Ухвала

від 04.09.2013 по справі 2а-367/12,260/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2013 рокум. Львів№ 9104/178061/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Савицької Н.В.

суддів: Запотічного І.І., Костіва М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Маневицькому районі Волинської області на постанову Маневицького районного суду Волинської області від 24 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Маневицькому районі Волинської області про зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, -

В С Т А Н О В И В :

26.05.2011 року позивач звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати його нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, в межах шестимісячного строку звернення до суду.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є особою, якій відповідно до цього Закону надано статус дитини війни. Згідно зі статтею 6 цього Закону йому має виплачуватись щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак у вказаний період виплачувалось не в повному обсязі.

Оскарженою постановою прийнятою в порядку скороченого провадження, адміністративний позов задоволено частково. Суд зобов'язав пенсійний орган провести перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 27.11.2010 року по 22.07.2011 року, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Апелянт не погодившись з даною постановою, оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставин справи та порушив норми матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст.197 КАС України розгляд даної справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, з наступних підстав.

Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність та обґрунтованість заявлених позовних вимог, при цьому правильно визначив період часу, за який вказані вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 27.11.2010 року по 22.07.2011 року, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами.

Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» встановлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

При цьому, п.4 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» не визначає розмір підвищення до пенсії дітям війни, а є бланкетною нормою, яка відсилає до прийнятої на її виконання постанови КМ України.

На виконання вимог Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» 6 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

Отже, нарахування та виплата у 2010 році та у 2011 році в період по 22.07.2011 року дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність заявлених позовних вимог в частині визнання дій протиправними та зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату на користь позивача підвищення до пенсії за період з 27.11.2010 року по 22.07.2011 року, у відповідності до заявлених вимог.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі Управління Пенсійного Фонду України в Маневицькому районі Волинської області, обов'язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

При цьому, суд першої інстанції правильно задоволив позовні вимоги позивача тільки по 22.07.2011 року, оскільки відповідно до постанови КМУ N 745 від 06.07.2011 року (набрала чинності з 23.07.2011 року), яка прийнята на виконання Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», підвищення до пенсії дітям війни виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 195, ст. 196, ч.1 ст.197, п .1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Маневицькому районі Волинської області -залишити без задоволення, а постанову Маневицького районного суду Волинської області від 24 лютого 2012 року -залишити без змін.

Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий-суддя : Савицька Н.В. Судді :Запотічний І.І. Костів М.В.