Рішення

від 10.09.2013 по справі 901/2514/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.09.2013 Справа № 901/2514/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Центр пакування та дизайну»

(вул. Шабаліна, 29, м. Севастополь, 99029)

до Державного підприємства «Лівадія»

(вул. Виноградна, 2, смт. Лівадія, м. Ялта, 98655)

про стягнення 109 376.44 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача: Терещенко Сергій Володимирович, представник, довіреність б/н від 12.12.2011, ТОВ «Центр пакування та дизайну»;

Від відповідача: Коваленко Олег Олександрович, представник, довіреність б/н від 02.04.2013, ДП «Лівадія»;

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Центр пакування та дизайну» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Державного підприємства «Лівадія» та просить суд стягнути заборгованість у розмірі 100 811.60 грн., пеню у розмірі 7 131.38 грн. та 3% річних у розмірі 1 433.46 грн.

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару в частині своєчасної та повної оплати його вартості.

Одночасно, в позовній заяві позивач просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

В судовому засіданні 10 вересня 2013 року представник позивача підтримав клопотання про накладення арешту.

Представник відповідача заперечував проти задоволення клопотання, пояснив, що відповідач не має наміру ухилятися від виконання своїх обов'язків перед позивачем, однак неможливість їх належного виконання обумовлена скрутним фінансовим становищем на підприємстві відповідача, тоді як накладення арешту на рахунки лише погіршить такий стан та остаточно унеможливить господарську діяльність ДП «Лівадія», що в свою чергу негативно вплине на виконання його зобов'язань перед кредиторами, у тому числі перед товариством з обмеженою відповідальністю «Центр пакування та дизайну».

Так, згідно зі статтею 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" визначено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Так, позивачем не було надано суду доказів реального існування загрози невиконання чи можливого утруднення виконання рішення суду та навпаки сторонами було надано усні пояснення щодо часткової оплати відповідачем суми заборгованості.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Крім того, представник позивача надав заяву про зменшення суми позовних вимог та просив стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 90 811.60 грн., решту позовних вимог підтримав в повному обсязі.

При цьому, представник позивача пояснив, що зменшення позовних вимог відбулося у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу в розмірі 10 000.00 грн..

Представник відповідача підтвердив такі обставини.

Розглянувши надану заяву, судом було встановлено дотримання позивачем вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим дана заява була прийнята судом до розгляду.

Представник відповідача позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості визнав, в частині стягнення пені та 3 % річних просив суд в позові відмовити.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

встановив:

10 травня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Центр пакування та дизайну» (постачальник) та державним підприємством «Лівадія» (покупець) укладений договір № 52-Г/11, відповідно до пункту 1.1 якого сторони домовились, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець оплатити товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації, що є невід'ємною частиною договору (а.с. 8-11).

Пунктом 1.2 договору визначено найменування та кількість товару : гофровані ящики, ємкістю 0.7 л та 0.75 л, в кількості по 100 000 штук.

Відповідно до пункту 2.4 договору товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем згідно кількості, вказаної в товаросупроводжувальній накладній.

Загальна сума договору становить 1 022 400.00 грн., в тому числі ПДВ 170 400.00 грн.(пункт 3.3 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору покупець здійснює оплату замовленого товару протягом 30 календарних днів з дня одержання товару у вказаному місці призначення.

Згідно з пунктом 5.1 договору датою поставки кожної партії товару вважається дата виписки постачальником видаткової накладної на партію товару.

Пунктом 5.4 договору визначено, що право власності на товар і ризик випадкового знищення або пошкодження переходить до покупця в момент підписання покупцем, або перевізником накладної на дану партію товару.

Пунктом 6.1.1 визначений обов'язок покупця своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату поставленого товару.

Відповідно до пункту 7.2 договору у разі порушення умов договору (в частині строків відвантаження замовленої партії або оплати відвантаженого товару) винна сторона оплачує неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення, від вартісної величини порушеного зобов'язання за кожен день прострочення.

Строк дії договору встановлений пунктом 10.1 договору, яким визначено, що він набирає чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2011 року.

На виконання умов зазначеного договору позивачем було поставлено відповідачу товар, який був оплачений відповідачем частково, у зв'язку з чим станом на 31 грудня 2012 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 100 811.60 грн., яка на час звернення позивачем до суду була несплаченою.

Вказане з'явилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Центр пакування та дизайну» із даною позовною заявою до господарського суду АР Крим.

Під час розгляду даної справи судом у зв'язку з частковою проплатою відповідачем заборгованості, позивачем були зменшені позовні вимоги, остаточно він просив стягнути з відповідача 90 811.60 грн. заборгованості, пеню в сумі 7 131.38 грн. та 3% річних в сумі 1 433.46 грн..

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

За своєю правовою природою спірний договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним за договором № 52-Г-11 від 10 травня 2011 року було поставлено товар відповідачу, який був оплачений останнім лише частково, в результаті чого за ним створилася заборгованість у сумі 100 811.60 грн..

Факт поставки товару відповідачу підтверджується матеріалами справи та підтверджений представником відповідача в судовому засіданні.

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 100 811.60 грн. підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2012 року, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками ( а.с. 12).

В судовому засіданні представник позивача надав суду заяву про зменшення суми позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 90 811.60 грн. (а.с. 31).

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття його товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Так, поставка позивачем відповідачу товару підтверджується накладними, що містяться в матеріалах справи, вартість якого частково оплачена відповідачем, що є фактичним визнанням відповідачем факту отримання товару та обов'язку його оплатити.

Однак, відповідачем не надано суду доказів оплати товару в повному обсязі.

Представник відповідача визнав у ДП «Лівадія» наявність обов'язку оплати отриманого від позивача товару, що відображено в його відзиві на позов (а.с. 47), та пояснив, що така ситуація склалася внаслідок скрутного фінансового становища на підприємстві.

Враховуючи вищевикладене, визнання відповідачем викладених у позові обставин, суд визнає доводи позивача про наявність у відповідача обов'язку оплатити вартість отриманого товару в розмірі 90 811.60 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 7 131.38 грн. та 3% річних в сумі 1433.46 грн..

Так, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1433.46 грн., нарахованих на суму заборгованості за період з 01 січня 2013 року по 23 червня 2013 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок позивача (а.с. 18), встановив, що розмір 3% річних за період, вказаний у позові, розраховано вірно, складає 1433.46 грн., а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 7131.38 грн. за період з 01 січня 2013 року по 23 червня 2013 року.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 7.2 договору у разі порушення умов договору (в частині строків відвантаження замовленої партії або оплати відвантаженого товару) винна сторона оплачує неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення, від вартісної величини порушеного зобов'язання за кожен день прострочення.

Судом був перевірений розрахунок, складений позивачем, та встановлено, що розмір пені за період, вказаний у позові, розраховано вірно, складає 7131.38 грн., а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.

Неспроможними на думку суду є твердження представника відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні вимог про стягнення з ДП «Лівадія» пені та 3 % річних з огляду на негативні прибуткові показники підприємства відповідача.

Так, згідно з частиною 1 статті 62 Господарського кодексу України підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

А у відповідності до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, наслідки такої діяльності підприємство несе самостійно, тоді як виконання господарських зобов'язань законодавчо забезпечені неустойкою та штрафними санкціями, що є засобами захисту майнових прав та інтересів обох сторін у договірних зобов'язаннях.

Враховуючи викладене, а також факт часткового визнання відповідачем позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи те, що часткова оплата суми заборгованості відповідачем відбулася вже після звернення позивача до суду з даним позовом, оплата судового збору покладається на відповідача в повному обсязі.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 12 вересня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив :

1. Прийняти заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Центр пакування та дизайну» про зменшення позовних вимог від 10 вересня 2013 року - до розгляду.

2. Позов задовольнити в повному обсязі.

3. Стягнути з Державного підприємства «Лівадія» (вул. Виноградна, 2, смт. Лівадія, м. Ялта, 98655, р/р 26001051100240 в «Піреус Банк МКБ» м. Києва, МФО 300658, ЄДРПОУ 00412760) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Центр пакування та дизайну» (вул. Шабаліна, 29, м. Севастополь, 99029) 90 811.60 грн. заборгованості, пеню в сумі 7 131.38 грн., 3% річних в сумі 1 433.46 грн. та 2187.52 грн. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.А. Радвановська