зауважив, що усі первинні документи надавались під час перевірки.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2013 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: приписів ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Представник позивача, надав письмову заяву про перенесення розгляду справи у зв'язку з його участю в іншому судовому засіданні.

Колегія суддів, вирішивши клопотання представника позивача, вважає, що воно задоволенню не підлягає, оскільки участь представника позивача у судовому засіданні іншого суду, якому він віддав перевагу не може слугувати підставою для визначення іншої дати розгляду справи Харківським апеляційним адміністративним судом

Представник відповідача також надав письмове клопотання про перенесення розгляду справи.

Колегія суддів, вирішивши надане письмове клопотання відповідача, визнала за можливе провести апеляційний розгляд справи за відсутності апелянта, оскільки ним не надано доказів на підтвердження поважності причини неприбуття в судове засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтал», пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання -юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом 32357781 (т. 1 а.с. 56). На обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) перебуває в Дергачівській МДПІ з 20.02.2003 р. № 1284. ТОВ «Інтал» є платником податку на додану вартість, згідно Свідоцтва за № НВ 27818263 від 24.02.2003, виданого Дергачівською МДПІ, індивідуальний податковий номер 32357782112.

Як свідчать матеріали справи, фахівцем Дергачівської МДПІ була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Інтал» з питання відображення у податковому обліку операцій з ПП «Геліос-Д» за березень - квітень 2011 року. Результати перевірки оформлені актом від 06.07.12 111/22-204/32357781 (т. 1 а.с. 11-31).

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Інтал» на підставі укладеного договору від 05.01.11 № 01/05.01 про надання транспортних послуг, актів виконаних робіт (наданих послуг), податкових накладних до складу валових витрат віднесена вартість послуг, отриманих від ПП «Геліос-Д», у загальній сумі 41904,0 грн. (1 квартал 2011 року - 29800 грн., 2 квартал 2011 року - 12104 грн.) та до складу податкового кредиту віднесено суму податку на додану вартість по вказаним операціям у загальній сумі 8381 грн. (березень-квітень 2011 року).

За результатами перевірки Дергачівською МДПІ були винесені податкові повідомлення- рішення від 19.07.12р. № 0000412223, яким підприємству позивача донараховано податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 8381грн. та 2 грн. штрафних санкцій, № 0000452223, яким позивачу донараховано податку на прибуток у розмірі 10243 грн. та 1 грн. штрафних санкцій.

Позивач, не погодившись із винесеними податковими повідомленнями -рішеннями, та відповідно до приписів ст. 56 Податкового кодексу України, оскаржив їх у адміністративному порядку.

Рішенням ДПС у Харківській області від 20.09.12р. № 4745/10/10.2-17 скасоване податкове повідомлення- рішення від 19.07.12 № 0000412223 в частині застосування штрафної санкції на суму 1 грн. та скасоване податкове повідомлення- рішення від 19.07.12 №0000452223 в частині донарахування податку на прибуток на суму 9 грн. (т. 1 а.с. 41-45). Вказане рішення ДПС у Харківській області було оскаржене до ДПС України та було залишено без змін рішенням від 23.10.2012 (т. 1 а.с. 53-55).

З урахуванням зазначеного рішення за результатами розгляду скарги, Дергачівською МДПІ прийняті податкові повідомлення рішення від 27.09.12 р. №000722223, яким підприємству позивача донараховано податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 8381грн. та 1 грн. штрафних санкцій, №0000732223 від 27.09.12, яким позивачу донараховано податку на прибуток у розмірі 10234 грн. та 1 грн. штрафних санкцій (т. 1 а.с. 9-10).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податкові повідомлення-рішення, що є предметом оскарження, не відповідають вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс).

Так, підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (сертифікатів, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судовим розглядом встановлено, що позивач - ТОВ «Інтал», у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ПП "ГЕЛІОС-Д".

Судом з'ясовано, що ТОВ «Інтал» в межах господарської діяльності укладались договори постачання з контрагентами: ТОВ «Южспецатоменергомонтаж» № 7/11 від 10.01.2011, ТОВ «Онікс ТС» № 6/11 від 10.01.2011 року, ТОВ «Мік-Ойл» № 14/11 від 30.03.2011 року, ПАТ «Фінпрофіль» № 03/11 від 05.01.2011 року, ТОВ фірма «Бриг» № 05/01-3 від 05.01.2011 р., ТОВ «Форс С» № 27/11 від 05.01.2011 року, ТОВ Долорес» № 26/11 від 05.01.2011 року, КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод» № 01/111 від 01.01.2011 року, ТОВ НПП «Технохолод» № 04/11 від 05.01.2011 року, ФО-П ОСОБА_1 № 27/11 від 05.01.2011, ТОВ «ДРСУ 13» № 31/12 від 05.01.2011, та інш. (т. 1 а.с. 69-70; 75-77; 79; 81 ; т. 2 а.с. 13-14; 18-20; 21-23; 24; 25-26; 33).

Так, з метою здійснення своєї підприємницької діяльності позивач (Замовник) уклав з ПП "ГЕЛІОС-Д" (Перевізник) договір про надання транспортних послуг №01/05.01 від 05.01.11 на загальну суму 50285,00 грн. щодо перевезення товарів на адресу вищезазначених підприємств (т. 1 а.с.57).

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду виписані ПП «ГЕЛІОС-Д» податкові накладні: № 423 від 31.03.2011 на суму 35760 грн., № 585 від 28.04.2011 на суму 11825 грн., № 622 від 29.04.2011 на суму 2700 грн. (т. 1 а.с. 62-64).

На виконання визначених за договором транспортних послуг позивачем до матеріалів справи надані копії актів здавання-приймання робіт (виконаних послуг): №000110 від 31.03.2011 на суму 35760,00 грн. та № 000155 від 29.04.2011 на суму 14525 грн. (на загальну суму 50285,00 грн.) (т. 1 а.с. 58-61).

Видаткові накладні, довіреності та копії товарно-транспортних накладних № 127 від 28.04.2011р., № 85 від 29.03.2011, № 75 від 16.03.2011, № 3 від 10.01.2011, № 43 від 24.02.2011, № 114 від 19.04.201, № 131 від 29.04.2011, № 19 від 27.01.2011, № 8 від 18.01.2011, № 28 від 10.02.2011, № 48 від 01.03.2011, № 7 від 17.01.2011, № 11 від 21.01.2011, № 12 від 21.01.2011, № 13 від 24.01.2011, № 14 від 25.01.2011, № 16 від 26.01.2011, № 19 від 27.01.2011, № 21 від 31.01.2011, № 23 від 03.02.2011, № 25 від 07.02.2011, № 28 від 10.02.2011, № 31 від 11.02.2011, № 34 від 15.02.2011, № 37 від 18.02.2011, № 39 від 21.02.2011, № 40 від 22.02.2011, № 42 від 24.02.2011, № 43 від 24.02.2011, № 45 від 25.02.2011, № 44 від 25.02.2011, № 48 від 01.03.2011, № 50 від 02.03.2011, № 63 від 04.03.2011, № 65 від 09.03.2011, № 64 від 09.03.2011, № 68 від 10.03.2011, № 73 від 16.03.2011, № 72 від 16.03.2011, № 77 від 17.03.2011, № 76 від 17.03.2011, № 82 від 24.03.2011, № 85 від 29.03.2011, № 91 від 01.04.2011, № 95 від 04.04.2011, № 94 від 04.04.2011, № 99 від 06.04.2011, № 102 від 07.04.2011, № 108 від 13.04.2011, № 109 від 14.04.2011, № 110 від 14.04.2011, № 114 від 19.04.2011, № 118 від 20.04.2011, № 119 від 20.04.2011, № 230 від 27.04.2011, 125 від 27.04.2011, № 127 від 28.04.2011, № 130 від 29.04.2011, № 131 від 29.04.2011 року (т. 1 а.с. 71-74, 78, 80, 82-86; т. 2 а.с. 69, 72, 76, 80, 85, 89, 92, 99, 103, 108, 118, 122, 128, 131, 134, 138, 142, 145, 148, 151, 154, 158, 162, 167, 172, 176, 179, 182, 185, 189, 193, 196, 199, 201, 204, 207, 210, 213, 216, 219, 223, 226, 230, 233,236, 239, 244) -) засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином.

Здійснення оплати послуг підтверджено платіжними дорученнями, які надавались під час перевірки. До матеріалів справи позивачем на підтвердження оплати за автотранспортні послуги, здійснені ПП «Геліос-Д», надані копії виписки Харківської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк», м. Харків, МФО 351016 від 30.03.2011 та від 29.04.2011 року (т. 1 а.с. 65-68), які засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що копії первинних документів, що були складені по взаємовідносинам між ТОВ «ІНТАЛ» та ПП «Геліос-Д», не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факти придбання отримання робіт, проведення розрахунків, підтверджується договорами, довідками про вартість виконаних підрядних робіт та податковими накладними, актами виконаних робіт, документами, що підтверджують розрахунки за виконані роботи.

Зазначені отримані транспортні послуги, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності позивача, оскільки з метою отримання прибутку були відправлені іншим контрагентам ТОВ «Інтал», що підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Факти придбання продукції, її подальшого транспортування, отримання транспортних послуг та проведення розрахунків з ПП «Геліос-Д» підтверджується договором, видатковими та податковими накладними, прийомними актами, товарно-транспортними накладними, документами, що підтверджують розрахунки за транспортовані товари.

Товари, які перевозились контрагентом ПП «Геліос -Д», пов'язані зі здійсненням господарської діяльності позивача, що не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи.

З огляду на те, що позивачем правомірно віднесено такі витрати до складу валових, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок відповідача про неправомірно сформовані витрати за нікчемними правочинами по придбанню послуг від ПП "ГЕЛІОС-Д" в результаті чого відповідачем було встановлено його заниження у сумі 10234,0 грн. є необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про нікчемність спірного правочину № 01/05.01 від 05.01.2011 року, що ґрунтується виключно на мотивах складеного за наслідками перевірки діяльності контрагента позивача акту перевірки № 543/23-3/35448064 від 07.02.12 ПП «Геліос-Д» з питань формування податкових зобов'язань податкового кредиту за січень - квітень 2011року, проведеної Лівобережною МДПІ Дніпропетровська з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем доказів нереальності даної господарської операції, що здійснена платником податку на додану вартість та доказів наявності умислу хоча б у однієї із сторін станом на момент укладення угоди, спрямованого на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суду не надано.

Вироками судів, які набрали законної сили, ознаки узгоджених кримінально - карних дій в діях працівників позивача та його контрагента Приватного підприємства "Фірма "Флінт-К" не встановлені.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та законності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2013 року по справі № 2а-12294/12/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено. Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2013р. по справі № 2а-12294/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А. Судді (підпис) (підпис) Бенедик А.П. Макаренко Я.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.