Рішення

від 11.09.2013 по справі 906/961/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "11" вересня 2013 р. Справа № 906/961/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Гансецького В.П.

за участю представників сторін:

від позивача: Святішенко О.В., дов. № 96 від 19.06.13р.

від відповідача: Мазяр А.Й., дов. від 19.07.13р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський фарфоровий двір" (м.Суми)

до Військової частини А0281 (м.Житомир)

про стягнення 25565,89 грн.

Позивач звернувся з позовом про стягнення на свою користь з відповідача 25565,89 грн., з яких 23142,00 грн. боргу згідно договору № 50 на постачання продукції від 20.12.12р., 1055,60 грн. пені, 211,13 грн. 3% річних, 1157,10 грн. неустойки (штрафу).

Заявою від 30.08.13р. представник позивача збільшила позовні вимоги, просила стягнути з відповідача 26317,12 грн., з яких 23142,00 грн. боргу згідно договору № 50 на постачання продукції від 20.12.12р., 1664,23 грн. пені, 353,79 грн. 3% річних, 1157,10 грн. неустойки (штрафу)(а.с.38,39).

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала згідно заяви про збільшення позовних вимог від 30.08.13р.

Відповідач у відзиві від 11.09.13р. № 3287 на позовну заяву вказав, що на кінець 2012 року кошти не були перераховані позивачу та зняті в дохід держави через відсутність підкріплення субрахунку Єдиного казначейського рахунку (а.с.46). Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до укладеного між ТОВ "Сумський фарфоровий двір" (далі-позивач) та Військовою частиною А0281 (далі-відповідач) договору № 50 на постачання продукції від 20.12.12р. (а.с.8), відповідач отримав від позивача продукцію - посуд на загальну суму 23142,00 грн., що підтверджується накладною від 20.12.12р. (а.с.15) та актом прийому-передачі товару від 20.12.12р. (а.с.14).

Згідно з пп.1.1 вказаного договору, постачальник (позивач) зобов'язався поставити продукцію, а замовник (відповідач) прийняти та оплатити продукцію у кількості, у терміни та за цінами згідно з викладеною специфікацією, яка є його невід'ємною частиною.

Відповідно до пп.4.2 договору, розрахунок за продукцію здійснюється лише після її фактичного отримання замовником та за фактично отриману продукцію на підставі належним чином оформлених актів приймання та рахунків-фактур, накладних постачальника протягом 45 банківських днів.

Згідно даних позивача, відповідач свої договірні зобов'язання по оплаті отриманого товару не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на день судового розгляду справи становить 23142,00 грн., що підтверджується розрахунком позивача (а.с.40), заявою від 30.08.13р. про збільшення позовних вимог (а.с.38,39) та іншими матеріалами справи.

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст.231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Відповідно до пп.6.2 договору на постачання продукції передбачено, що у разі порушення замовником строків оплати, останнім сплачується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.

Згідно розрахунків позивача, розміри пені та 3% річних становлять, відповідно, 1664,23 грн. та 353,79 грн. (а.с.40).

Розрахунки обгрунтовані та відповідають чинному законодавству і укладеному договору.

Позивач згідно заяви про збільшення позовних вимог від 30.08.13р. просив стягнути на свою користь з відповідача 1157,10 грн. неустойки (штрафу), посилаючись на пп.6.5 договору на постачання продукції № 50 від 20.12.12р., згідно якого, зокрема, передбачено, що у разі порушення обов'язків за цим договором, а також у всіх інших випадках, що не були передбачені ним, сторони керуються залежно від виду продукції, Положенням про поставки продукції виробничо - технічного призначення або Положенням про поставки товарів народного споживання, затвердженими Постановою Ради Міністрів СРСР № 888 від 25.08.88р. та нормативно-правовими актами України, щодо цього питання.

Господарський суд вважає дану вимогу позивача безпідставною, виходячи з наступного.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з ч.1 ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.4 ст.203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено, що вимагати сплати неустойки (штрафу) особа може лише при умові, що такий вид забезпечення грошового зобов'язання погоджений сторонами в договорі та викладений в письмовій формі.

У зазначеному пп.6.5 договору сторони не передбачили у письмовій формі відповідальність саме у вигляді сплати штрафу. Тому цей підпункт договору суд до уваги не приймає.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.ст.525 і 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач доказів сплати боргу не подав.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обгрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають частковому задоволенню - з відповідача стягується на користь позивача 23142,00 грн. боргу згідно договору № 50 на постачання продукції від 20.12.12р., 1664,23 грн. пені та 353,79 грн. 3% річних.

В решті позову суд відмовляє у зв'язку з безпідставністю заявлених вимог.

Сплата судового збору покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А0281, 10000, м.Житомир, проспект Миру 39, ідентифікаційний код 08104621:

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський фарфоровий двір", 40007, м.Суми, вул.Харківська 111, ідентифікаційний код 36707705 - 23142,00 грн. боргу згідно договору № 50 на постачання продукції від 20.12.12р., 1664,23 грн. пені, 353,79 грн. 3% річних та 1644,85 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 12.09.13

Суддя Гансецький В.П.

Друк.: 1 прим. у справу.